Державні символи україни

Однією з ознак сучасної держави є наявність в неї своїх державного герба, державного прапора та державного гімну. Саме, ця група атрибутів державності займає особливе місце у характеристиці держави - як суверенного явища. За названою групою явищ (державним гербом, державним прапором та державним гімном ) сьогодні в конституційному праві чітко закріпилось поняття "державні символи", "державна символіка". Дане поняття однозначно вживається як на сторінках наукових чи науково-популярних праць, так і в нормативних актах, в тому числі і в Конституції України (ст.20 Основного Закону).

В основі понять "державні символи","державна символіка", лежить слово грецького походження - "symvolen", яке початково означало "...умовний знак для членів таємного угрупування в стародавній Греції", пізніше набуло розуміння "...умовного (речового, графічного,звукового) знака, що означає певне поняття, ідею"¹. Символіка - відповідно сукупність символів, вираз ідей чи почуттів умовними знаками (символами).

Під державними символами розуміють закріплені в законодавстві країни офіційні знаки (зображення, предмети,) чи звукові вираження, які в лаконічній формі виражають одну або декілька ідей політичного чи історичного характеру та символізують суверенітет держави.

Основними ознаками (характерними рисами) державних символів є:

• здатність знака в лаконічній (т.б. відносно витриманій, логічно побудованій) формі виражати одну або декілька ідей історичного чи політичного характеру

• офіційність закріплення даних знаків законодавстві країни в результаті чого вони стають загальнообов'язковими, а недотримання правових положень про них тягне за собою юридичну відповідальність

• наявність зв'язку державних символів з державним суверенітетом,який є основою їх становлення і розвитку

Близьким до поняття "державні символи" по своєму політико-правовому змісту є поняття "національні символи". В сучасній демократичній як правило унітарній) державі національні символи не можуть бути іншими як державні.

Систему державних символів України, відповідно до ст.20 Конституції України складає три елементи:

• Державний прапор України

• Державний герб України

• Державний гімн України

Кожен з них має свої особливості, виконує свої функції, але всі разом вони є державними символами України, і виконують своє основне завдання - символізують Україну - як суверенну і незалежну державу.

Сутність державних символів певним чином розкривається, також і через їх функції,під якими слід розуміти основні напрямки їхньої дії, що розкривають соціальну сутність і призначення цих символів а також основні шляхи впливу останніх на державу і суспільство.

У практичному житті державна символіка, виконує декілька основних функцій

• представницьку або репрезентаційну (взаємовідносини з іноземними державами : рівень "держава-держава")

• політичну (рівень "держава-громадянин"),

• ідеологічну ( в тому числі і виховну, рівень "держава-особа")

• соціальну ( рівень "громадянин - суспільство").

Один і той державний символ у різних випадках може виконувати різні функції. Піднятий Державний прапор над посольством (амбасадою) країни за кордоном або на своїй території під час проведення офіційної зустрічі, міжнародної наради і т.д. виконує представницьку, репрезентаційну функцію, а піднятий над будинком місцевої державної адміністрації, політичну функцію і вказує (підтверджує), на розміщення органу влади чи представника державної виконавчої влади і т.д,

Після відновлення державної незалежності в 1991 році, в Україні розпочався процес становлення нової системи конституційно-правового регулювання державних символів. Його початком став Указ Президії Верховної Ради України від 15 січня 1992 року "Про Державний гімн" України, яким "...затверджено музичну редакцію "Державного гімну України", автором якої є М.М.Вербицький" (відома в народі мелодія Національного гімну "Ще не вмерла Україна"). Даним Указом Президії Верховної Ради запроваджено повсюдне виконання Державного гімну України з 16 січня 1992 року.

28 січня 1992 року Постановою Верховної Ради України "Про Державний прапор України "... затверджено Державним прапором України національний прапор, що являє собою прямокутне полотнище з двох горизонтально розташованих смуг: верхньої - синього кольору, нижньої - жовтого кольору із співвідношенням ширини прапора до його довжини -2:3"

19 лютого 1992 року Верховна Рада України прийняла Постанову "Про Державний герб України", якою ТРИЗУБ запроваджено "...як Малий герб України, вважаючи його головним елементом Великого герба України"². В окремому Додатку до Постанови Верховної Ради України "Про Державний герб України" визначено кольорове та схематичне зображення ТРИЗУБА як Малого герба України.

28 червня 1996 року, приймаючи Конституцію України, Верховна Рада України фактично підтвердила попередні акти, і на конституційному рівні закріпила як державні символи - національну символіку України.

Стаття 20 Конституції України говорить:

Державний Прапор України - стяг iз двох рiвновеликих горизонтальних смуг синього i жовтого кольорiв.

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Вiйська Запорiзького законом,

Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

Державний Гiмн України - нацiональний гiмн на музику М. Вербицького).

Опис державних символiв України, слова Державного гімну України, та порядок використання державних символів встановлюються законом, що приймається не менш як дома третинами вiд конституцiйного складу Верховної Ради України (т.б. не менше 300 народ.депутатів, оскільки (450:3)х2=150х2=300 )

Що стосується порядку використання державних символів, то в даному випадку, відповідно до ст.3 Закону "Про правонаступництво України" ("...акти ухвалені Верховною Радою Української РСР, діють на території України , ухваленим після проголошення незалежності України"), чинними є норми Положення про Державний прапор Української РСР та положення про Державний герб Української РСР. ,

Відповідно, зображення Державного герба України обов'язково розміщується:

1) на будинках:

• Верховної Ради України,

• Адміністрації Президента України

• Кабінету Міністрів України

• міністерств і державних комітетів України, інших підвідомчих кабінету Міністрів України органів

• Конституційного Суду України

• Верховного Суду України та інших судів України

• місцевих державних адміністрацій

• дипломатичних представництв і консульських установ України, тощо

2) у залах де проводяться

• сесії Верховної Ради України

• засідання Кабінету Міністрів України

• в залах судових засідань Конституційного Суду України, Верховного Суду України та інших судів України

• в приміщеннях урочистих реєстрацій народжень і шлюбів:

3. на печатках та бланках документів

• Президента України

• Верховної Ради України

• Кабінету Міністрів України

• міністерств та державних комітетів України,

• Адміністрації Президента України;

• Конституційного Суду України, Верховного Суду України та інших судів України

• місцевих державних адміністрацій

• державних нотаріальних контор, а також підприємств, установ і організацій, яким право розміщення зображення герба на печатках і бланках документів надавалось законодавством України;

4. на офіційних видання Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, конституційного та Верховного Судів України;

5. на паспортах громадян України.

Для Державного прапору України обов'язкове підняття встановлюється:

• на будинках де проходять сесії Верховної Ради України або сесії місцевих Рад ( на весь період сесії)

• на будинках Адміністрації Президента України (постійно);

• на будинку Кабінету Міністрів України (постійно);

• на будинках місцевих державних адміністрацій (постійно);

• на будинках виконавчих комітетів місцевих Рад (постійно);

• на будинках міністерств, державних комітетів і відомств, інших державних і громадських органів Української РСР, підприємств і організацій, а також на жилих будинках у визначених законодавством святкові дні;

• на будинках і засобах пересування дипломатичних представництв і консульських установ України (постійно);

• на морських суднах, суднах внутрішнього плавання та інших засобах пересування, де як офіційні особи знаходяться дипломатичні представники і консули України ( за згодою зазначених осіб);

• як кормовий прапор на суднах, зареєстрованих в встановленому порядку;

Для Державного гімну Української РСР, обов'язкове виконання встановлено:

• на початку і по закінченню всеукраїнського радіомовлення - щоденно.

• при відкритті і закритті урочистих засідань з нагоди Державних свят

• при офіційних зустрічах глав іноземних держав та інших офіційних осіб.

• після приведення до присяги Президента України, судів Конституційного Суду України, народних депутатів

• при відкриті сесії Верховної Ради України, тощо.

Державна мова, столиця держава,

офіційна назва держава та інші атрибути державності

Інститут "державної (офіційної) мови" - широко відоме явище як в науковій літературі, так і в політико-правовій практиці.

Під державною (офіційною) мовою розуміють визнану законом урядову мову обов'язкову для органів законодавчої та державної виконавчої влади, судочинства, освіти тощо.

Конституційно-правове закріплення в якості державної (офіційної) мови більшості населення країни чи корінної нації - як правило виступає важливим етапом утвердження національної державності, стає її державним атрибутом.

Ст.10 Конституції України проголошує українську мову державною мовою в Україні

Це означає, що саме українська мова є мовою:

• актів органів державної влади (всіх трьох гілок - законодавчої, виконавчої, судової)

• мовою роботи, діловодства і документації ( в т.ч. і документів, що посвідчують приналежність особи до громадянства України)

• мовою судочинства

• мовою адміністративного і арбітражного провадження

• мовою нотаріального діловодства

• мовою прокурорського нагляду

• мовою міжнародних договорів і угод

• мовою освіти

• мовою офіційних засобів масової інформації ( державного телебачення, радіо, преси), мовою зв'язку (пошта, телеграф)

• мовою офіційних назв державних та громадських органів, господарських товариств

• мовою топонімів (назви населених пунктів, територіальних одиниць, вулиць, площ, річок, гір, і т.д.)

Закріплення за українською мовою статусу державної мови означає також наявність в Україні державної (офіційної) політики щодо української мови, проблем її збереження та дальшого розвитку.

Так, ч.2 ст.10 Конституції України закріплює наступне положення"...держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя на всій території України" . В той же самий час, публічне приниження чи зневажання, а також навмисне спотворення української мови повинно тягнути за собою відповідальність встановлену законом.

В 1989 році, тоді ще в Українській РСР, було прийнято Закон «Про мови в Українській РСР» багато положень якого актуальними залишаються і сьогодні. В той же час, значна частина положень Закону «Про мови в Україні» явно не відповідають вимогам часу і чекають на своє оновлення законодавцем.

Важливим атрибутом державності будь-якої держави - є столиця держави.

Цікавим є походження українського слова "столиця", яке своїми коріннями сягає перших етапів національного державотворення. Слово "столиця" походить від староукраїнського словосполучення "стольний город". В Київській Русі говорили, що великий князь сидить на столі (пізніше на престолі). Місто в якому знаходився стіл (престол - трон ) великого князя називали стольним містом або столицею.

На відомих срібних монетах київського князя Володимира Великого написано "Володимир на столі, а се його срібло" - т.б. "Володимир на престолі (троні), а срібло є грошима (монетою) князя."

В різні періоди національної історії столиця українських держав перебувала в різних містах - Києві, Галичі, Володимирі (Володимирі-Волинському), Чигирині, Батурині, Глухові, Львові, Станіславові (тапер Івано-Франківську), Камінці-Подільському, Хусті і т.д.

Столиця держави - це, як правило, головне місто держави, його економічний, культурний, історичний та політико-адміністративний центр.

Надання тому чи іншому місту статусу столиці держави означає, що саме в цьому місті :

• знаходяться і працюють вищі органи держави - парламент, Голова держави, уряд,

• саме в цьому вищі судові інстанції

• саме в цьому місті перебувають акредитовані в державі іноземні посли, тощо

Все це вимагає спеціального правового статусу даного міста, статусу - який би дозволив не тільки якомога ефективніше організувати в першу чергу роботу вищих державних органів і посадових осіб, іноземних посольств, а й забезпечити їм надійну (при потребі) охорону.

Частина 6 ст.20 Конституції України визначає місто Київ столицею

України, а ч.3 ст.133 Конституції України говорить , що м. Київ має спеціальний статус визначений окремим законом.

Тема: «Автономна Республіка Крим.

1. Поняття та види автономії. Автономія в унітарній державі.

2. Створення Автономної Республіки Крим в складі України. Конституція АРК.

3. Конституційно-правові особливості Автономної Республіки Крим. Конституція АРК.

5. Верховна Рада Автономної Республіки Крим: порядок формування, склад, структура, повноваження.

6. Особливості функціонування органів виконавчої та судової влади та органів місцевого самоврядування у Автономній Республіці Крим.

7. Представник Президента України в Автономній Республіці Крим.

1. Поняття та види автономії. Автономія в унітарній державі.

На попередній лекції, лекції по територіальному устрою України, ми говорили про те , що за загальною характеристикою сьогоднішнього територіального устрою України, сучасна Українська держава є

державою децентралізованою унітарною з автономним утворенням

Предметом сьогоднішньої нашої лекції буде безпосереднє ознайомлення з правовою природою такого явища як державна автономія взагалі та особливості конституційно-правового статусу Автономної Республіки Крим в складі України зокрема.

Слово «автономія» грецького походження, виведене від словосполучення

«автономіс» - «autonomia» ( де «автос» - сам; «номос» - закон), і первинно означало буквально «сам собі закон» чи «незалежний у законах», або «самоврядний».

Термін «автономія» вживають у двох розуміннях:

• в широкому розумінні

• у вузькому розумінні

В широкому розумінні «автономія» означає надання окремим частинам держави (областям, департаментам, префектурам, провінціям і т. д.) права на самоврядування в адміністративній (управлінській) сфері. Як правило в цьому розумінні цей термін вживається правовій науці для означення територіальної автономії.

У вузькому розумінні термін «автономія» вживається для означення самоврядних можливостей тих чи інших органів, структур і т.д.

Світовий досвід державно організованого життя знає декілька видів автономії

Основні з них:

• територіальної автономії

• національна автономія

Територіальна автономія - це надання певній території самоврядних повноважень .

Національна автономія - це надання певній нації, етнографічній спільності (етносу) самоврядних повноважень.

Територіальна автономія може бути у вигляді:

• політичної автономії

• напівполітичної або адміністративної автономії

Національна автономія може бути у вигляді :

• національно-політичної автономія

• національно-культурної автономії

Територіальна політична автономія має місце у випадках, коли у складі держави перебуває інша держава чи державне утворення, якій і надається ця автономія.

Автономний статус такого утворення передбачає як правило:

1. наявність своєї Конституції (Конституції автономного суб’єкта)

2. наявність свого законодавства

3. наявність повноважень у питаннях адміністративно-територіального поділу та низку інших в основному політичного характеру повноважень.

Напівполітична або адміністративна автономія територіальна автономія - це надання певному регіону (території) самоврядних повноважень в управлінській (т.б. адміністративній) сфері. Іншими словами - напівполітична або адміністративна автономія - це стан середній в самоврядних можливостях території між політичною автономією і жорсткою централізованою системою.

Національно-політична автономія - це такий вид автономії наданий певній національності ( національній меншині, народності, етносу) що проживає в державі, при якій нація ( національна меншина, народність,етнос) має можливість як визнаний законодавством держави суб’єкт конституційних відносин брати реальну участь у політичних процесах - виборах органів влади, участь в діяльності парламенту, участь в діяльності представницьких органів на місцях і т.д.

Як правило національна-політична автономія надається націям та народностям в рамках їхньої етнографічної території, чи національним меншинам на території їхнього історичного розселення.

Різновидом національно-політичної автономія - була «національно-персональна автономія» в Українській Народній Республіці.

Національно-культурна автономія - це такий вид автономії, при якому націям, національним меншинам, народностям, етносам надається можливість вільно розвивати свою культуру і національну самобутність, в той же час - політичні права особами цієї національності чи народності реалізуються так сам як і іншими громадянами в державі.

«Інститут національно-культурної автономії» як правило використовують в сучасних державах для кращої реалізації прав національних меншин.

Автономія - як політико-правове явище в тій чи іншій формі може мати місце як в федеративних державах, так і в державах унітарних.

Ряд сучасних унітарних держав Європи має в собі автономні утворення.

Серед них: Іспанія ( автономні утворення - країна Басків, Каталонія, Андалузія)

Португалія (Азорські острови)

Данія (Гренландія)

Фінляндія (Анаські острови) та інші.

До європейських унітарних держав, які мають автономне утворення відноситься і Україна в складі якої є Автономна Республіка Крим (АРК).