Лекція 2. Стилістична диференціація української мови План:

1. Стиль як різновид літературної мови.

2. Стилі сучасної української мови, їх диференціація.

3. Загальна характеристика офіційно-ділового стилю мовлення.

Проблемно-пізнавальні питання:

1. Назвати основні риси офіційно-ділового стилю.

2. Зробити порівняльну характеристику наукового та ділового стилів мовлення.

3. Назвати спільні та відмінні риси наукового та публіцистичного стилів мовлення.

4. Порівняти в лексичному стані художній та розмовний стиль мовлення.

Література:

1. Коваль А.П. Ділове спілкування. – К., 1992.

2. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів. – К., 1997.

3. Новий російсько-український словник-довідник. – К., 1997.

4. Русско - украинский словарь.

5. Орфографічний словник з української мови.

6. Український правопис.

7. Коваль А.П. Культура ділового мовлення. – К., 1997.

8. Українська літературна вимова та наголос. К., 1973.

1. Використовуючи мову в повсякденному житті, люди, залежно від потреби, вдаються до різних мовних засобів. Таке розрізнення називається стилістичною диференціацією мови, а сама літературна мова поділяється на стилі. Слово “стиль” – багатозначне, воно має латинське походження від stylus, що означає “паличка для письма”, тобто письмове знаряддя, яке використовувалось в часи Античного Риму й середньовіччя. В літературі й взагалі в мистецтві стиль означав певну єдність художніх образів і форм їх вираження. Стиль означав також спосіб, прийом, метод певної діяльності.

Отже, стиль – це різновид літературної мови (її функціональна підсистема), що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів (лексики, фразеології, граматики, фонетики).

Кожний стиль має:

• жанри реалізації.

• призначення;

• сферу поширення (коло мовців);

• стилістичні норми;

• систему мовних засобів;

• підстилі.

Мовний стиль – це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і цілеспрямованістю висловлення.

В українській літературній мові традиційно виділяють п’ять функціональних стилів: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній, розмовний (або стиль побутового мовлення).

Кожен із стилів має свої характерні особливості й реалізується у властивих йому жанрах. Жанри – це різновиди текстів певного стилю, що різняться за метою мовлення, сферою спілкування та іншими ознаками.

Функціональні стилі не існують відокремлено один від одного. У будь-якому з них переважають загальномовні міжстильові засоби, але кожний з них відрізняється специфічними елементами, властивими тільки йому. Тому існує диференціація стилів мови.

2.

1. Науковий стиль.

Реалізується в таких жанрах: дисертації, монографії, статті, підручники, лекції, відгуки, анотації, рецензії.

Призначення: повідомлення про результати наукових досліджень, доведення теорії, роз’яснення явищ, систематизація знань.

Сфери спілкування: наука, техніка, освіта.

Стильові ознаки: понятійність, предметність, об’єктивність, логічна послідовність, узагальненість, однозначність, точність, лаконічність, переконливість, аналіз, синтез, аргументація, висновки.

Мовні засоби: схеми, таблиці, графіки, наукова термінологія, цитати, складні синтаксичні конструкції; повні речення, часто ускладнені зворотами. У реченнях багато іменників і відносних прикметників, мало дієслів; з дієслівних форм частіше вживаються безособові, узагальнені чи неозначені.

Підстилі: власне науковий (монографія, стаття, тези);

науково-популярний (виклад наукових даних для нефахівців:

книги, статті в неспеціальних журналах);

науково-навчальний (підручник, бесіда).