4. Синоніми, пароніми, омоніми, антоніми

Слово може мати одне або декілька лексичних значень. Відповідно до цього слова поділяються на однозначні і багатозначні.

В українській мові є слова, які звучать однаково, але, на відміну від багатозначного слова, нічого спільного у значенні не мають. Це омоніми. Утворюються вони внаслідок випадкового збігу звучання слів (пара води, пара коней; перший бал, високий бал).

Лексика постійно кількісно збагачується. А поряд з кількісним збагаченням постійно відбувається якісне вдосконалення лексичного складу, адже одне поняття можна схарактеризувати з різних поглядів, узагальнюючи різні його ознаки, виявляючи власне ставлення до нього. У мовленні це створює можливість відбору найдоцільніших слів, які найповніше передають думки і почуття при спілкуванні. Такі зв'язки між словами прийнято називати синонімічними, а об'єднані значенням слова синонімами, тобто словами різними за звучанням , але близькими чи однаковими в одному зі своїх значень (напр.: старий, древній, давній, колишній, старезний; робота, труд, праця). Синоніми при всій близькості їх значень відрізняються один від одного або відтінками значень, або стилістичним забарвленням, або тим й іншим одночасно. Залежно від цього розрізняють такі типи синонімів: семантичні (ті, що відрізняються відтінками основного, спільного для кожного з них значення: сміливий і хоробрий); стилістичні ( різні за стилістичними відтінками: ландшафт – пейзаж; півень – когут); семантико-стилістичні (ті, що відрізняються і відтінками значень (семантикою), і стилістичним забарвленням (стилістикою): довгий – тривалий; діставати – витягати); контекстуальні (ті, які зумовлені контекстом: Т. Шевченко – Кобзар – автор „Заповіту” тощо).

Синонімічні засоби свідчать про національну самобутність і специфіку мови. Уміле використання їх дозволяє розкрити те чи інше поняття в усій його повноті. Однак надмірне нанизування синонімів, не виправдане змістом висловлювання, тільки засмічує мову. Незнання синонімічних можливостей призводить до помилок. Часто виникають труднощі, коли в російській мові існує одне слово на позначення певних понять, а в українській – декілька. Слід бути особливо уважним, бо заміна навіть однієї букви може вплинути на значення слова та всього тексту: квиток – білет, наступний – подальший, положення – становище – стан.

Слова, подібні за звучанням, називають паронімами. Іноді їх розглядають як слова, що наближаються до омонімів. Але на відміну від омонімів, пароніми іноді є одночасно або синонімами (лицар, рицар), або словами, що належать до однієї сфери, галузі ( калій, кальцій), або словами спільнокореневими (свідчення, свідоцтво). Звукова подібність особливо при певній близькості значення, може привести до плутання слів, що спотворює або й зовсім затемнює думку. Отже, треба добре розуміти значення паронімів і правильно вживати їх. Наприклад, дипломант – особа, відзначена почесним дипломом в якійсь галузі; дипломат – посадова особа, яка займається дипломатичною діяльністю; дипломник - автор дипломної роботи.

Слова з протилежним значенням називають антонімами (говорити – мовчати, патрицій – плебей, початок – кінець). Вони служать для більш наукового зіставлення, порівняння контрастних понять. Антоніми широко використовуються в народній творчості, художній літературі, публіцистиці, науці та діловодстві. Антоніми бувають синонімічними (холодний – теплий – гарячий – палкий ) і несинонімічними (працювати – лінуватися, відпочивати). Наявність антонімів, таким чином , свідчить про багатство мови та її виражальні можливості.

5. З лексикою української мови нерозривно пов'язана фразеологія, тобто розділ науки про стійкі словосполучення , що сприймаються як єдине ціле. Означаючи певні конкретні поняття, дії, якості тощо, фразеологічні звороти збагачують наше уявлення про навколишню дійсність, відчутно поповнюють словниковий склад мови. У них відбита глибока мудрість народу, його вікова культура, боротьба проти неправди, виражено ставлення до праці, засуджено негативні риси людини: держи язик за зубами; брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся; вірний приятель – найбільший скарб; людина світлого розуму.

Джерелами виникнення фразеологізмів в українській літературній мові є:

• вислови з античної літератури: золотий вік (щаслива пора), крокодилячі сльози (удаваний плач), ( самозакоханий нарцис (самозакохана людина), Обітована земля (багатий край).

• Крилаті вислови українських письменників: Пам'ять серця (О.Корнійчук), І чужому навчайтесь, і свого не цурайтесь (Т.Шевченко), Без надії сподіваюсь (Л.Українка).

• Переклади видатних людей: Краса врятує світ (Гете); Люди, будьте пильні(Ю.Фучик); Бути чи не бути (Шекспір);

• Переклади крилатих виразів російських письменників: А судді хто? (О.Грибоєдов); Нам спокій тільки сниться (О.Блок); Герой нашого часу (М.Лермонтов); Що робити (М.Чернишевський);

• переклади крилатих зарубіжних письменників: Машина часу(Г.Уеллс); Спляча царівна (Ш.Перро); Усі жанри прекрасні , крім нудного (В.Вольтер);

• біблійні й євангельські вислови: Берегти, як зіницю ока; Повертатися на круги своя; Книга за сімома печатями;

• які перейшли з мови представників різних професій: На живу нитку; Розмотати клубок (з мови кравців); зміна декорацій; грати першу скрипку; як по нотах (з театрально-музичної сфери); бурхлива реакція (з хімії); гірка пілюля (з медицини); досягти апогею (з астрономії); на два фронти (з військової)тощо.

До фразеології відносяться також прислів'я та приказки, які є узагальненням життєвого досвіду: Дивитися, як кіт на сало; З хворої голови на здорову; Козак не без щастя, дівка не без долі; В протоколі густо, а на ділі пусто.

Фразеологізми охоплюють різні сфери життя, є активним засобом людського мислення. У діловому спілкуванні фразеологізми, цитати на підтвердження якоїсь думки, прислів'я і прикази вживають здебільшого в усного мовленні. В окремих випадках вони використовуються як розгорнені синоніми до відповідних слів, а найчастіше - як засіб влучного і образного вислову з певним значенням. Але надмірне цитування, зловживання штампованими зворотами типу загострене питання, відігравати роль, на сьогоднішній день іноді недоречне й небажане. Також не слід плутати звороти типу мати значення і відігравати роль; треба вживати зворот нагромаджувати досвід, а не накопичувати; мати уявлення, а не мати уяву; здобувати перемогу, а не отримувати перемогу тощо, слід дбати про правильність перекладу фразеологізмів, максимально наближаючи їх до мови оригіналу, при цьому не порушуючи норм української мови: скринька(а не скриня) Пандорри ; яблуко незгоди, а не яблуко чвар; брати участь, а не приймати участь.

У писемному мовленні, зокрема в офіційних документах, вживання фразеологізмів не допускається.

З усього сказаного можна зробити висновок, що лексика сулм надзвичайно різноманітна, знаходиться у постійному розвитку, відбиваючи зміни, які відбуваються в усіх сферах життя. Ділове мовлення активно і широко послуговується лексичними засобами мови, які допомагають уточненню чи підкресленню думки, урізноманітненню мови та наданню їй додаткової виразності. Проте слід дуже обережно ставитися до лексичного складу пам'ятаючи, що деякі пласти лексики недоречні у діловому мовленні, деякі мають специфічне звучання і забарвлення, деякі вимагають виключної однозначності, а деякі мають різні відповідники. Ділове мовлення віддає перевагу словам, які значною мірою полегшують ведення справочинства і допомагають уникати небажаних двозначностей та помилок.

лекція 5. МОРФОЛОГІЧНІ ЗАСОБИ ТЕКСТІВ ОФІЦІЙНО-ДІЛОВОЇ ТА ПРОФЕСІЙНОЇ СФЕРИ СПІЛКУВАННЯ

План:

1. Особливості використання іменників у ділових паперах.

2. Особливості використання прикметників у ділових паперах.

3. Особливості використання числівників у ділових паперах.

4. Особливості використання займенників у ділових паперах.

5. Особливості використання дієслівних форм у ділових паперах.