6. Джерела конституційного права України права: поняття, особливості, види.

Джерела конституційного права - це спосіб внутрішньої організації та зовнішнього виразу конституційно-правових норм.

Більш повне визначення: Джерело конституційного права – це зовнішня форма об’єктивації встановлених чи санкціонованих Українським народом або державою, чи суб’єктами місцевого самоврядування конституційно-правових норм, які мають юридичну силу.

Для джерел конституційного права України властиві загальні та спеціальні юридичні ознаки.

Загальні ознаки джерел конституційного права співпадають з ознаками джерел права вцілому:

• видаються в межах повноважень відповідних суб’єктів правотворчості;

• мають відповідати нормативним положенням актів, що мають вищу юридичну силу;

• формальна визначеність;

• загальна обов’язковість;

• гарантованість дії джерел.

Найхарактернішими юридичними ознаками (кваліфі­каціями) джерел конституційного права України є такі ознаки:

1. За сутністю та змістом джерела конституційного права України відображають волю та інтереси Українського народу та політику дер­жави і безпосередньо виражають владні відносини у суспільстві та державі. Джерела конституційного права мають загальнообов'язко­вий характер для всіх суб'єктів конституційно-правових відносин і є основою для формування інших галузевих джерел права.

2. За предметом правового регулювання джерела конституційного права України відрізняються від інших галузевих джерел права тим, що вони регулюють владні суспільні відносини політичного характеру.

3. За суб'єктами правотворення джерела конституційного права різняться від інших галузевих джерел права чітко окресленим колом цих суб'єктів. Суб'єктами конституційного правотворення є Ук­раїнський народ, держава та суб'єкти місцевого самоврядування.

4) За функціями джерела конституційного права України здебільшого здійснюють установчу і регулятивну функції (рідше охо­ронну функцію). Щодо системи джерел національного права в ціло­му, джерела конституційного права здійснюють інтегративні функції. Тобто джерела конституційного права є системоутворюючим компо­нентом національної системи права.

5) За формою джерела конституційного права України є зовнішнім проявом буття об'єктивно існуючих конституційно-правових норм. При цьому, джерелами конституційного права України об'єктивізують лише правотворчі, а не правозастосовчі норми конституційного права. Формами вираження конституційно-правових норм зовні є форми позитивного права — Конституція, закони України, Регламент Верховної Ради України, висновки і рішення Конституційного Суду України, акти місцевого самоврядування тощо.

6. За способами і засобами правотворення — встановлені чи санк­ціоновані народом України, державою чи суб'єктами місцевого самоврядування. Встановлення чи санкціонування конституційно-правових норм у нормативно визначених формах здійснюється відповідно до встановленої законодавством процедури. Наприклад, Український народ може визначати конкретні конституційно-правові акти через всеукраїнський референдум. У цьому разі джерелом конституційного права буде рішення (акт) всеукраїнського референдуму.

7. Джерела конституційного права мають найвищий ступінь гарантованості й забезпечуються всіма заходами державного впливу, що передбачені чинним законодавством. На відміну від інших галузевих джерел національного права гарантованість джерел конституційного права України і, насамперед, основного джерела — Конституції Ук­раїни, забезпечується спеціально створеним органом конституційної юстиції — Конституційним Судом України.

8. Джерела конституційного права у своїй взаємодії утворюють певну органічну систему — систему джерел конституційного права. Ця система має структурні, функціональні та генетичні зв'язки між усіма її складовими елементами.

9) Приведення джерел конституційного права України у відповідність до правових стандартів ЄС, з огляду на системоутворю­ючий характер, сприяють адаптації всього національного законодав­ства до законодавства ЄС, що є необхідною вимогою для європейсь­кої інтеграції України.

Джерела конституційного права розрізняють за характером волевиявлення, змістом, формою, територією дії, часом дії тощо.

Основним критерієм розмежування сутність волевиявлення За даним критерієм джерела поділяються:

• первинні, в яких виражається безпосередня воля Українського народу – рішення всеукраїнських референдумів;

• похідні: волевиявлення держави та її органів, волевиявлення територіальної громади та органів місцевого самоврядування.

За змістом або юридичною силою джерела поділяються:

• конституційні;

• законодавчі;

• підзаконні;

• локальні.

За формою вираження:

• правовий звичай;

• правовий прецедент – не застосовується у правовій системі України;

• нормативно правовий договір;

• нормативно-правовий акт.

За територією дії:

• загальнодержавні;

• локальні.

За часом дії:

• постійні;

• тимчасові.

До джерел конституційного права відносять Акти Всеукраїнського референдуму, Конституцію України, закони та підзаконні нормативно-правові акти України, акти місцевих референдумів, акти Конституційного Суду України.

В Конституції України визнається основним джерелом конституційного права.

Важливими джерелами конституційного права є акти Всеукраїнського референдуму - зокрема Акт проголошення незалежності України.

Закони України становлять центральну частину джерел конституційного права. Їх є дуже багато. Найбільш помітними як джерела конституційного права є,

• Закон про громадянство;

• Закон про національні меншини;

• Закон про вибори народних депутатів України;

• Закон про вибори Президента України;

• Закон про статус народних депутатів України;

• Закон про статус депутатів місцевих Рад;

• Закон про комітети Верховної Ради України;

• Закон про всеукраїнський та місцеві референдуми

• Регламент Верховної Ради України

• Закон про свободу совісті і релігійні організації в Україні;

• Закон про об’єднання громадян

• Закон про Конституційний Суд України та інші закони

Серед підзаконних нормативно-правових актів:

• відповідні акти Президента України --- розпорядження і укази;

• відповідні акти Верховної Ради України--- постанови;

• відповідні акти Кабінету Міністрів України—розпорядження і постанови;

• відповідні акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим—рішення і постанови;

• відповідні акти місцевих рад, зокрема їхні регламенти;

• відповідні акти голів місцевих державних адміністрацій тощо.

Тема: «Конституційне право України як юридична наука та навчальна дисципліна».

1. Поняття, предмет та система конституційного права України як галузевої юридичної науки.

2. Функції та методологія науки конституційного права.

3. Основні етапи розвитку науки державного та конституційного права в Україні. Напрямки розвитку науки конституційного права у перспективі.

4. Конституційне право України як навчальна дисципліна.

Наука констиуційного права України є тільки складовою загальної юридичної науки (правовзнавства). Остання ж , як відомо - входить до системи суспільних наук.

Наука конституційного права України є галузевою юридичною наукою, т.б. такою, яка в основному має за предмет свого вивчення одноймену галузь права - конституційне право. Однак, останнє твердження будучи в ціому правильним, є надто загальним, щодо визначення предмету науки конституційного права. Детальніше, предметом вивчення науки, конституційного права, з огляду на уставлені в цьому плані підходи на сьогоднішній день, є наступне:

1. конституційно правові норми;

2. конститційно-правові інститути;

3. суспільні відносини, які врегульовуються даними нормами і інститутами;

4. практика реалізації конституційно-правових норм і інститутів;

5. конституційно-правові теорії і доктрини;

6. конституційно-правові погляди окремих вчених

Наука конституційного права - сукупність ідей, поглядів і знань про конституцію держави, основи її устрою, правове положення людини і громадянина в державі, принципи організації, будову та діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, територіальну організацію держави, а також історію і розвиток національних коонституційно-правових доктрин.

Наука конституційного права України, як і будь яка інша галузева наука має свою систему (внутрішню будову) та свою джерельну базу.

Система науки конституційного права України - це впорядкована сукупність відносно самосійних комплексів теоретичних положень логічно пов’язаних між собою.

Система науки конституційного права України складалась поступово. В її основу покладено логіку вивчення конституційного права як галузі права. А звідси, всі конституційно-правові інститути - є предметом її вивчення. Однак, система науки конституційного права України і система конституційного права України - як галузі права, є звичайно явищами не тотожними. На систему науки конституційного права України має відповідно і вплив система науки колишнього радянського державного права.

Основними елементами цієї систтеми виступають:

1. сукупність поглядів на конституційне право -як галузь права і галузеву науку;

2. вчення про конституцію - як суспільно-політичне і правове явище;

3. вчення про сутність і зміст сучасної держави - як держави конституційної, конституційні характеристики сучасної держави Україна;

4. сукупність поглядів щодо основ правового положення в державі людини і громадянина, їхній правовий статус в Україні;

5. вчення про основи територіальної організацію держави, відповідно - територіальний устрій України;

6. вчення про природу державної влади, про її окремі складові (гілки) та про систему їх взаєморганізації в єдиному державному організмі за конституційною моделью України;

7. вчення про сустність та зміст місцевого самоврядування, його систему та та порядок організації діяльності органів місцевого саморядування в Україні.

Джерелами науки конституційного права України (її джерельною базою) сьогодні вистуають:

1. праці вітчизняних та зарубіжних вчених-конституціоналістів;

2. нормативно-правові акти, які містять конституційно-правові норми, насамперед Когнститція україни - як основний Закон держави, інші закони;

3. інші( крім нормативно-правових актів) джерела конституційного права як галузі права (акти Конститційного Суду України, міжнародні договори, що містять положення конституційно-правового характеру і згода на обов’язковіть якого надана арламентом України. і т.д.)

4. практика реалізації конституційно-правових норм.

Становлення та розвиток науки державного та конституційного

права в Україні. Визначні вчені-конституціоналісти, які працювали

на Україні.

Наука державного права в Україні, пізніше конституційного права має свою історії яка нараховує загалом понад дві сотні років. Свій початок вона бере від заснування в Україні перших університетів, а в них - юридичних факультетів (де зрозуміло, в рамкам пануючих докрин тих чи інших політичних режимів, - студденти вивчали державне право, чи близькі до державного права інші юридичні дисципліни, а отже - викладачі готували відповідні навчальні курси, складали навчальні програми і т.д.).

Першим юридичним факультетом на території сучасної України був юридичний факультет Львівського університету. Свій початок юридичний факультет Львівського університету за прийнятою на сьогодні офіційною доктриною бере від 20 січня 1661 року - часу коли польським королем Яном Казиміром було підписано диплом про надання Львівській Єзуїтській колегії(школі) було надано «гідність академії і титул університету» з правом викладання всіх тогочасних універститетських дисциплін. Тому, у складі цього навчального закладу було створено чотири факультети - філософський, юридичний, медичний та теологічний. Однак до рівня справжнього університету

Львівська Єзуїтська колегія так і не «доросла», оскільки очевидно одного королівського диплому в цьому процесії виявилось за мало. Ни схильні більше до думки, що справжній університет у Львові починається з жовтня 1784 року -

коли за наказом австрійського імператора Йосифа ІІ було проведено реорганізацію Львівського університету на взірець тогочасних західноєвропейських університетів - питання організації навчання, навчальних програм, управління університетом і т.д.

Декілька слів про наслідки розбіжностей дат - «1661р.» і «1784р.

а) «1661 р». - як аргумент «польськості» університету і Львова;

б) про три імені університету : імператора Йосифа ІІ (австр.період);

Яна Казиміра (1919-1939рр);

Івана Франка - з 1940 року.

в) Про три головні корпуси університету:

перший (старий) - який згорів у революцію 1848 року (на цьому місці стоїть будинок офіцерів);

другий копрус ( з 1851 по 1919 рік) - нині там геологічний і білологічний факультети

(перед тим - будинок єзуїтьського інтернату, пізніше - казарми, поруч костел Св.Миколая)

третій корпус (сьогоднішній) з 1920 року- будинок Галицького краєвого сейму

Другим по часу юридичним факкультетом на території України став юридичний факультет Харківськиого університету, який засновано в 1805 році. Від самого початку в його складі існувало відділення «моральних та політичних наук», - пізніше пертворене в юридичний факультет.

Третім по часу іде юридичний факультет Київського університету ім.Св.Володимира (сьогодні Київський університет ім. Т.Шевченка), який було засновано в 1834 році, а вже з наступного 1835 року - в його складі почав повноцінного фуекціонувати юроидичний факультет.

У 1865 році було відкрито Одеський (Новоросійський) університет, а в

1875 році Чернівецький університет ім. астрійського імператора Франца Йосипа, - і поочинаючи з тих самих років в цих університетах працюють юридичні факультети.

З появою університетів, з відкриттям у них юридичних факультетів - умовно звичайно, - можна говорити про початки науки державного права в Україні. Хоч, має право на існування, як на наш погляд і думка про те, що початки цієї науки можна шукати і не в університецьких стінах, а наприклад в державотворій діяльності, зокрема видних державних діячів - тих же Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Пилипа Орлика, чи навіть діячів раніших історичних епох. Хоч, останнє, видається нам досить проблематичним.

У своєму розвитку, наука державного, пізніше конституційного права в Україні об’єктивно пройшла декілька епатів (періодів). Умовно, як на наш погляд, основними такими періодами бачаться:

1. Період до першої Світової війни (до 1914 року);

2. Період зародження національної науки констиуційного права України та її розвитку за межами України ( в діаспорі) (1917-1991 рр.)

3. Період тоталітарного радянського державного права (1917/39-1991рр.)

4. Новітній період розвитку науки (після 1991 року)

Для кожнього із виділених періодів є свої характерні ознаки, свої особливості, які обумовлені насамперед рядом об’єктивних на те причин.

Перший період - Період до першої Світової війни , період тривалістю майже понад сто років. В цей час українські землі перебувають у складі двох імперій - Російської і Австро-Угорської. Зрозуміло, що на юридичних факультетах університетів «австрійської» України - Львівському і Чернівецькому, і «російської» України - Харківському, Київському і Новоросійському, - готують насамперед державних службовців своїх політичних режимів. Так, само як і зрозумілим є те, що науці державного права панують відповідні політичні доктрини, які обгрунтовують російське самодержавіє, чи пізніше в Австрії - її модель конституційної монархії. Однак суспільний розвиток зупинити не можливо, і навіть в тодішній науці державного права, теорії держави ідей свій розвиток, на який має вплив загальний розвиток держановго права у Європі.

Серед відомих вчених в галузі теорії держави, держвного права, історії державного права які працювали в ті роки на Україні і залишили помітний слід в історії розвитку державного права, варто пригадати наступних вчених :

проф.Івана Даниловича ( 1787-1843 р.) - першого декана юридичного факультету Київського університету, дослідника Литовських статутів, відкритого прихильника ідеї рівності всіх людей перед законом; проф.Михайло Володимирського-Буданова (1838-1916 рр.), автора трьохтомної «Хрестоматії з історії руського права» (в т.ч. і державного права); проф.Отто Ейхельмана (1854-1943 рр.) та проф.Богдана Кістяківського (1868-1920р)( Київський університет);

проф.Д.(?) Каченовського (1827-1872рр.) і проф.Миколу Палієнка (1869-1937 рр.) ( Харківський університе);

проф.Федора Леонтовича (1833-1911 рр.)( Новоросійський університет);

проф. Євгена Ерліха (1862-1922 рр.) ( Чернівецький університет) :- спеціаліста загалом із римського права, але одного із основоположників соціологічного напрямку у правовій науці, вченого відомого свїми семінарами «живого права», - все це мало і свій вплив в загальному на розвиток науки державного права.

Трохи детальніше про Проф.Богдана Кістяківського:

син Олександра Кістяківського проф.Київського університету (спеціаліста в галузі кримінального права). Його мати - Олександра по маминій лінії походила з родини Чубинських ( Павло Чубинський приходився бабці Б..Кістяківського двоюрідним братом. Перебували Кістяківські і в родинних стосунках із Володимиром Антоновичем. Українофільський дух родини кістяківських, знайомсто Б.Кістяквського ще в студенстські роки з Іваном Франком та Михайлом Павликом безперечно зробили свій вплив на його подальшу долю. Його аретовували, виключали з університету і т.д; він починав навчання у Київському університеті, а потім змушений був навчатись - у Харкові, Тарту, і пізніше - у Берліні. Там у Берлінському університеті він слухає лекції блискучого державознавця проф.Георга Єллінекка, знайомиться з Максом Вебером (згодом відомим філософом), там же він здобуває ступень доктора права. Працював у Мосуві і Ярославлів, і тільки на початку 1917 року - отримав запрошення до праці у Київському університеті як професор державного права. Проф.Кістяківський відстоював ідею побудови праввової держави, закладення конституційних основ державного устрою, розглядав правову державу як явище не розривне від держави демократичної. З найвідоміших робіт : «Права людини і громадянина» (1905р.), «Держава правова і соціалістична» (1906 р.), «Право як соціальне явище»(М.1916) та інші,

Другий період у розвитку науки державного (констиуційного) права - це Період зародження національної науки констиуційного права України та її розвитку за межами України ( в діаспорі) (1917-1991 рр.)

Умовно даний перод можна поділити на дві частини: а) державне будівництво УНР-ЗУНР і б) розвитку науки за межами України.

В першій частині, враховуючи реальний стан перебігу політичних подій в Україні та фактичний стан війни із зовнішніми аргесорами (більшовицькою Росією і Польщею), йдеться в основному про працю на проектами українських конституцій та створенням чинного конституційно-правового законодавства. Тому, серед акивних учасників цього процесу ми зустрічаємо і не тільки відомих на той час вчених-правників, спеціалістів з державного та конституційного права ( як то вище згаданих професорів О.Ейхельмана і Б.Кістякського), а й інших вчених історика - Михайла Грушевського (1866-1934 рр.), правника-цивіліста Станіслава Дністрянського (1870-1935), адвокатів - Андрія Лівіцького (1879-1954рр.), Костя Левицького (1859-1941 рр.), Євгена Петрушевича (1863-1940рр), Степана Барана (1979-1953рр) та інших.

Детальніше, їхній доробок ми розглянемо на інших лекціях, зокрема на тій, яка буде присвячена розвитку конститційно-правових докттрин в Україні.

Після знищення українських держав - УНР і ЗУНР значна частина українських вчених-правників опинилась на еміграції. У звязку з тим, що на українських землях (в університетах на території України) неможливо було продовжувати навчання українським студентам (в Чернівцях університет було ромунізовано, у Львові - фактично недопускалося до університету українців а створений Український Таємний університет припинив своє існнування, в той же самий час - на Радянській Україні університети були просто закриті), - виникла ідея створеня університетів і інших вищих шкіл за межами України.

На початку 20-тих років було створено ряд вищих навчальних закладів за межами України - Український Вільний університет, Українська Господарська академія, Український педагогічний інститут ім.Драгоманова. Найбільший слід серед них залиший, існуючий ще і сьогодні Український Вільний університет.

Він був створений у 1921 році у Відні, з 1922 по 1945 рік він знаходився у Празі, з 1945 року по сьогоднішній день - у Мюнхені. В його стінах працювало багато відомих українських вчених-правників які без сумніву збагатили національну науку конституційного права. Це такі імена, як вище згадані професори Станіслав Дністрянський і Отто Ейхельман, проф.Володимир Старосольський, проф.Михайло Лозинський, проф.Олександр Юрченко, проф.Василь Орлецький, проф.Юрій Панейко та інші.

Наступний період - це Період тоталітарного радянського державного права (1917/39-1991рр.). Це чи не один із найсуперечливих епатів розвитку державного права. Він в часових рамках охоплює фактично - час існування Радянського Союзу, тому його інша назва - «радянський період». Першим, чим «відзначився» новий політичний режим - це закритття старих університетів, а відповіно іїхніх юридичних факультетів. Натомність створювались Інститути народного господарства. На цьому місці варто пригадати, що київський університет було віновлено тільки в 1933 році, а його юридичний факультет - у 1937 році; в Харрківському університеті він так і не відновлювався, а було створено юрридичний факультт в ІНГ, пізніше видлений в окремий Інститут радянського будівницва і права, згодом Всеукраїнський комуністичний Інститут радянського будівницва і права, ще згодом - у Харківський юридичний інститут (нині - Національна юридична академія ім.Ярослава Мудрого); в Одесі - подібно до ситуації у Харкові (тільки періодично) існував юридичний факультет в ІНГ, а в складі університету факультет було відновлено на постійно аж в 1960 році.

Разом з тим, не правильним було б стверджувати, що в цей час не розвивалась наука державного права. Були вчені, працювали наукові інститути, кафедри на ридчних факультетах, писались монаграфії, захищались дисертації і т.д. На розвиток науки радянського державого права мали значний вплив роботи таких відомих вчених як І.П.Трайніна, І.Д.Левіна, О.І.Лєпьошкіна, І.П.Ільїнського, Г.В.Барабашева, Б.В.Щетініна, В.С.Основіна та інших. В різні часи на Україні в цей період працюали ряд вчених, які залишили свій слід в науці радянського державного права. У нас у Львівському університеті варто пригадати акі імена, як проф.Петро Недбайло (1906-1974рр.), доценти Степан Базилевич (1898-1987рр.) та Констянтин Феденюк

У Києві - юридичний факультет Київського державного університету ім. Тараса Шевченка, Українська Академія внутрішніх справ, Інститут держави і права ім..Корецького Національної Акаддемії Наук України, Інститут законодавства Верховної Ради України: У Харкові - Українська національна академія ім.Ярослава Мудрого, Університет МВД України; В Одесі - Юридичний інститут Юридична Академія і юридичний факультет Одеського державного університету ім,Мечнікова; у Львові - юридичний факультет Львівського державного університету ім.Івана Франка та Львівський Інститут внутрішніх справ.

Серед сучасних українських вчених-конституціоналістів варто звернути увагу на роботи проф.Леоніда Юзькова (помер в 1995 році), проф.Володимира Шаповала, проф.Юрія Тодики, проф.Марка Орзіха, проф.Віктора Погорілка, проф. Лідії Кривенко та інших.

Декілька слів про проф.Леоніда Петровича Юзькова.

Л.П.Юзьков народився в 1938 році у селі Новоселиця Полонського р-ну Хмельницької області в сеянській родині, випусник юридичного факультету київського університету ім.Т.Г.Шевченка, працював на різних посадах - як викладач радянського державного права; він був головував у комісіях, які готувавали проект Декларації про державний суверенітет України, перший проект конституції України (липень 1992 року), його подальші редакції, проект Закону України «Про Коонституційний Суд Укаїни», був його першим Головою. З останніх робіт - концептуальні статті про фактичну і юридичну конституцію, про конституційні закони, про систему органів державної виконавчої влади тощо.

Тема: «Основи теорії конституції. Конституція – Основний

Закон України».

1. Передумови виникнення конституції. Основні теорії конституції.

2. Поняття та суть конституції. Соціальна сутність конституції.

3. Ознаки та юридичні властивості (особливості) конституції держави.

4. Основні функції конституції.

5. Класифікація сучасних конституцій. Загальна класифікаційна характеристика Конституції України 1996 р.

6. Зміст та структура Конституції України.

7. Реалізація Конституції України.

8. Конституційні закони.

9. Основні етапи розвитку української конституції.

10. Політико-правова характеристика українських конституційних актів та конституційних проектів 18-20 століть:

• Конституція Пилипа Орлика - „Правовий уклад та Конституція відносно прав і вольностей Війська Запорозького (1710 р.)

• конституційний проект Михайла Грушевського (1905 р.)

• Конституції Радянської України.

11. Підготовка та прийняття Конституції України 1996 року: передумови, стадії.

12. Розвиток конституційного процесу після прийняття Конституції України 1996 р.

13. Поняття, система конституціоналізму. Проблеми становлення сучасного українського конституціоналізму.

Сьогоднішньою лекцією ми розпочинаємо безпосереднє ознайомлення з конкретними інститутами сучасного конституційного права. Ми почнемо це знайомлення з вивчення дуже важливого явища - явища яке дало назву нашому предмету, а саме з вивчення Конституції

.

Як появилася Конституція? Що таке Конституція?

Чим вона відрізняється від інших нормативних актів?

Якою є історія української конституції? - все це стане предметом

сьогоднішньої розмови.

Слово «конституція» походить з латинською мови (СОNSТIТUTIO) і буквально перекладається як «установленя, утвердження». Вже в Стародавньому Римі слово «конституція» починають вживати для означення нормативних актів. Зокрема, так в один час називали акти римських імператорів. Цим словом («конституція») користувалися і в середні віки. Але в сучасному розумінні цього слова - розумінні Конституції - як головного нормативного акту держави (конституція держави), його починають вживати значно пізніше. Іншими словами треба розуміти, що поява самого слова «конституція» і поява конституції як такої у її сучасному розумінні - як політико-правовго акту, не співпадають у часі. Спочатку появилось слово «конституція», який означували ті чи інші документи, а вже майже через дві тисячі років появляється саме явище «конституції» - оеремий політико-правовий інститут.

Отже, сучасне розуміння слова "конституція" (конституція держави) бере свій початок прилизно з періоду зміни у Європі феодального ладу на буржуазний (ХYII-XYIII ст.) і кінцево викристалізовується на початок ХХ-го століття вже як сутність головного закону держави з специфічними, ппртиманними тільки їй властивостями.

Ми знаємо, що першими писаними конституціями сьогодні вважаються Конституція США 1787 року, Коснтитуції Франції та Польщі 1791 року. До останніх (перших писаних конституцій ) сьогодні не безпідставно відносять і Українську Конституцію 1710 року - більше відому сьогодні як Конституція Пилипа Орлика.

Дослідити (виявити) ці причини, нам допоможе аналіз огляду тих подій, які передували появі конституцій у США, Франції та України.

Конституція США Конституція Франції Конституція України

1787 рік 1791 рік 1710 рік

Декларація про Декларація прав людини Зборівський договір

незалежність США І громадянина - 1789 р. 1649 р.

1776 р. Статті Богдана

Хмельницького

1654 р.

Війна між Англією і Революція у Франції. Визвольна війна

своїми колоніями в На зміну феодальному українського народу

Пв.Америці - в резуль. Режиму - приходить під проводом Богдана

Чого виникають режим буржуазної Хмельницького

США - не як феодальна республіки. (1649-1656 рр) - в резу-

держава, а як буржуазна таті якої на Україні

республіка - держава знищено польсько-фео-

вільних громадян. дальний лад і закладено

основи нового суспільно

державного ладу ( наб-

лиженого до буржуазно-

республіканського

устрою держави

Конституції в цих випадках відіграли насамперед функцію правового закріплення нового стану речей у суспільстві: зміни від системи феодальної залежності монарху (сюзерн - васал), до системи держави як об’днання вільних (в першу чергу від тої ж феодальної залежності) громадян які всі разом (народ) і творять цю державу та тримають у ній владу. Конституції на перших порах ніби закріпили або перехід цієї влади повністю від монарха до народу, або перерозприділили цю владу забравши її частину у монарха для передачі народу. Якщо такого перерозподілу не проходило, - то і причина в появі Конституції була відсутня.

Іншими словами - Конституція - як головний, центрагльний закон держави, закон який врегульовує систему державної влади у феодальній державі, у державі яка є абсолютною монархією - є непотрібний. Пригадаймо слова, вже сьогодні згаданого французького короля Людовіка ХІУ - «Держава - це»

Звичайно йому Конституція не була потрібна.

Зворотній процес - процес ліквідації Конституції також може мати місце. Як тільки, наприклад, демократичний лад замінюють тоталітарним, проходить або ліквідація окремих конституційних інститутів (інститут парламенту, інститут місцевого самоврядування) або Конституції в цілому. Так, наприклад, сталося на початку 30-тих років у Німеччині. Тоді до влади прийшов фашиський режим Адольфа Гітлера який просто ліквідував Конституцію Німеччини 1919 року (Веймерська Конститууція).

Повертаючись до причин появи конституцій у Європі у 18 столітті, сьогодні вважають, що було декілька причин (передумов) для цього. А саме,

1. філософські передумови

насамперед розвиток філософської науки, вчення мислителів середньовіччя про державу, про право, про справедливість і т.д.

2) соціально-економічні передумови:,

досягнення техніки, торгівлі, потреба загальноєвропейської інтеграції і т.д.

3. політико-правові передумови

потреба ліквідації феодального ладу.

Запропонований Вам варіант погляду на причини появи інституту Конституції держави є тільки одним із декількох. Сучасна наука конституційного права знає цілі теорії щодо походження конституцій. Серед них найбільш поширені це:

а) теологічна теорія походження (виникнення) конституції;

б) теорії походження (виникнення) конституції представників німецької або

юридичної школи права,

в) теорія походження (виникнення) конституції представників соціологічної

школи права (найбільш поширрений варіант - теорія супільного договору);

г) теорія походження (виникнення) конституції представників політологічної

школи права і т.д.

Правова природа конституції - як нормативного документа.

Характерні ознаки, зміст та сутність Конституції.

Правову природу «конституції» - як нормативного документу можна зрозуміти розглянувши ті особливості (характерні ознаки), які суттєво виділяють «конституцію» від інших нормативно-правових актів. Це повинно також допомогти нам і у зрозумінні змісту і сутності конституції.

Різні автори по різному підходять до висвітлення цього питання. Пропонуємо Ваші увазі до певної міри уніфікований, узагальнений підхід в цьому питанні.

Отже, основні риси які відрізняють сучасну конституцію від інших норматтивно-правових актів :

1. особливий суб’єкт, який встановлює чи приймає конституцію;

2. установчий характер конституції;

3. особливий об’єкт (всеохоплючюий ) конституційної реглламентації (особливість предмету правового регулювання);

4. особливі юридичні властивості;

5. особливості змісту конституції як політичного та іделогічного документу.

Розглянемо названі характерні властивості конституції детальніше:

Особливий суб’єкт, який встановлює чи приймає конституцію

Більшість авторів аргументовано звертає увагу на те, що конституція держави - як нормативно-правовий акт встановлюється (приймається) особливим, на відмініу від інших правових актів суб’єктом. В класичному варіанті таким суб’єктом виступає народ.

Це може мати місце як безпосередньо (наприклад варіант прийняття конституції шляхом всенародного голосування - на референдумі) так і опосередковано - через обраних предстаників народу ( приклад: Конституційна асамблея чи Конституційні збори - інша назва Констинтуанта, або той же парламент держви).

Як тут не пригадатв Жан-Жака Руссо, який був переконаний в тому, що для встановлення конститції необхідна воля всіх громадян. Конституцію за його ереконанням повинні підписати всі громадяни, вона повинна бути результатом їхнього єддиноголосного рішення.

Від тих часів, часу появи конституції як такої - дуже часто вважалося, що текст Конституції мал би починатися словами - «Ми (такий-то) народ приймаємо (затверджуємо) Конституцію».

Приклади:

« Ми, народ Сполучених Штатів Америки...... урочисто проголошуємо і встановлюємо Конституцію для Сполучених Штатів Америки»

(приамбула чинної Конститції США, 1787 рік)

«Латвійський народ через своїх представників у вільно обраних Установчих Зборах встановив для себе таку Конституцію:»

(чинна Конституція Латвійської Республіки, 1922 рік)

«Верховна Рада України, від імені Українського народу - громадян України всіх національностей...приймає цю Конститцію - Основний Закон України»

(Преамбула Конституції України, 1996 рік)

Окремо варто зазначити, що в тих випадках коли іде мова про прийняття конституції народом не безпосередньо, а опосередковано - т.б. через своїх представників, особливо коли це здійснив орган законодавчої влади - парламент, характер конституції за особливістю суб’єкта прийняття (встановлення) не змінюється. Іншими словами, якщо навіть і Конституцію приймає парламент, то він не діє від себе безпосередньо, він не здійснює те, що робить кожен день - творить закони. Він - як виключення із своїх повноважень, в силу певних політичних обставин приймає за дорученням народу Конституцію.

Із саме такого розуміння суб’єктності приийняття (затвердження) конституції ллогічно випливає наступна осоливість (характерни риса) конституції, а саме -

установчий характер конституції

Конституція держави проголошується законом. Але на відміну від інших законів, конституція має зовсім іншу правову природу. Якщо всі закони (окрім Конституції) - є актами законодавчої влади, то конституція є актом влади установчої.

Тут необхідно, хоча б тезисно, пригадати теорію установчої влади. пригадуємо:

• В демократичній державі державна влада подудована за поділом на окремі гілки. - класичний (але не єдиний) варіант на три гілки - законодавчу, виконавчу і судову.

• кожня із гілок влади виконує тільки свої функціональні завдання і нів якому разі не підміняє іншу гілку влади;

• влади законодавча, виконавча і судова (чи будь-які інші існуючі гілки влади) виступають вторинними, - т.б. їх творять уже на другому етапі, уже на базі конституції, за її приписами;

• первинною є влада установча - влада народу яка встановлює той чи інший політико-правовий режим, приймає конституцію, можливо ще щось - вже на базі цієї конституції - твориться розподіл державної влади на окремі гілки;

• організаційно-правовою формою (своєрідним матеріальним уособленням) установчої влади може виступати Конституційна асамблея (Конституційні Збори, Констинтуанта)

Особливий (всеохоплючюий ) об’єкт конституційної реглламентації (особливость предмету правового регулювання);

Конституція , як і будь-який закон, нораивно-правовий акт, покликана регулювати суспільні відносини. Відмінність конституції в ціій частині від інших норматино-правоих актів, які теж покликані регулювати суспільні відносини) полягає в обсязі правового регулювання. Якщо кокретний закон предметом правового регулюваня має чітко визначене кокретне, дуже часто вузьке коло (групу) суспільних відносин, то предмет правового регулювання конституції носить «сферичний» всеохоплюючий характер.

Іншими словами, об’єктом правового регулювання конституції виступають цілі і площини суспільних відносин політичного, економічного, соціального, духовного і т.д. характеру. Предметом правового регулювання конституції виступає до певної міри весь спектр правовідносин.

Особливі юридичні властивості:

До сотанніх, сьогодні у наукці конституційного права відносять наступні положення:

1). Визначення конституції законом, що має вищу юридичну силу;

2). Визначення конституції основним законом держави( ядром правової

системи);

3). Підвищена степінь стабільності;

4). Навність спеціальної системи правової охорони конституції.

Розглянено коротко переаховані юридичні властивості конституції - як норматтивно-правового акту.

Конституція як закон, що має вищу юридичну силу ;

Перше :Вища юридична сила конституції полягає в тому, що жоден нормаивно-правовий акт держави не повинен суперечити конституції.

Ні закони, ні підзаконнні норативно-правові акти не можуть вступати в суперечність з положеннями Конститції держави. Такий стан речей (не можливість, недопущення суперечності між Конституцією і іншими нормативно-правовими актами) закріплюється як правило спеціальним положенням у тексті Основного Закону.

Друге, що витікає із положення про Конституцію як закон із вищою юридичною силою, це те - що не тільки нормативно-правові акти повинні відповідати положенням Конституції держави. Оскільки система джерел як конституційного права, так і інших галузей права не обмежується тількинормативно-правовими актами. Наприклад тіж самі нормативні угоди (нормативні договори), - вони сьогодні в нас на Україні посідаьт своє місце в системі джерел права. Мова іде насамперед про міжнародні угоди підписані державою щодо визнання тих чи інших міжнародно-правових акті частиною національного законодавства, мова іде про нормативні угоди між різними суб’єктами правоих відносин ( наприклад в конституційному праві - між різними територіальними суб’єктами).

Що стосується нормативно-правових угод міжнародного характеру, то в чинній Конституції України маємо пряме посиланя щодо відповідності положеннням основного закону, а саме ст.9 говорить:

«Стаття 9. Чиннi мiжнароднi договори, згода на обов'язковiсть яких надана Верховною Радою України, є частиною нацiонального законодавства України.

Укладення мiжнародних договорiв, якi суперечать Конституцiї України, можливе лише пiсля внесення вiдповiдних змiн до Конституцiї України»

Третє. Положення «Конституція України - як закон з вищою юридичною силою» як на наш погляд є дуже близьким до поняття -, «верховенство конституці».. Останнє, виходячи із загальноттеоретих уявлень і постулатів загальної теоріпї конститууційного права ознчає,

1. дія норм конституції поширюється без виключення на всю територію держави;

2. що принципами, нормами, концепціями - які закладені в конституції повинні керуватися в своїй діяльності всі суб’єкти правовідносин, особливо - державні органи, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи;

(концепція розподілу влади, чи концепція за якою людина, її життя i

здоров'я, честь i гiднiсть, недоторканнiсть i безпека визнаються в Українi

найвищою соцiальною цiннiстю, і т.д. .)

Конституція - як основний закон держави,

ядро її правової системи

Зміст даної властивості полягає в тому, що конституція визначається як основа, своєрідний фундамет всієї правової системи держави. вона умовно ніби лежить в основі цілого дерева норативно-правових актів, або є ядром цїєї ситеми.

Більшість конституційних норм закладають основу (грунт) для прийняття відповідних законів і підзаконних нормативно-правових актів.

Конституція - як закон що має підвищену

степінь стабільності;

Конституція - це закон, що має підвищену степінь стабільності в порівнянніз іншими нормативно-правовими актами. Або іншими словами, для текст конституції (іде мова за їїположення, її норми) значно важче змінити чи відмінити взагалі, ніж норми (положення ) інших нормативно раввових актів.

Ця підвищена степінь стабільності Конституції держави забезпечується різними чинниками та спеціальними прийомами. Серед них найбільш поширені є наступні:

1). спеціальною ( більш складною) процедурою внесення змін і доповнень до основного закону держави в рамках одного й того ж суб’єкта законотворчого процесу. Іншими словами - ускладнення процедури щодо внесення змін в середині самого парламенту. Парламент для внесення змін до закону має одну процедуру (наприклад проста більшість голосів), а для внесення змін до Конституції - іншу, складнішу (наприклад- кваліфікована у 2/3 голосів більшість).

2) введення в процедуру внесення змін спеціального (додаткового) суб’єкта

В процедурі внесення змін до закону використовується один суб’єкт парламент. В процеурі внесенння змін до конституції може бути залучено - референдум, конституційні збори, представницькі органи на місцях і т.д. - як окемі спеціальні суб’єкти даного процесу.

3. введення в процедуру внесення змін елементу повторності (назва умовна).

Мова іде про те, що ту чи іншу процедуру для того що б не помилитись можна через певний час повторити. В даному випадку діє наступна схема:

а) провели змінни і доповнення, але вони ще не вступаюють в дію

б) якийсь період часу (рік, декілька місяців) ці зміни «відлежуються», проходять перевірку часом, вивчається соціальна опінія даних дій і т.д.

в) знову проходить процедура внесення змін і доповнень (та сама) - іде ніби своєрідне підттвердження того що було зроблено раніше

г) якщо дані зміни будуть знову зроблені - тільки тоді вони втупають в дію, набувають чинності.

Наявність спеціальної системи правової охорони конституції.

Особливий правовий статус конститууції потребує створенням системи правової охорони конституції - тобто такої системи політико-правових заходів та юридичних засобів за допомогою яких забезпечується незмінність (непохитність ) проголошеного становища Конституції (детальніше саму дефеніцію і її складові ми це розглянено на окремій лекції).

Класифікація конституцій.

В сучасній науці конституційного права виробилось декілька узагальнених підходів щодо класифікації конституцій.

Класифікацію конституцій можна проводити за наступними чинниками:

За формою зовнішнього виразу конституції поділяються

• писані--------

1. кодифікована

2. не кодифікована

• неписан

• змішані.

За порядком прийняття конституції поділяються на конституції

• даровані

• прийняті народом

• договірні

За порядком внесення змін і доповнень конституції поділяються на конституції 1) гнучкі 2) жорсткі.

За- часом дії конституції поділяються на конституції 1) тимчасові; 2) постійні.

Можливі і інші підходи у визначенні класифікаційних ознак конституції держави. Наприклад - за тою ж характеристикою форми державного устрою країни конституції поділяться на : федеративні (федеральні); конституції суб'єктів федерації; і конституції унітарних держав. і т.д.

Поняття Конституції

Наука конституційного права знає різні підходи ( погляди представників різних правових шкіл) щодо розуміння сутності і змісту конституції, і відповідно сьогодні є багато різних дефеніцій (понять) конститції як такої. Можна наводити різні приклади за останні, наприклад 100-150 років розвитку науки коонституційного права:

Конституція України - це основний закон держави, що об'єднює в собі групу норм з вищою юридичною силою, які закріплюють основи державного ладу (конституційні характеристики держави), права, свободи та обов'язки особи і громадянина в державі, систему та принципи організації державної влади і місцевого самоврядування, а також територіальну організацію держави.

Функції Конституції України.

Загальна теорія конституційного права знає таке поняття як функції конституції. Під останнім, як правило розуміють - суспільне призначення Конституції та способи її реалізації.

Конституція сучасної держави, в тому числі і Конституція України, сьогодні виконують декілька головних функцій. Серед них , найбільш яскраво виділяється три функції Конституції: 1) юридичну; 2) політичну; 3) ідеологічну функції

Юридична функція полягає в тому що Конституція України є насамперед законом. Так це Основний Закон - держави, але це є закон. А отже його основне призначення - регулювання суспільних відносин. Конституція України, як будь- який інший закон регулює суспільні відносини. Ми вже знаємо, що вона регулює найбільш важливі суспільні відносини пов’язані із становлення інститутів прав та свобод людини і громадянина, територіального устрою держави, системи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. В цьому - в регулюванні суспільних відносин, - і проявляється юридична або правова функція Конституції України.

Політична функція полягає в тому, що Конституція України має пряме відношення відношення до процесів формування влади - т.б. до політичних процесів. В Конституції України закріплено виборчу систему, основи правового статусу особи і громадянина, правове положення політичних партій і громадських організацій і т..д.

Ідеологічна функція Конституції - полягає в тому що Конституція будучи найвищим (Основним) законом держави містить собі і цілу низку ідей певного спрямування (конкретну ідеологію). Що це за ідеологія, якщо мова іде за Конституцію України 1996 року ? Це ідеологія сучасного українського державотворення. Сучасна Українська держава - це держава яка є наслідком реалізації українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення.

Це держава - суверенна, демократична і соціальна. Це держава яка прагне стати правовою. Держава в якій державна влада має будуватись за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову; держава яка визнає і гарантує місцеве самоврядування. Все це в єдності і складає певну ідеологію - ідеологію сучасного українського державотворення.

Крім цих трьох функцій, в науковій літературі описують і інші. Так, проф.Тодика Ю.М. у своїй монографії ( Тодыка Ю. М., Супрунюк Е. В. Конституция Украины - основа стабильности конституционного строя и реформирования общества.- Симферополь:Таврия, 1997, с.37-49) подає окрім названих ще 12 функцій, стосовно Конституції України 1996 року, а саме:

• устновчу --- правонадільнну --- програмну --геополітичну---організаційну,

• правозахисну----виховну ----хоронну ----стабілізуючу ---функцію загально-сціального регулювання і забезпечення балансу соціальних інтересів

• функцію забезпечення рівних економічних умов господарювання

За напрямком дії, функції Конституції можна поділити на зовнішні і внутрішні функції.

Зовнішня функції Конституції - функції направлені у своїй дії на ззовні держави. Наприклад; конституційні основи зовнішньої політики України, системи оборони України, основи політики України щодо українців які проживають за межами України і т.д. Внутрішні функції Конституції - функції направлені у своєму здійсненні в середині держави. Наприклад; встановлення і підтримання в Україні конституційного порядку тощо.

За часом дії функції Конституції України можна поділити на постійні і тимчасові. Постійні функції виконуються (здійснюються ) постійно, тимчасові - відповідно протягом якогось часу. Наприклад; Конституція України містить Розділ - 15 «Перехідні положення». Нормами даного розділу врегульовувались чи ще врегульовуються окремі групи суспільних відносин, але тільки на перехідний період - т.б. не більше як на 5 років.

Загальна характеристика ( за класифікаційними ознаками)

Конституції України 1996 року

За загальними класифікаційними ознаками Конституцію України 1996 року можна визначити як:

1. писану кодифіковану конституцію унітарної держави з автономним утворенням;

2. жорстку конституцію, оскільки внесення змін і доповнень до Конституції України на відміну від внесення змін і доповнень до інших законів потребує в окремих випадках як спеціальних суб'єктів (спеціальне коло суб'єктів - які мають право вносити пропозиції про внесення змін і доповнень, затвердження змін на всеукраїнському референдумі) так і кваліфікованої більшості голосів ( не менше 2/3 голосів від конституційного складу Верховної Ради України);

3. за порядком прийняття конституції як конституцію народну (демократичну), оскільки остання була прийнята парламентом України 28 червня 1996 року.

«Конституція юридична і конституція фактична».

«Конституція фактична - це реально існуючий суспільний устрій (конституційний лад). Основу якого складають ті об’єктивні відносини, які визначають найбільш суттєві економічні, політичні, соціальні та інші характеристики суспільства»

«Юридична конституція - це офіційне визнання фактичного стану речей у суспільстві»

Іншими словами, проф.Леонід Юзьков пробував звернути увагу на реальний стан речей в Україні, коли положення записані в Конституції ( на папері) є одними, а їв житті - в реальності , іншими. Тому він те, що написано «на папері» називає конституцією юридичною, а те реально існує в житті - конституцією фактичною.

Конституція та конституціоналізм.

Поняття та зміст конституціоналізму.

В теорії сучасного конституційного права поруч з поняттям «конституція» широкого наукового вжитку отримало і інше поняття - «конституціоналізм».

Дане явище - як політико-правова категорія появляється після виникнення і утвердження конституції. Воно є нерозривним і прямо похідним від Конституції. Хоч не завжди факт наявності Конституції - означає становлення (появу) тої чи іншої моделі конституціоналізму.

На зорі появи «конституціоналізму» ( а це приблизно середина ХІХ століття) більшість вчених-правознавців описуючи конституціоналізм як політико-правове явище явище, говорили що для цього явища («конституціоналізму») характерним є наступне:

1. сам факт наявності конституції;

2. факт активного впливу Конституції на політичне життя країни;

3. конкретна визначена роль Конституції в системі нормативно-правових актів країни ( як правило визнання за Конституцією закону з вищою юридичною силою);

4. регламентація конституцією державного ладу і політичного режиму країїни;

5. конституційне визнання прав і свобод людини;

6. реальне встановлення в державі при допомозі конституції правового характеру відносин між державою і особою.

Конституціоналізм - це система ідей, доктрин та уявлень про політико-правові цінності сучасного державно-організованого суспільства в органічній єдності з теорією і практикою здійснення керівницта державою на основі і у відповідності з конституцією.

Іншими словами, «Конституціоналізм» - це така система ідей, поглядів і уявлень при якій визнається цінність конституції, її роль у становленні демократичного суспільства та держави, а також у забезпеченні функціонування їхніх основних інститутів: інституту прав людини, інституту розподілу влади; інституту місцевого самоврядування; інституту демократичних виборів і т.д.

В кожній сучасній демократичній державі (або державі яка прагне стати демократичною) твориться своя модель конституціоналізму. Є конституціоналізм німецький, французький, американський , англійський і т.д. Зрозуміло, що в них багато спільного. Але в той же самий час є і відмінності, є якісь і свої особливості. Це обумовлено багатьма факторами: серед них:

• історичні традиції народу;

• особливості менталітету (світосприйняття) народу

• належність до тої чи іншої родини ( системи) права

( для Європи дві системи; континентальна і англо-саксонська)

• рівень правової культури народу і т.д.

Історія українських конституцій

Взявши за основу відому схему періодизації загальної історії України проф.Аркадія Жуковського, можемо розглянути історію української конституції як єдність наступних періодів.

Період перший: Козацька доба (середина 17 ст. - кінець 18 ст)

Період другий: Доба національного відродження ( кінець 18 ст, - 1917 р)

Період третій: Доба державного відродження (1917-1923 рр.)

Період четвертій: Доба тоталітарних режимів або

Радянська доба (1920/39 - 1991рр.)

Період п’ятий: Доба новітньої української держави або

Новітній період розвитку української конституції

(1991- 1997 рр.)

Отже, перший період, - Козацька доба.

Даний період в часових рамках починається серединою 17 століття, а саме закінченням визвольної війни українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького ( 1656 рік) - коли фактично було створено козацько-гетьманську державу : державу яка вже не була подібно до своїх сусідів феодальних держав; державу. яка містила в своїй сутності дух нового часу - часу вільних громадян (т.б. зародки буржуазного ладу). Даний період закінчується 1764-98 роками - часом повної ліквідації автономії України в складі Російської імперії.

Період «Козацької доби» - це насамперед період зародження української конституційно-правової думки. Вона (українська конституційно-правова думка) не виникає буквально на пустому місці. Фундамент, основу її було закладено у у правовій культурі українського народу. Правові акти періоду Київської Руси та пізніших часів (насамперед мова іде про - Руську Правду і Литовські статути ) - заклали досить міцну основу для появи в середині 17 століття перших українських документів конституційно-правового характеру. Цей, період який є дуже подібним до періодів виникнення перших конституцій взазалі ( про особливості виникнення конституцій ми говорили на попередній лекції) характеризується появою політико-правових документів в яких закріплювалося завоюювання свободи і державності. До таких документів належать:

• Зборівський договір 1649 рік (назва походить від місця укладення - місто Зборів теперішньої Тернопільської області);

• Статті Богдана Хмельницького 1654 рік;

• Гадяцький трактат 1658 рік ( назва походить від місця укладення документу - місто Гадяч теперішньої Полтавськоїобласті)

Але найважливішим документом цього періоду є власне перша українська Конституція - Конституція 1710 року, яка є більше відома широкому загалу як Конституція Пилипа Орлика.

5 квітня 1710 року в м.Бендерах ( теперішня територія Республіки Молдова) було укладено і затверджено договір між тодішнім гетьманом Пилипом Орликом Військом Запорізьким та представниками українського суспільства про подальший устрій держави, систему державних органів. Їх взаємозв’язок правове положення особи, статус окремих соціальних інститутів тощо. Іншими словами шляхом укладення угоди - було принято Конституцію держви. Офіційна назва цього документу звучить так -

" ПРАВОВИЙ УКЛАД ТА КОНСТИТУЦІЇ ВІДНОСНО ПРАВ І ВОЛЬНОСТЕЙ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО, укладеного між ясновельможним паном ПИЛИПОМ ОРЛИКОМ новообраним гетьманом Війська Запорозького, і генеральною старшиною, полковниками, а рівно ж і самим Військом Запорозьким, схвалені обома сторонами і скріплені найяснішим гетьманом на вільних виборах урочистою присягою року Божого 1710 квітня п'ятого дня у Бендерах".

Структура Конституції 1710 року::

• приамбула;

• 16 параграфів-

• текст присяги Гетьмана України - як глави держави.

Найважливіші положення Конституції 1710 року:

• даний документ передбачав створення незалежної Української держави в межах етнографічної національної території (державні кордони України описували територію визнану як територію Української (Козацької) держави Зборівською угодою 1649 року);

• відновлення Автокефалії української православної церкви (т.б. відновлення незалежності від Московської патріархії і визнання підпорядкованості тільки Візантійському патріарху). Українсеке православвя пропонувалося визнати панівною (державою) релігією;

• встановлення мирних стосунків з Кримом та очищення української території від російських форецій ( іншими словами - закладення конституційних засад зовнішньої політики;

• визначення засад функціонування системи державних органів. За положеннями даної Когнституції - це мала бути держава, в якій державна влада (до певної міри) мала б будуватись за принципом її поділу на законодавчу , виконавчу і судову.

Законодавча влада - Генеральна Рада

Членами Генеральної Ради мали бути полоковники, старшини, сотники, генеральні радники від усіх полків (мається на увазі полки - як адміністративно-територіальні а не військові одиниці) представнники Війська Запорізького.

Ця представницька установа мала збиратися три рази на рік,

1. на Різдво Христове;

2. на Свято Великоднє (Пасху);

3. на Покрову (18 жовтня)

Право скликати Генеральну Раду в будь-який час мав гентьман України.

Виконавча влада - Гетьман та його уряд

Судова влада - Генеральний Суд

• положення про те, що дана держава визнає право українських міст на самоврядування,

• положення про те, Українська Держава повинна мати характер соціальної держави ( звільнення від податків вдів та сиріт; тощо)

. В підготовці проекту Конституції 1710 року, окрім безпосередньо гетьмана Пилипа Орлика, брали також участь Андрій Войнаровський, Григорій Герцик, Кость Гордієнко та інші відомі представники як військових, так і духовних та світських кіл тогочасного українського суспільства. Ця Конституція після свого прийняття діяла декілька років на Правобережній Україні ( до 1714 року).

Наступний період в історії української конституції - це

Доба національного відродження.

Часові рамки цього періоду :

початок періоду - кінець 18 століття час ліквідації російськими царями гетьманщини на Україні, а також час входження земель Західної України до складу Австрійської імперії;

закінчення- розпад внаслідок Першої Світової війни Російської та Австро-Угорської монархій.

Даний період в часовому вимірі досить тривалим. Відповідно існує відмінність у його початках (кінець 18 століття ) і в його закінченні (поч. 20 століття). Крім того, не одинаковими були умови розвитку українського суспільства в Австрійській монархії і Російській імперії. Якщо в Австрійській монархії після революції 1848 року почалася трасформація в стророну конституційної монархії, і українці фактично починаючи з 1867 року разом з усіма австрійськими громадянами користувалися благами конституційної монархії, то на інаншій території України ( в складі Російської імперії) - не тільки не було політичних зрушень в бік створення конституційної держави, а й гнобились українська культура, мова та жорстоко присікалась будь-яка думка про українську державність взагалі.

Однак, саме в цей час і в Україні «австрійській», і в Україні «російській» ідуть процеси національного відродження. Нечисельна українська інтелегенція шукає звязки з народом, твориться національна культура, відроджується мова, шукаються шляхи виходу (як еволюційні так і революційні) з бездержавного становища українського народу.

Саме ці умови (в першу чергу бездержавнне існування) обумовили характер цього періоду розвитку української конституціійно-правової думки - як період пошуку варіанту виходу із тої ситуації.

Цей період розвитку української конституційно-правової думки найяскравіше представлений наступними конституціійними проектами:

• "Начерком Конституції Республіки" Григорія Андруського (1848-50 рр.)

• "Вольный Союз - Вільна Спілка" (1884 р.) Михайла Драгаманова.

• "Основний Закон Самостійної України" (1905 р.) Миколи Міхновського

• Конституційний проект Михайла Грушевського ( викладдений в його статті "Конституційне питання і українство в Росії", 1905 р.).

Доба державного відродження

В часових рамках - це всього декілька років. Однак значення цього періоду в історії розвитку української Конституції є неоціненим.

Початком цього періоду - є 1917 рік час появи Української Центральної Ради, як перед день Української Народної Республіки. Закінчується даний 1923 роком - часом юридичної ліквідації ЗУНР.

Цей період - це період практичного конституційного-правового будівництва двох українських держав - Української Народної Республіки та Зіахідно-Україїнської Народної Республіки

Найважливіші конституційно-правові акти Української Народної Республіки:

• Чотири Універсали Центральної Ради (особливо Третій - Універсал про створення У.Н.Р. та Четвертій - Універсал про її вихід з Російської федерації)

• Конституція Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вольності УНР) - 29 квітня 1918 року

• закони УНР про державні символи, про громадянство, про націнально-персональну автономію і т.д.,

Серед найважливиших конститційно-правових актів Західно-Української Народної Республіки варто пригадати:

• Відозва Української Національної Ради (Львів, 1листопада 1918 року) - документ про створення Західно-Української Держави,

• Тимчасовий основний закон ЗУНР ( 13 листопада 1918 року)

• законодавство ЗУНР про вибори, про державну мову, про організацію діяльності органів державної влади і т.д.

Особливе місце в історії української конституції відведено документу, відомому під назвою АКТ ЗЛУКИ (19 січня 1919року) - Договір про об’єднання УНР і ЗУНР в єдину ддержаву.

Для всіх конституційно-правових документів цієї доби характерним є наступне:

1. Україна самостійна незалежна держава;

2. Україна демократична держава республіканською формою правління;;

3. Україна держава яка будує свою владу за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову владу;

4. Україна визнає місцеве самоврядування;

5. Україна визнає і гарантує права і свободи людини,

6. Україна гарантує вільний розвиток національним меншинам

Серед творців українського конституційного законодавства 1917-1920 рр.:

• Михайло Грушевський;

• Симон Петлюра

• Володимир Винниченко

• Кость Ллевицький

• Евген Перушевич та інші

Українська конституційно-правова думка того періоду збагатилася цілим рядом проектів Конституцій. Найбільш помітні,

• конституційний проект Юліана Романчука «Основи державного устрою Галицької Республіки» (1918р.)

• Конс. проект проф.Львівського університету С.Дністряснського «Устрій Галицької Держави» (1918р.)

• проект Конституції У.Н.Р. професора Київського університету Отто Ейхельмана (1920 р.);

• проект Конституції У.Н.Р. доктора Степана Барана (1920 р.)

• проект Конституції З.У.Н.Р. Станіслава Дністрянського (1920 р.)

• конституційний проект Теодота Галіпа «Основні права та обов’язки українських громадян» (1920 р.)

Певним чином у роках випадають з даного періоду два документи, які мають пряме відношення до історії української коонституції (хоч по своєму духу, своїй сутності вони нналежать дл доби «Державного відродження»):

• Тимчасова Конституція Карпатської України. - березнь 1939 року:

• документи Головної Визвольної Ради 40-50 років. Зокрема Тимчасовий Устрій УГВР 1944 р.)

Наступний період історії української конститції - це

Радянська доба (доба тоталітарного режиму)

Сам факт виділення в історії конститууційно-правової думки України цього періоду є спірним і не однозначним. В цьому плані можна виділити два підходи:

1. такий період є, або іншими словами - радянські конституції є частиною загальної історії конститційно-правових доктрин в Україні;

2. такого періоду не має і те що називалось конституціями УРСР не має відношення до історії конститууційно-правової думки України.

Притримуючись першого варіанту, можна зазаначити:

Часові рамки цього періоду - 1919 рік (від часу першої Конституції УРСР) до 1991 року (часу розвалу СРСР)

За період існування Радянського Союзу і в його складі Української РСР. Остання - Укр.РСР мала чотири конституції:

перша - 1919 року;

друга - 1929 року

третя - 1937 року

четверття - 1978 року.

Для Конституцій Української РСР як і для всіх інших радянських конституцій (союзних чи республіканських) характерними є наступне;

• декларатвиність (не реальність більшості положень)

• засилля комуністичної іделогії (керівна роль компартії тощо)

• несприйняття характрних для конституцій взагалі більшості політико-правових інститутів. А саме: розподілу влади; місцевого самоврядування; парламентаризму; приватної власності і т.д.

Новітній період розвитку української конституції.

Початком цього періоду є 24 серпня 1991 року - час проголошення державної незалежності України. При цьому варто пам’ятати, що протягом другої половини 1990 року та першої половини 1991 року - фактично ішла підготовка до цього періоду. Тому ряд документі 1990/91 років слід вважати такими. Що мають пряме відношення до новітнього періоду історії української конституції.

До найважливіших документів новітнього періоду історії української конституції можна віднести:

• Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 року);

• Концепція нової Конституції України (19 червня 1991 року);

• Акт проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) та його всенародне підтвердження на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991р;

• Закон України про правонаступництво (12 вересня 1991 року);

• Офіційний проект Конституції України від 2 липня 1992 року ( підготовлений Робочою групою Конституційної Комісії під керівництвом професора Леоніда Юзькова),

• Проект Конституції України в редакцію від 26 жовтня 1993 року ;

• Конституційні проекти політичних партій та окремих громадян України 1993/95 років. Найбільш помітні серед них:

1. проект Конституції України Християнсько-Демократичної Партії України;

2. конституційний проект Української Республіканської Партії;

3. проект Конституції України Конгресу Українських Націоналістів;

4. проект Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки, запропонований фракцією комуністів у Верховній Раді України та інші (всього більше двох десятків проектів Конституції України ).

• Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України ( 8 червня 1995 року):

• Проект Конституції України, підготовлений Робочою групою Конституційної комісії України і схвалений цїєю Комісією 11 березня 1996 року, - офіційно внесенний 20 березня 1996 року на розгляд Верховної Ради України - як єдиного органу законодавчої влади в державі Співголовами Конституційної комісії ( Президентом України Леонідом Кучмою та Головою Верховної Ради України Олександром Морозом);

• Конституція України (28 червня 1996 року).

• Прийняття Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 07.12.04.

Тема: «Правова охорона конституції України».

1. Поняття, змсіт та сутність правової охорони Конституції.

2. Система правової охорони Конституції України:

а) порядок внесення змін до Конституції України

б) конституційна відповідальність - як та елемент системи правової

охорони Конституції України.

в) інші елементи системи правової охорони конститції.

3.Конституційний Суд України - як центральний елемент системи правової

охорони Конституції Україїни:

а) склад та порядок утворення Конституційного Суду України;

б) компетенція Конституційного Суду України;

в) акти Конституційного України.

Правова охорона Конституції: поняття, зміст та сутність.

В широкому розумінні правова охорона Конституції - це система політико-правових заходів та юридичних засобів за допомогою яких забезпечується незмінність становища Конституції - як основного закону держави, закону що має вищу юридичну силу та підвищену степінь стабільності, а також забезпечується належне виконання конституційних норм та дотримання режиму конституційної законності.

У вузчому розумінні правова охорона конституції - це сукупність контрольно-наглядових повноважень і заходів з боку державних органів, які мають право провіряти зміст нормативних актів на предмет їхньої відповідності Основному законові держави (на предмет конституційності)

Розглянемо дане поняття в першому випадку (виадок «широкого» розуміння поняття «правова охорона конституції».). В цій ситуації система правової охорони конституції сучасної держави , як правило , включає в себе наступні елементи:

1. особливий порядок прийняття Конституції;

2. особливий порядок внесення змін до Конституції;

3. встановлення конституційної відповідальності та запровадження інституту присяги на вірність Конституції;

4. планування розвитку поточного законодавства у відповідності з принципами та нормами Основного Закону;

5. конституційний контроль або конституційний нагляд

Розгляне названі елементів «правова охорона конституції».детальніше

Особливий порядок прийняття Конституції

Наявність даного елементу системи правової охорони конституції («особливий порядок прийняття Конституції») обумовлено вже самою природою Конституції як нормативно-правового акту. Адже, за своєю природою

Конституція є актом установчої влади, на відміну від законів чи інших норматтивних актів. Як наслідок - поява «Конституції» і поява «звичайного закону» є різними політико-правовими явища. Звідси у них умовно кажучи і різна різна величина законної сили, величина довіри з боку народу , різна степінь свого роду легітивності .

«Легітивність» Конституції повинна завжди має бути вищою «легітивності» звичайного закону. Саме тому, як правило, на відміну від порядку прийняття законів парламентом, для прийняття Конституції використовують способи із підвищеною «легітивністю»: прийняття Конституції на референдумі; прийняття Конституції Установими Зборами і т.д.

-

Особливий порядок внесення змін до Конституції

Коли говорять за особливий порядок внесення змін до Конституції, то мають наувазі особливий в порівнянні з внесенням змін і доповнень до звичайних законів. Якщо зміни і доповнення до звичайних законів вносяться в порядку звичайної парламентської процедури, то внесення змін до Конституції має свої особливості. Ці особливості полягають як правило в тому, що для змінення норм Конституції (конституційних положень) використовують:

1. ускладнену парламентську процедуру

2. використання спеціального суб’єкта (наприклад: рефередум)

3. повторення процедури внесеня відповідних протягом певного часу (варіант «повторності»), тошо.

В теорії конститційного права у зв’язку з поставленою проблемою (пролемою забезпечення підвищеної стабільності конституції) сформувались евною мірою узагальнені підходи, щодо правової природи конститційних положень крізь призму проблеми внесення змін до них. Іншими словами, всі конституціні положення (норми конститції) з огляду на можливість внесення до них ззмін і доповнень поділяються на три категорії:

1. положення, які не підлягають відміні (ліквідації взагалі) чи будь-яким змінам;

2. положення, які можна змінювати в ускладненій процедурі;

3. положженя, як змінюються звичайним порядоком (т.б. так само як і

положення будь-якого іншого закону)

На практиці, в контретних конституційних системах, як правило икористовуються усі три відомі варіанти.

Конституційна відповідальність

Мова іде про реальне введення спеціального юридичної відповідальності, яка повинна наступити за порушення в широкому озуміннні конституційно-правових норм, у вужчому розумінні - норм Конституції. (т.б. іде мова про конституційно-правову відповідальность, іншими словами мова не іде про відповідальність адміністративну, кримінальну, цивільну - яка теж може наступити, коли порушуться норми Конституції). Мова іде про відповідальність Уряду перед парламентом, Президента і парламенту перед народом, народного депутата України перед виборцями, Львівського міського голови перед жителями міста Львова і т.д.

Принісши присягу на вірність Конституції, посадова особа порушуючи її норми, ризикує не тільки бути притягнутою до кримінальної, адміністративної чи цивільної відповідальності, а і в порядку конституційної відповідальності зазнати певних негативних наслідків для себе ( наприклад: відкликання з посади депутата парламенту).

Конституційний контроль або конституційний нагляд

Дані категорії сьогодні по праву називають центральними елементами системи правової охорони конституції. Вони іноді сприймаються як тотожне явище до самлого поняття «правова охорона конституції»(згалаймо підхід - про «вужче» розуміння даної категорії - правової охорони конституції).

Взагальному, спрощеному погяді дані категорії «конституційний контроль» і «конституційний нагляд» є досить близькими по юридичній природі та сутності конституційно-правовими категоріями. Ця «близькість» пояснюються насамперед тим що в основі появи та функціонування даних категорій лежить одна мета, одна ціль - забезпечити верховенство Конституції - як основного закону держави, як закону що має підвищену степінь стабільності. Одна шляхи досягнення даної мети у цих категорій («конституційний контроль» і «конституційний нагляд) є різні,- т.б. використовуються різні засоби і можливості.

Отже, сутність конституційного нагляду - полягає в тому, що відповідний державний орган (орган конституційного нагляду) може тільки звернути увагу на неконституційність дій та актів різних суб’єктів.

В той же час, органи конституційного контролю - можуть не тільки звертати увагу на неконституційність дій та актів різних суб’єктів, а й безпосередньо втручатися в їх діяльність з метою недопущення появи неконституційних актів та призупинення неконституційних діянь.

Конституційно-правова практика в частині забезпечення недопущення появи таких неконституційних актів знає наступні можливі варіанти дій:

1. призупинення дії неконституційного акту;

2. відміна неконституційного акту.

Саме тому, на сьогоднішній день устійнились дві основні моделі (системи) конституційного контролю:

1. т.з. - американська модель;

2. т.з. - європейська модель (інша назва - асвтрійська або кельзенівська) модель .

Історчно ( по часу виникнення) першою була американська модель консттууційного контролю. Назва походить від назви держави - США (Америка), де ця модель виникла і де має застосуваня по сьогоднішній день.

Зміст американської моделі конституційного контролю полягає в тому, що функцію останього (т.б. конституційого контролю) покладається на звичайні суди (суди загальної юрисдикції). «Амерриканська» модель конституційного контролю має декілька різновидів пов’язаних з тим, кому все таки надано право визначення конституційності нормативних актів, а саме:

а) коли таке право маю усі суди (т.з. американська дифузна модель);

б) коли таке право має тільки Верховний Суд;

в) коли таке право має спеціальна палата Верховного Суду.

Зміст європейської моделі конституційного контролю полягає в тому, що функцію конституційого контролю покладається на спеціально створений судовий орган, або інши (не судовий) орган держави.

Інша назва даної моделі конституційного контролю (асвтрійська або кельзенівська) походить від того, що її ідеологом був відомий європейський вчений-конституціоналіст ХХ століття Ганс Кельзен, який її обгрунтував на зразу ж після Першої світової війни і вона з успіхом була впроваджена в австрійській конституційній системі міжвоєнного періоду.

Зрештою функцію конституційного контролю можуть виконувати органи, в тому числі і існуючі в державі поза судовими органами. Ось як виглядає загальна схема різновидів органів, які виконують (можуть виконувати) конституційний контроль чи конституційний нагляд:

а) існуючі в державі органи: 1) парламент; 2) уряд; 3) глава держави; 4) суди загальної юрисдикції;

б) спеціально створені для цього органи: 1) спеціально створені судові органи (органи конституційної юстиція); інші, спеціально створені не судові органи ( приклад - Конституційна Рада у Франції).

Конституційно-правова практика знає сьогодні дві основні процедурні форми здійснення конститційного контролю: 1) попередній конститційний контроль; 2) наступний конститційний контроль.

Попередній конститційний контроль має місце на стадіях парламентського розгляду законопроекту, ще до його промульгації главою держави.

Наступний конститційний контроль має місце щодо законів уже прийнятих парламентом і введених в дію.

За природою ініціювання здійснення конституційного контролю його умовно поділяют теж на дві групи:а) обов’язковий; б) факультативний.

Обов’язковим конституційним контролем є такий контроль, який робиться за спеціальним (постійним) приписом; іншими словами - коли є визначено державою як обов’язок в тих чи інших випадках здійснювати конститційний контроль.

Факультативний конституційний контроль здійснюється з ініціативи встановлених органів (т.б. - може здійснюватись, а може і не здійснюватись. Для першого необхідна активна дія - проявлена ініціатива).

Система правової охорони Конституції України.

В Україні сьогодні іде процес становлення інституту правової охорони Конституції. Система правової охорони Конституції України на сьогоднішній день в тій чи іншій мірі включає в себе відомі загально прийняті елементи цієї охорони. Деякі з них ( як інститути «особливого порядку прийняття Конституції» та « конституційної відповідальності») є менш опрацьованими і на теоретичному рівні і в практиці реалізації. Інші ( інститути «внесення змін до Конституції» та «конституційного контролю» ) - сьогодні мають належну теоретичну базу та реально впроваджуються в життя. Розглянемо детальніше окремі з них.

Внесення змін до Конституції України

Прийнята 28 червня 1996 року Конституція України містить окремий спеціальний розділ 13 - « Внесення змін до Конституції України». Зразу ж варто окремо зазначити що даний розділ є достатньо опрацьований, в ньому широко використано багатий досвід сучасного зарубіжного конституціоналізму.

Законодавець, виписуючи цю частину Основного Закону держави, поділив всі норми Конституції Українина три групи:

перша група - це норми (конституційні положення, принципи), які не

підлягають зміні взагалі.

друга група - це норми, які змінюються в спеціальному ускладненому

порядку

третя група - це норми, які змінюються у спеціальному порядку

До першої групи належать положення, чи зміни які можуть привести до наступного:

1. якщо змiни передбачають обмеження прав i свобод людини i громадянина;

2. якщо змiни передбачають скасування прав i свобод людини i громадянина;

3. якщо змiни спрямованi на лiквiдацiю незалежностi України;

4. якщо змiни спрямованi на порушення територiальної цiлiсностi України.

До другої групи належать положення розміщені в трьох розділах Основного Закону:

роздiл I "Загальнi засади"

роздiл III "Вибори. Референдум"

роздiлу XIII "Внесення змiн до Конституцiї України

До третьої групи - всі інші положення Конституції України.

Суб’єктами права внесення пропозицій щодо змін Конституції України є:

1. Президент України;

2. група народних депутатів Українив кількості не менш як третина народних депутатiв України вiд конституцiйного складу Верховної Ради України ( т.б. не менше 150 нар.депутатів ---- (450:3)х1=150х1=150 )

Декілька загальних правил, передбачених для процедури внесення змін до Конституції України:

1. повторне подання законопроекту про внесення змiн до роздiлiв I, III i XIII Конституцiї з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання ( новою Верх.Радою України);

2. законопроект про внесення змiн до Конституцiї України, який розглядався Верховною Радою України, i закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не ранiше нiж через рiк з дня прийняття рiшення щодо цього законопроекту;

3. Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двiчi змiнювати однi й тi самi положення Конституцiї України;

4. законопроект про внесення змiн до Конституцiї України розглядається Верховною Радою України за наявностi висновку Конституцiйного Суду України щодо вiдповiдностi законопроекту вимогам статей 157 i 158 цiєї Конституцiї (вимоги щодо строків внесення змін та вимоги щодо не можливості внесення тих чи інших змін);

5. Конституцiя України не може бути змiнена в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Порядок внесення змін до І, ІІІ, ХІІІ Конституції України

1. внесення до парламенту пропозиції про зміну Конституції України (Президент України або не менше 150 народних депутатів)

2. прийняття даної пропозиції парламентом України за умови, що це рішення проголосує не менш як дві третини народних депутатів України вiд конституцiйного складу Верховної Ради України (300 нар.депутатів)

3. затвердження цього рішення всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України.

Порядок внесення змін до Конституції України (окрім розділів І, ІІІ, ХІІІ):

1. внесення до парламенту пропозиції про зміну Конституції України

(Президент України або не менше 150 народних депутатів)

2. схвалений запропонованих змін бiльшiстю вiд конституцiйного складу Верховної Ради України (т.б. 226 і більше народних депутатів ------- (450:2)+1=225+1=226

3. на наступній сесії - схвалення не менш як двома третини вiд конституцiйного складу Верховної Ради України - т.б. 300 народними депутатами -----------

(450:3)х2=150х2=300

Конституційна відповідальність

Інститут «конституційної відповідальності » в Україні перебуває на єтапі свого становлення. В останні роки він став предметом не тільки жвавого обговорення, а й спроб практичної реалізації в умовах теперішніх конституційно-правових реалій. Згадаймо, Звернення Президента України до українського народу на початку червня 1995 року в пік конституційної кризи і як наслідок - укладення Конституційного договору; висловлювання представників Адміністрації Президента України про можливість розпуску парламенту України Президентом України ( липень 1997 року); заява групи народних депутатів України з Комісії Верховної Ради України з питань правової політики і судово-правової реформи про необхідність початку імпічменту Президента України і т.д.

Конституція України, ряд Законів України, прийнятих після після червня 1996 року містять положення про приведення до присяги на вірність конституційним положенням ( на вірність Конституції України) ряду вищих посадових осіб України. Мова іде про

Президента України (частина 3 статті 104 Конституції України)

народних депутатів України (частина 1 статті 79 Конституції України)

суддів Конституційного Суду України (частина 2 статті 17 Закону Про

Конституційний Суд України)

Чинне законодавство, в першу чергу і сам Основний Закон України, містить цілу низку положень, які передбачають настання конституційної відповідальності. Серед них положення про:

1. про імпічмент Президента України;

2. про розпуск Верховної Ради України;

3. про відставку Кабінету Міністрів;

4. про відкликання народних депутатів України;

5. про припинення повноважень народних депутатів України;

6. про припинення повноважень суддів Конституційного Суду України, тошо.

Конституційний контроль в Україні

16 жовтня 1996 року Верховна Рада України прийняла у новій редакції Закон «Про Конституційний Суд України» і незабаром разом з іншими суб’єктами формування складу Конституційного Суду України, - приступила до його формування.

Конституційний Суд України:

склад, порядок утворення, компетенція та акти.

Стаття 147 Конституції України визначає Конституцiйний Суд України єдиним органом конституцiйної юрисдикцiї в Українi. Цим же конституційним положенням на Конституцiйний Суд України покладено виконання двох головних завдань:

1. вирiшення питання про вiдповiднiсть законiв та iнших правових актiв Конституцiї України

2. офiцiйне тлумачення Конституцiї України та законiв України.

Склад Конституційного Суду України та прядок утворення

Конституцiйний Суд України складається з 18 суддiв Конституцiйного Суду

Порядок утворення Конституційного Суду України визначено як поєднання процедури обрання та призначення суддів Конституційного Суду України.

Три різних суб’єкти конституційно-правових відносин - представники трьох гілок влади ( законодавчої - Верховна Рада України, опосередковано виконавчої влади - Президента України та судової влади - З’їзд суддів України) призначають чи обирають по одній третій складу Конституційного Суду України - т.б. по 6 членів.,

Вимоги до суддів Конституцiйного Суду України:

• належність до громадянства України

• вік - на день призначення досягнення сорока рокiв

• вища юридична освiта

• стаж роботи за фахом не менш як 10 рокiв

• проживання в Українi протягом останнiх 20 рокiв

• володiння державною ( т.б. українською) мовою.

Призначення суддів Конст. Суду України Президентом України

• Президент України після консультацій з Прем'єр-міністром України та Міністром юстиції України призначає суддів Конституційного Суду України;

(про проблему, підняту С.Головатим)

• у разі припинення повноважень судді Конституційного Суду України, який призначався Президентом України, Президент України у місячний строк призначає іншу особу на цю посаду.

Призначення суддів Конст. Суду України Верховною Радою України :

• Верховна Рада України призначає суддів Конституційного Суду України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів.

• пропозиції щодо кандидатур на посади суддів Конституційного Суду України вносить:

1. Голова Верховної Ради України

2. не менш як 1/4 народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України - т.б. 113 ((450 :4) = 112,5 закругл. до 113

• призначеними на посади суддів Конституційного Суду України вважаються кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів депутатів, але більше половини голосів депутатів від конституційного складу Верховної Ради України - т.б. не менше 226 народних депутатів ( 450:2)+1= 225 +1= 226

• у випадку припинення повноважень судді Конституційного Суду України, який призначався Верховною Радою України, Верховна Рада України у місячний строк призначає іншу особу на цю посаду.

Призначення суддів Конст.Суду України з'їздом суддів України

• З'їзд суддів України за пропозицією делегатів з'їзду відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх делегатів з'їзду визначає кандидатури на посади суддів Конституційного Суду України

• призначеним на посаду судді Конституційного Суду України вважається кандидат, який у результаті таємного голосування одержав більшість голосів від числа обраних делегатів з'їзду суддів України.

• у разі припинення повноважень судді Конституційного Суду України, який призначався з'їздом суддів України, з'їзд суддів України у тримісячний строк призначає іншу особу на цю посаду. Строк повноважень суддів Конституційного Суду України 9 років

без права бути призначеним повторно.

Суддя Конституційного Суду України не може :

1. належати до полiтичних партiй та профспiлок;

2. брати участь у будь-якiй полiтичнiй дiяльностi;

3. мати представницький мандат (т.б. бути обраний народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатами органів місцевого самоврядування);

4. обiймати будь-якi iншi оплачуванi посади;

5. виконувати iншу оплачувану роботу, крiм наукової, викладацької та творчої.

Суддя Конституційного Суду України вступає на посаду з дня складення ним присяги судді Конституційного Суду України. Суддя Конституційного Суду України складає присягу на засіданні Верховної Ради України, яке проводиться за участю Президента України, Прем'єр-міністра України, Голови Верховного Суду України, не пізніш як через місяць після призначення суддею Конституційного Суду України.

Правове положення судді Конституційного Суду України

1. повноваження судді Конституційного Суду України та його конституційні права і свободи не можуть бути обмежені при введенні воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях;

2. суддя Конституційного Суду України здійснює попередню підготовку питань для їх розгляду Конституційним Судом України;

3. бере участь у розгляді справ Конституційним Судом;

4. Суддя Конституційного Суду України має право витребувати необхідні документи, матеріали та іншу інформацію з питань, що готуються до розгляду Конституційним Судом України;

5. Суддя Конституційного Суду України має право публічно висловлювати свою думку з питань, що стосуються провадження у Конституційному Суді України лише щодо тих справ, у яких Конституційним Судом України прийнято рішення чи дано висновок;

Гарантії діяльності суддів Конституційного Суду України

• Судді Конституційного Суду України при здійсненні своїх повноважень є незалежними і підкоряються лише Конституції України

• особа судді Конституційного Суду України є недоторканною (т.б. він не може бути затриманий чи заарештований без згоди Верховної Ради України до винесення обвинувального вироку судом)

• судді Конституційного Суду України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Конституційному Суді України

• судді Конституційного Суду України одержують заробітну плату та користуються іншими видами матеріального забезпечення, встановленими законами України щодо статусу суддів

Суддя Конституційного Суду України має наукового консультанта і помічника. Науковий консультант і помічник виконують доручення судді

Конституційного Суду України зі справ конституційного провадження. Науковий консультант і помічник судді Конституційного Суду України є державними службовцями.

Повноваження судді Конст. Суду України припиняються у випадках:

1. закінчення строку призначення;

2. досягнення суддею шістдесятип'ятирічного віку

3. неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

4. порушення суддею вимог щодо несумісності із займаною посадою

(вступ до полiтичних партiй та профспiлок, участь у будь-якiй полiтичнiй дiяльностi, обрання народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутато органів місцевого самоврядування, зайняття будь-якої оплачуваної посади або виконання iншу оплачуваної роботи, крiм наукової, викладацької та творчої.)

5. порушенням суддею присяги;

5. набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

6. припинення його громадянства;

7. визнання його безвісно відсутнім

8. оголошення померлим;

9. подання суддею заяви про відставку або про звільнення з

посади за власним бажанням.

Повноваження судді припиняються у разі його смерті.

Повноваження Конституцiйного Суду України,

належить: а) вирiшення питань про вiдповiднiсть Конституцiї України (конституцiйнiсть):

1. законiв та iнших правових актiв Верховної Ради України;

2. актiв Президента України;

3. актiв Кабiнету Мiнiстрiв України;

4. правових актiв Верховної Ради Автономної Республiки Крим.

б) офiцiйне тлумачення Конституцiї України та законiв України;

в) за зверненням Президента України або Кабiнету Мiнiстрiв України дача висновку про вiдповiднiсть Конституцiї України чинних мiжнародних договорiв України або тих мiжнародних договорiв, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковiсть;

г) за зверненням Верховної Ради України дача висновку щодо додержання конституцiйної процедури розслiдування i розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку iмпiчменту.

Питання про конституційність актів розглядаються Конституційним Судом за зверненнями:

• Президента України;

• не менш як сорока п'яти народних депутатiв України

• Верховного Суду України

• Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

• Верховної Ради Автономної Республiки Крим;

Закони та iншi правовi акти за рiшенням Конституцiйного Суду України визнаються неконституцiйними повнiстю чи в окремiй частинi:

• якщо вони не вiдповiдають Конституцiї України

• якщо була порушена встановлена Конституцiєю України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинностi.

Закони, iншi правовi акти або їх окремi положення, що визнанi неконституцiйними, втрачають чиннiсть з дня ухвалення Конституцiйним Судом України рiшення про їх неконституцiйнiсть.

До повноважень Конституційного Суду України не належать питання щодо законності;

• актів органів державної влади,

• актів органів влади Автономної Республіки Крим

• актів органів місцевого самоврядування

• питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції

Структура (внутрішня будова) Конституційного Суду України

Конституційний Суд України очолює Голова, який обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України зі складу суддів Конституційного Суду України лише на один трирічний строк таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів.

Головою Конституційного Суду України вважається обраний кандидат, за якого проголосувало більше половини конституційного складу суддів Конституційного Суду України.

У разі якщо запропоновано більше двох кандидатів на посаду Голови Конституційного Суду України і жодного з кандидатів не було обрано, проводиться повторне голосування щодо двох кандидатів, які отримали більшість голосів.

У разі якщо запропоновано не більше двох кандидатів на посаду Голови Конституційного Суду України і жодного з кандидатів не було обрано або Голову Конституційного Суду України не було обрано при повторному голосуванні, проводяться нові вибори з висуванням інших кандидатур на посаду Голови Конституційного Суду України.

Повноваження Голови Конституційного Суду України;

• Голова Конституційного Суду України очолює Конституційний Суд України

• організовує діяльність Конституційного Суду

• організовує роботу колегій суддів Конституційного Суду України, комісій та Секретаріату Конституційного Суду України;

• скликає і проводить засідання Конституційного Суду України

розпоряджається бюджетними коштами Конституційного Суду України

Голова Конституційного Суду України має двох заступників.

Заступники Голови Конституційного Суду України виконують за дорученням Голови Конституційного Суду України окремі його повноваження. У разі відсутності Голови Конституційного Суду України або неможливості здійснення ним своїх повноважень його обов'язки виконує заступник, який є старшим за віком.

У разі відсутності обох заступників обов'язки Голови Конституційного Суду України виконує найстарший за віком суддя Конституційного Суду України.

Заступники Голови Конституційного Суду України обираються за пропозицією Голови Конституційного Суду України лише на один трирічний строк таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів

Голова Конституційного Суду України, заступник Голови Конституційного Суду України звільняються з посади за їх заявами Конституційним Судом України.

Рішення про дострокове звільнення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини конституційного складу суддів Конституційного Суду України (т.б. не менше 10 суддів ---- (18:2)+1=9+1=10

Звільнення з посади Голови Конституційного Суду України, заступника Голови Конституційного Суду України не позбавляє їх повноважень судді Конституційного Суду України.

Фінансування Конституційного Суду України передбачається в Державному бюджеті України окремим рядком. Організаційне, науково-експертне, інформаційно-довідкове та інше забезпечення діяльності Конституційного Суду України здійснює Секретаріат Конституційного Суду України на чолі з керівником Секретаріату Конституційного Суду України.

Вимоги до кандидата в керівники Секретаріату Конст.Суду України:

• не може належати до політичних партій,

• не може мати представницький мандат

• не може брати участь у будь-якій політичній діяльності

• не може обіймати будь-які інші оплачувані посади

• не може виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Керівник та інші посадові особи Секретаріату Конституційного Суду України є державними службовцями.

Постійні комісії Конституційного Суду України

Конституційний Суд України на своєму засіданні утворює з числа суддів Конституційного Суду України постійні комісії Конституційного Суду України,

Постійні комісії Конституційного Суду України є що є його допоміжними робочими органами з питань організації його внутрішньої діяльності.

Положення про постійні комісії Конституційного Суду України затверджується Конституційним Судом України на пленарному засіданні.

Голови постійних комісій призначаються Головою Конституційного Суду України на строк своїх повноважень.

Тимчасові комісії Конституційного Суду України

Конституційний Суд України може утворювати на своїх пленарних засіданнях тимчасові комісії для додаткового дослідження питань, пов'язаних з конституційним провадженням у справі, за участю фахівців у відповідних галузях права.

Акти Конституційного Суду України

Конституційний Суд України видає (приймає) наступні акти:

• рішення Конституційного Суду України

• висновки Конституційного Суду України

Рішення Конституційного Суду України приймаються за результатами розгляду справ щодо конституційності;

• законів та інших правових актів Верховної Ради України,

• актів Президента України,

• актів Кабінету Міністрів України

• правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим

Висновки Конституційного Суду України даються у справах з питань:

• офіційного тлумачення Конституції України та законів України;

• про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;

• щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту

Рішення приймаються, висновки даються Конституційним Судом України поіменним голосуванням шляхом опитування суддів Конституційного Суду України.

Судді Конституційного Суду України не мають права утримуватися від голосування.

Рішення і висновки Конституційного Суду України мотивуються письмово, підписуються окремо суддями Конституційного Суду України, які голосували за їх прийняття і які голосували проти їх прийняття, та оприлюднюються.

Рішення і висновки КСУ є остаточними і не підлягають оскарженню. Підписання суддею Конституційного Суду України рішення, висновку Конституційного Суду України є обов'язковим.

Окрема думка судді Конституційного Суду України, який підписав рішення чи висновок Конституційного Суду України, викладається суддею Конституційного Суду України у письмовій формі і додається до рішення чи висновку Конституційного Суду України.

Рішення Конституційного Суду України містить:

1. найменування рішення, дату і місце прийняття, його номер;

2. персональний склад суддів Конституційного Суду України,які брали участь у розгляді справи;

3. перелік учасників судового засідання;

4. зміст конституційного подання;

5. повну назву, дату прийняття, порядковий номер, за яким

органом, посадовою особою прийнято правовий акт, конституційність якого розглядається;

6) положення Конституції України, якими керувався Конституційний Суд України при прийнятті рішення;

7. мотивувальну частину рішення;

1. резолютивну частину рішення;

2. обов'язкове зазначення того, що рішення Конституційного

Суду України є остаточним і оскарженню не підлягає.

Висновок Конституційного Суду України містить:

1. найменування висновку, дату і місце дачі висновку, його номер;

2. персональний склад суддів Конституційного Суду України, які брали участь у розгляді справи;

3. перелік учасників судового засідання;

4. зміст конституційного подання, конституційного звернення;

5. положення Конституції України, якими керувався Конституційний Суд України при дачі висновку;

6. мотивувальну частину висновку;

7. резолютивну частину висновку;

8. обов'язкове зазначення того, що висновок Конституційного Суду України є остаточним і оскарженню не підлягає.

Рішення і висновки Конституційного Суду України підписуються не пізніше семи днів після прийняття рішення, дачі висновку.

Рішення і висновки Конституційного Суду України офіційно оприлюднюються наступного робочого дня після їх підписання.

Рішення і висновки Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання.

Тема: «Основи конституційного ладу України.

1. Поняття конституційного ладу. Система основних засад конституційного ладу України.

2. Загальна характеристика засад конституційного ладу України:

• Україна – суверенна держава з республіканською формою правління;

• поділ влади, визнання та гарантування місцевого самоврядування як одна із засад конституційного ладу;

• принципи територіальної організації України;

• Україна – держава, що має намір стати правовою;

• Україна – демократична держава;

• Україна – соціальна держава;

• Україна - світська та національна держава.

• конституційні основи закріплення політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

3. Гарантії захисту конституційного ладу України.

4. Конституційно-правова характеристика надзвичайного стану та воєнного стану.

Кожна держава характеризується певними рисами, в яких виражаються її політико-правові особливості та специфіка. Як відомо, держава може бути демократичною і тоталітарною, республікою і монархією, федерацією і унітарною, і т.д. і т.д. Відомих (поширених) на сьогоднішній день загальних означень ( чи загальних характеристик) держав є досить багато. Ці означення (характеристики) як правило мають певні різновиди та деталізацію. Їхній появі передують ті чи інші обставини, оскільки сама держава як соціальне явище перебуває у постійному розвитку та вдосконалені. Сукупність ось цих політико-правових означень та характеристик ( інші означення та характеристики окрім політико-правових, наприклад : економічні, географічні, соціально-демографічні і т.д.---- до уваги не беруться, оскільки не є предметом нашої розмови) спрощено називають державним чи конституційним ладом.

Це звичайно дуже спрощений підхід до розуміння сутності державного чи конституційного ладу. Але у своїй сутності він десь відображає те основне, що стосується цих категорій - державного ладу, конституційного ладу і т.д.

Тепер декілька загально теоретичних понять, які ви повинні опанувати вивчаючи дану тему в курсі Конституційного права України. Більшість університетських підручників, курсів лекцій з державного чи конституційного права, коли подають дану тему - то оперують трьома категоріями: