1. Політичні права та свободи.

2. Особисті прав та свобод

3. Соціально-економічні права та свободи

При характеристиці правового статусу громадянина, ми також будемо притримуватись цього усталеного поділу прав і свобод громадян. Отже перша група - це група політичних прав та свобод громадян України

Політичні права та свободи - це можливості людини брати участь у державному та громадському житті, впливати на діяльність різноманітних державних органів, органів місцевого самоврядування, політичних партій та інших об’єднань громадян політичного спрямування.

До політичних конституційних прав і свобод громадян

України належать:

• право на участь в управлінні державою(ст.38 Конституції України)

• право на проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ст.39 Конституції України)

• право на об’єднання в політичні партії та громадські організації (ст.36 - 37 Конституції України)

• свобода думки і слова (стаття 34 Конституції України)

• право на індивідуальні та колективні скарги (ст.40 Конституції України)

Проаналізуємо зміст та сутність політичних прав та свобод громадян України

Право на участь в управлінні державою

Стаття 38 Конституції України закріплює дане право громадян. Складовими елементи цього конституційного права виступають наступні положення:

• право громадян на участь в управлiннi державними справами

• право громадян на участь у всеукраїнському та мiсцевих референдумах

• право обирати i бути обраними до органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування.

Право громадян на участь в управлiннi державними справами фактично означає, що будь-який громадяни може стати державним службовцем чи посадовою особою органів місцевого самоврядування, - і таким чином реалізувати безпосередньо своє право на управління державними справами.

Всі громадяни України, які досягнули 18 років і яких не визнано судом недієздатними - мають право на участь у всеукраїнському та мiсцевих референдумах, - т.б. право брати участь у всеукраїнських чи місцевих голосуваннях з питань внесення змін до Конституції України, затвердження чи прийняття нових законів, вирішення інших важливих загальнодержавних чи місцевих проблем.

Всі громадяни України, які досягнули 18 років і яких не визнано судом недієздатними мають також право обирати i бути обраними до органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування (скорочено - володіють виборчим правом). Виборче право (суб’єктивне виборче право - т.б. право конкретної особи, право суб’єкта , - про об’єктивне виборче право ми сьогодні не говоримо) складається з двох понять:

• активного виборчого права

• пасивного виборчого права

Активне виборче право - це право обирати.

Пасивне виборче право - це право бути обраним (право обиратись).

Активне виборче право наступає у дієздатних громадян з досягненням 18 років, пасивне виборче право в залежності від характеру виборів, - наступає в різні роки: від досягнення 18 років - необхідних для того щоб стати депутатом сільської чи селищної Ради, і до 35 років - необхідних для обрання Президентом України.

В розвиток положень ст.38 Конституції України (право на участь в управлінні державою) законодавцем прийнято цілу групу законів. Мова іде насамперед про такі Закони України, як,:

• Закон про вибори народних депутатів України:

• Закон про вибори Президента України;

• Закон про депутатів ВР АРК, депутатів місцевих рад, сільських, селищних,міських голів Закон всеукраїнський та місцеві референдуми тощо .

Характеризуючи наступне конституційне право - право на проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій , насамперед варто звернути увагу на положення Ст.39 Конституції України, частина перша якої говорить що « Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї i проводити збори, мiтинги, походи i демонстрацiї, про проведення яких завчасно сповiщаються органи виконавчої влади чи органи мiсцевого самоврядування.» Отже, Основний Закон дозволяє організовувати і проводити громадянами наступні публічні заходи:

• збори

• мітинги

• походи

• демонстрації

При цьому має бути виконано дві умови:

1. публічний захід (міроприємство) має носити виключно мирний характер і учасники його повинні бути без зброї

2. такий захід має бути санкціонований - т.б. попередньо походжений і дозволений органами влади на місця.

З огляду на останню умову, всіх публічні заходи (включаючи звичайно і -збори, мітинги, походи, демонстрації) можна поділити на дві категорії:

1. санкціоновані (дозволені)

2. не санкціоновані (не дозволені)

Для отримання дозволу на проведення публічного заходу, його організатори повинні не пізніше як за 10 днів до його проведення повідомити орган державної виконавчої влади чи місцевого самоврядування на території якого планується провести це міроприємство .

Якщо, орган державної виконавчої влад чи орган місцевого самоврядування дозволяє провести цей захід, то на нього (державний орган, орган місцевого самоврядування) лягає обов’язок забезпечити дві речі:

• охорона громадського порядку під час проведення публічного заходу

• належна організація вуличного руху у місці проведення цього заходу

Конституцією України передбачено ряд випадків, коли можуть мати місце обмеження права громадян на проведення зборів, мітингів, походів та демонстрацій, а саме:

• якщо цього вимагають інтереси нацiональної безпеки

• якщо це є явним порушення громадського порядку

Обмеження для реалізації цього конституційного права можливі лише за рішенням суду і мають на меті запобiгання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав i свобод iнших людей.

Наступне конституційне право - право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Це конституційне право громадян закріплено в ст. 34 Конституції України. основні положення даної конституційної норми наступні:

• кожному гарантується право на свободу думки i слова, на вiльне вираження своїх поглядiв i переконань

• кожен має право вiльно збирати, зберiгати, використовувати i поширювати iнформацiю усно, письмово або в iнший спосiб - на свiй вибiр

• здiйснення права на свободу думки, слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань може бути обмежене законом в наступних випадках:

1. якщо цього вимагають iнтереси нацiональної безпеки,

2. якщо цього реалізація цього права загрожує територiальної цiлiсностi держави:

2. якщо цього вимагають інтереси забезпечення належного громадського порядку .

Всі ці обмеження можуть мати місце тільки з метою:

• запобiгання заворушенням чи злочинам

• належної охорони здоров'я населення

• належного захисту репутацiї або прав iнших людей,

• запобiгання розголошенню iнформацiї, одержаної конфiденцiйно

• пiдтримання авторитету i неупередженостi правосуддя.

Декілька загальних міркувань, щодо практичної сторони реалізації конституційного права громадян - «право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань»:

1. дане конституційне право, як ви бачите, носить комплексний характер - по сутті об’єднює в собі декілька конституційних прав ( свобода думки, свобода слова, право на інформації і т.д.). Переховані категорії по своїй природі є досить різними. Якщо поняття «свобода слова» - як можливість насамперед говорити те що вважаєш за потрібне, може мати доцільність в якомусь обмеженні (наприклад: не можна ображати своїм словом інших людей), то обмеження в такій категорії як «свобода думки» - є абсурдні. Як практично і в яких випадках можна обмежити думку людини?

2. «Право на вільне вираження своїх переконань» - як певна категорія є також не простим явищем. Щоб його реалізувати, треба, щоб було мінімум дві умови: - можливість сформувати ці переконання (мова іде про доступ до

потрібної інформації чи право на інформацію

- доступність способів вираження своїх переконань

Найбільш поширені способи вираження своїх переконань:

• усно (слово, пісня)

• друкованим способом (газети, журнали, листівки, плакати і т.д.)

• телебачення, радіомовлення

• електроні носії - електронна пошта, система інтернет, телефакс

У розвиток даного конституційного положення (мова іде про положення щодо права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, прийнято низку законів, а саме:

• Закон про інформацію

• Закон про друковані засоби масової інформації (пресу)

• Закон про телебачення і радіомовлення і т.д.

Останнє, на що варто звернути увагу, говорячи про конституційне право громадян «право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань», про механізм і гарантії його реалізації, - це на конституційне положення про цензуру в Україні.

Цензура - слово латинського походження ( «ценз» - «CENSUS» робити запис, переписувати)

Цензура - це обмежувальні заходи як правило які проводяться державою з політичних міркувань по відношенню до свободи друку (т.б. до свободи слова у друкованій формі та іншого способу висловлювання своїх думок і переконань)

Відповідно до частини 3 статті 15 Конституції України цензура в Україні - заборонена.

Наступне конституційне право - право на об’єднання в політичні партії та громадські організації . Це одне із найбільш відпрацьованих на рівні чинного законодавства конституційне право громадян в частині його практичної реалізації. Основу для нього закладено в двох статтях чинної Конституції - статті 36 і 37 Конституції України.

Основними положеннями щодо сутності конституційного права «на об’єднання в політичні партії та громадські організації» є наступне:

• громадяни України мають право на свободу об'єднання у полiтичнi партiї та громадськi органiзацiї для здiйснення i захисту своїх прав i свобод та задоволення полiтичних, економiчних, соцiальних, культурних та iнших iнтересiв;

• полiтичнi партiї в Українi сприяють формуванню i вираженню полiтичної волi громадян, беруть участь у виборах.

• членами полiтичних партiй можуть бути лише громадяни України

• громадяни мають право на участь у професiйних спiлках з метою захисту своїх трудових i соцiально-економiчних прав та iнтересiв.

• нiхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян

• нiхто не може обмежений у правах за належнiсть чи неналежнiсть до полiтичних партiй або громадських органiзацiй.

• усi об'єднання громадян рiвнi перед законом.

• полiтичнi партiї та громадськi органiзацiї не можуть мати воєнiзованих формувань

• не допускається створення i дiяльнiсть органiзацiйних структур полiтичних партiй:

• в органах виконавчої та судової влади

• у виконавчих органах мiсцевого самоврядування

• у вiйськових формуваннях

• на державних пiдприємствах

• у навчальних закладах

• iнших державних установах i органiзацiях

Чинним законодавством передбачено ряд обмежень щодо утворення та діяльності окремих полiтичних партiй та громадських органiзацiй. Так, забороняються створювати і припиняється діяльність уже створених політичних партій та громадських організацій програмнi цiлi або дiї яких спрямовані на:

• лiквiдацiю незалежностi України,

• змiну конституцiйного ладу насильницьким шляхом,

• порушення суверенiтету i територiальної цiлiсностi держави,

• пiдрив безпеки держави

• незаконне захоплення державної влади

• пропаганду вiйни

• пропаганду насильства

• на розпалювання мiжетнiчної, расової, релiгiйної ворожнечi

• посягання на права i свободи людини, здоров'я населення

Деталізація даних конституційних положень викладена в Законі України «Про об’єднання громадян», з яким Вам необхідно обов’язково ознайомитись. Серед інших положень даного закону, є група правових норм які конкретизують зокрема і право громадян на об’єднання в політичні партії та громадські організації. Це суб’єктивне право включає в себе як мінімум дві складові, а саме:

• право на заснування політичних партій та громадських організацій

• право на участь в діяльності політичних партій та громадських організацій

Право ініціювати створення політичних партій мають особи, які відповідають наступним вимогам:

1. є громадянами України;

2. досягли 18 років

3. не обмежені судом в дієздатності

Право ініціювати створення громадських організацій мають як громадяни України , так і іноземні громадяни, особи без громадянства за умови що вони досягнули 18 років.

При створенні молодіжних та дитячих громадських організацій, право ініціювати їхнє створення маю особи які досягли 15 річного віку.

Членами політичних партій можуть бути особи які:

1. є громадянами України;

2. досягли 18 років

Членами громадських організацій можуть бути особи (громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства) які досягли 14 років (крім молодіжних та дитячих організацій).

І останнє з політичних конституційних прав громадян - це право на звернення.

Дане право громадян закріплене в статті 40 конституції України та деталізоване в Законі України «Про звернення громадян».

Під зверненням громадян законодавець розуміє викладену у письмовій або усній формі:

• пропозицію (зауваження):

• заяву (клопотання)

• скаргу

Основні конституційні положення даного права громадян:

• усi мають право направляти iндивiдуальнi письмовi звернення

• усi мають право направляти колективнi письмовi звернення

• усі мають право особисто звертатися до органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування та посадових i службових осiб цих органiв, що зобов'язанi розглянути звернення i дати обгрунтовану вiдповiдь у встановлений законом строк.

Суб’єктами даного конституційного права виступають усі фізичні особи:

• громадяни України

• іноземні громадяни

• особи без громадянства

Адресатами звернень (тими до кого можуть бути направлені ці звернення)

законом визначені:

• органи державної влади (всіх трьох гілок: законодавчої, виконавчої та судової):

• органи місцевого самоврядування ( в першу чергу: голови та виконавчі комітети місцевих Рад )

• посадові особи державних органів та органів місцевого самоврядування.

• установи, організації та підприємства (незалежно від форми власності)ї

• засоби масової інформац

Законом передбачено види звернень :

• індивідуальні (особисті)

• колективні

Чинним законодавством передбачено ряд вимог щодо правильного оформлення звернень громадян. Не підлягають розгляду анонімні звернення

Наступна група конституційних прав і свобод - особисті права і свободи.

Особисті права і свободи - це можливості людини, необхідні для її фізичного існування, задоволення її біологічних та матеріальних потреб, а також для збереження, прояву, розвитку та захисту морально-психологічної індивідуальності людини, її світогляду і духовності.

До особистих прав і свобод закріплених Конституцією України відносять:

• право на життя ( стаття 27 Конституції України)

• право на повагу своєї гідності( стаття 28 Конституції України)

• право на особисту свободу і недоторканість ( ст.29 Конституції України)

• право на таємницю особистого життя ( ст.31,32,51,52 Конституції України)

• право на недоторканість житла ( стаття 30 Конституції України)

• свобода світогляду і віросповідування ( стаття 35 Конституції України)

• свобода пересування та право і право вільного вибору місця проживання ( стаття 33 Конституції України)

• право знати свої права ( стаття 59 Конституції України)

• право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної і моральної шкоди завданої органами державної влади чи органами місцевого самоврядування ( стаття 56 Конституції України)

• право на судовий захист своїх прав ( стаття 55 Конституції України)

• право на правову допомогу ( стаття 56 Конституції України)

• свобода від зобов’язання виконувати явно злочинні розпорядження і накази ( стаття 60 Конституції України)

Стаття 27 Конституції України закріплює наступне положення « Кожна людина має невiд'ємне право на життя» - тобто всі фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства) мають з народження невід’ємне право на життя. Невід’ємне - означає що це не є дар держави, це є те що появляється разом з людиною на світ. У зв’язку з цим, на рівні Основного Закону визначено три складові права на життя :

• нiхто не може бути свавiльно позбавлений життя

• обов'язок держави - захищати життя людини

• кожен має право захищати своє життя i здоров'я, життя

• кожен має право захищати життя i здоров'я iнших людей вiд протиправних посягань.

Дана конституційна норма є новелою у основному Законі України. ЇЇ не було до 1996 року. Саме тому її поява в основному Законі викликала як наукове так і професійне (юридичне) зацікавлення а також і дискусію щодо окремих аспектів реалізації цього права. Ось деякі з них.

Це насамперед дискусія навколо проблеми правомірності «позбавлення людини життя». Як відомо позбавлення людини життя може проходити двома способами:

• свавільним (незаконним)

• правомірним (виконання тої ж самої смертної кари).

Питання відміни смертної кари в Україні - як вам відомо неоднозначно сприймається як серед представників органів державної влади, так і серед самого населення України

Друга проблема, яка дискутується - Коли власне начинається життя людини?

Перший підхід - з народження дитини.

Другий підхід - ще до народження в утробі матері. Звідси серйозна проблема - аборт як штучне переривання вагіності - це вбивство чи ні. Католицька церква однозначно розглядає аборти - як свідоме вбивство людини.

Треття проблема: Коли закінчується життя?

Адже смерть як така є: клінічна і біологічна

При клінічній смерті - організм людини6 чи окремі його частини ще живі, хоч повернення людини до життя як правило є вже не можливим. Звідси проблема трасплотації органів людини - насамперед як проблема правова. Звідси проблема переходу від стану клінічної смерті до біологічної при допомозі лікарів у безвихідних випадках і т.д. і т.д.

Наступне конституційне право - це право людини на повагу до його гiдностi

Сутність даного конституційного права викладена в статті 28 Конституції України яка говорить, що «Кожен має право на повагу до його гiдностi» Кожен, то означає що всі фізичні особи без виключення - громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства.

Складовими цього конституційного права виступають настуні положення:

• недопустимість катуваннь

• недопустимість жорстокого, нелюдського або такого, що принижує людську гiднiсть поводження чи покарання

• недопустимість без згоди людини підаття її медичним, науковим чи iншим дослiдам.

Наступне конституційне право - це право особистої недоторканості

Сутність та зміст цього конституційного права викладено в стаття 29 Конституції України, яка говорить що

«Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканнiсть

нiхто не може бути заарештований або триматися пiд вартою iнакше як за вмотивованим рiшенням суду i тiльки на пiдставах та в порядку, встановлених законом.»

Складовими цього конституційного права виступають наступні положення:

• арешт чи тримання під вартою можливе тільки на законних підставах. Законними підставами визначено:

1. мотивоване рішення суду

2. нагальна необхiдність запобiгти злочиновi чи його перепинення на те (органи можуть застосувати тримання особи пiд вартою як тимчасовий запобiжний захiд, обгрунтованiсть якого протягом сiмдесяти двох годин має бути перевiрена судом. Затримана особа негайно звiльняється, якщо протягом сiмдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рiшення суду про тримання пiд вартою.

• кожному заарештованому чи затриманому має бути невiдкладно повiдомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливiсть з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.

• Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в судi своє затримання.

• про арешт або затримання людини має бути негайно повiдомлено родичiв заарештованого чи затриманого.

Стаття 30 Конституції України закріплює право громадян на недоторканість житла. Дана конституційна норма говорить що «Кожному гарантується недоторканнiсть житла. Не допускається проникнення до житла чи до iншого володiння»

Основні положення змісту даного конституційного права особи:

• проникнення в житло особи можливе тільки за вмотивованим рiшенням суду.

• проведення в них огляду чи обшуку можливе тільки за вмотивованим рiшенням суду.

• у невiдкладних випадках, пов'язаних iз врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднiм переслiдуванням осiб, якi пiдозрюються у вчиненнi злочину, можливий iнший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до iншого володiння особи, проведення в них огляду i обшуку.

Охорона особистого життя особи - як конституційне право закріплено у групі статей Конституції України ( ст.31-32 а також 51-52)

Основні положення даного конституційного права громадян:

• кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та iншої кореспонденцiї ( наприклад - кореспонденція на електронних носіях)

• винятки можуть бути встановленi лише судом з метою запобiгти злочиновi чи з'ясувати iстину пiд час розслiдування кримiнальної справи, якщо iншими способами одержати iнформацiю неможливо.

• нiхто не може зазнавати втручання в його особисте i сiмейне життя

• не допускається збирання, зберiгання, використання та поширення конфiденцiйної iнформацiї про особу без її згоди

• винятком у збиранні інформації про особу можуть бути інтереси нацiональної безпеки, економiчного добробуту та прав людини.

• право кожного громадянина знайомитися в органах державної влади, органах мiсцевого самоврядування, установах i органiзацiях з вiдомостями про себе, якi не є державною або iншою захищеною законом таємницею.

• право кожного на судовий захист права спростовувати недостовiрну iнформацiю про себе i членiв своєї сiм'ї

• право вимагати вилучення будь-якої iнформацiї, а також право на вiдшкодування матерiальної i моральної шкоди, завданої збиранням, зберiганням, використанням та поширенням недостовiрної iнформацiї про себе

Стаття 33 Конституції України закріплює свободу пересування та право вільного вибору місця проживання.

Основні положення даного конституційного права:

• кожен, хто на законних підставах перебуває на Україні має право вільного пересування;

• кожен має вiльний вибiр мiсця проживання

• кожен має право вiльно залишати територiю України

• громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Деталізація окремих положень конституційного права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання міститься в Законі України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України».

Одним з найбільш відомих серед особистих прав і свобод особи є свобода світогляду і віросповідування.

Стаття 35 Конституції України викладає зміст і сутність цього конституціійного права. Основними положення даного конституційного права є наступне:

• кожен має право на свободу свiтогляду i вiросповiдання

• право на свободу свiтогляду i вiросповiдання - це право:

1. сповiдувати будь-яку релiгiю

2. не сповiдувати нiякої

3. безперешкодно вiдправляти одноособово чи колективно релiгiйнi культи i ритуальнi обряди

4. вести релiгiйну дiяльнiсть.

• нiхто не може бути увiльнений вiд своїх обов'язкiв перед державою або вiдмовитися вiд виконання законiв за мотивами релiгiйних переконань.

• у разi якщо виконання вiйськового обов'язку суперечить релiгiйним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замiнене альтернативною (невiйськовою) службою.

Чинне законодавство передбачає можливість обмежень у здійсненні права на свободу світогляду та віросповідування. Такі обмеження є можливими тільки у випадках забезпечення :

• інтересів охорони громадського порядку,

• здоров'я i моральностi населення

• захисту прав i свобод iнших людей.

Церква i релiгiйнi органiзацiї в Українi вiдокремленi вiд держави, а школа - вiд церкви.

В Україні жодна релiгiя не може бути визнана державою як обов'язкова.

Детальніше питання реалізації конституційного права на свободу світогляду та віросповідуваня викладено в Законі України «Про свободу совісті і релігійні організації». Зокрема даним законом передбачено механізм реалізації конституційного права на свободу світогляду, яким передбачено можливість створення релігійних організацій в Україні.

А саме:

• релігійної громади - як добровільного об’єднання осіб однією віри (конфесії) в одному населеному пункті

• релігійних центрів

• монастирів

• духовних навчальних закладів тощо.

Даним законом також передбачено процедуру реєстрації релігійних громад як юридичних осіб. Це важливо, оскільки дає можливість релігійній громад стати власником культових споруд, мати майно необхідне для здійснення своїх повноважень.

Законом деталізовано окремі права громадян які витікають із реалізації

конституційного положення про свободу світогляду. Зокрема даний закон забороняє будь-кому вимагати у священика відомостей отриманих при сповідді прихожан.

Даний закон також передбачає право батьків на свій розсуд вирішувати питання про релігійність виховання дитини і т.д. З цим законом Вам теж треба буде ознайомитись

Серед особистих прав і свобод є ще ціла група прав і свобод. Ми їх називали вище (право знати свої права, право на відшкодування за рахунок держави матеріальної і моральної шкоди завданої органами державної влади та. органами місцевого самоврядування і т.д. і т.д..

• право на судовий захист своїх прав ( стаття 55 Конституції України)

• право на правову допомогу ( стаття 56 Конституції України)

• свобода від зобов’язання виконувати явно злочинні розпорядження і накази ( стаття 60 Конституції України)

продовження лекції

ОСНОВНІ ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ’ЯЗКИ

ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

На попередній лекції, ми розглянули з Вами ряд питань щодо правового статусу особи і громадянина в Україні. Зокрема - питання про політичні і особисті права та свободи. Сьогодні ми продовжуємо дану тему, і почнемо з розгляду питання про соціально-економічні права і свободи громадян України.

Соціально-економічні права і свободи громадян України - можливості людин реалізувати свої здібності і здобувати засоби до існування, а також можливість доступу до духовних здобутків людства, їх засвоєння, використання та участі у подальшому їх розвитку.

До соціально-економічних прав і свобод громадян України відносять:

• право на працю (ст.43 Конституції України);

• право на відпочинок (ст.45 Конституції України);

• право на страйк (ст.43 Конституції України);

• право на власність (приватну)(ст.41 Конституції України);

• право на піддприємницьку діяльність (ст.42 Конституції України);

• раво на охорону здоров’я (ст.49 Конституції України);

• право на соціальний захист (ст.46 Конституції України);

• право на житло (ст.47 Конституції України);

• право на освіту (ст.53 Конституції України);

• свобода літературної, художньої, технічної та наукової діяльності (ст.54 Конституції України);

• право на достатній життевий рівень (ст.48 Конституції України);

• право на безпечне довкілля (ст.50 Конституції України);

Право на працю як одне із найголовніших соціально-економічних прав і свобод громадян закріплено в ст.43 чинної Конституції України. На відміну від конституційних положень про право на працю за попередньою Конституцією України - як про «право на отримання гарантованої роботи з оплатою праці,» чинний Основний Закон держави викладає поняття даного конституційного права наступним чином: « Право на працю - це можливiсть заробляти собi на життя працею, яку особа собі вiльно обирає або на яку вiльно погоджується».

Основними складовими сутності конституційного права на працю є наступні положення:

• держава створює умови для повного здiйснення громадянами права на працю

• держава гарантує рiвнi можливостi у виборi професiї та роду трудової дiяльностi

• держава реалiзовує програми професiйно-технiчного навчання, пiдготовки i перепiдготовки кадрiв вiдповiдно до суспiльних потреб

• на Україні використання примусової працi забороняється

• кожен має право на належнi, безпечнi i здоровi умови працi, на заробiтну плату, не нижчу вiд визначеної законом

• використання працi жiнок i неповнолiтнiх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється

• громадянам гарантується захист вiд незаконного звiльнення

• право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

На рівні Основного Закону визначено випадки, коли праця не важається примусовою. Таких випадків є чотири, а саме:

1. вiйськова служба

2. альтернативна (невiйськова) служба,

3. робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи iншим рiшенням суду

4. робота чи служба, яка виконується особою вiдповiдно до законiв про воєнний i про надзвичайний стан.

Конституцією України, зокрема статею 44 передбачено право на страйк.

Відомо, що страйк є однією із форм боротьби трудящих за свої права. Соціально-політичний зміст страйку полягає в організованому колективному припиненні роботи на одному чи кількох підприємствах з метою примусити виконати вимоги срайкуючих.

Право на страйк в Україні мають тільки ті , хто працює.

Право на страйк повинно використовуватись для захисту сво їх економiчних i соцiальних iнтересiв.

При реалізації громадянами права на страйк повині бути враховані та забезпечені:

• інтереси нацiональної безпеки

• охорона здоров'я інших людей

• хорона прав i свобод iнших людей

Нiхто не може бути примушений до участi або до неучастi у страйку.

Заборона страйку можлива лише на пiдставi закону.

Стаття 45 Конституції України говорить про те, що кожен, хто працює, має право на вiдпочинок.

Дане право забезпечується:

1. наданням днiв щотижневого вiдпочинку (один або два вихідні дні - як правило субота і неділя),

2. наданням оплачуваної щорiчної вiдпустки

3. встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професiй i виробництв

4. скороченої тривалостi роботи у нiчний час.

На розвиток конституційних положень про право на працю, страйк, відпочинок, в Україні прийнято і фунціонує цілий блок нормативно-правових актів різної юридичної сили - які становлять власне те, що називається трудовим законодавством Украни. Серед них, в першу чергу варто згалдати:

• Кодекс законів про правцю

• Закон про охорону праці

• Закон про зайнятість населення

• Закон про відпустки тощо.

Однак все це є предметом вивчення іншої галузі, а саме - трудового права.

Ми приступаємо до розгляду настипного соціально-економічного конститууційного права - права на власність.

Стаття 41 Конституції України говорить, що

«кожен має право володiти, користуватися i розпоряджатися своєю власнiстю, результатами своєї iнтелектуальної, творчої дiяльностi.»

Саме єдність трьох елементів право володiння, право користування i право розпорядження - і склавдає те що називається правом власності.

Оскільки чинним законодавством передбачено декілька форм власності, а саме

• державна власність;

• комунальна власність;

• колективна власність;

• приватна власність,

то наша розмова іде в основному навколо «приватної власності», власності насамперед конкретої людини, і про певні аспекти використання громадянами у своїх цілях державного та комунальної власності.

Сутність конституційного права власності розкрито наявністю в Основному Законі наступних положень:

• право приватної власностi набувається в порядку, визначеному законом

і є непорушним

• громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власностi вiдповiдно до закону

• нiхто не може бути протиправно позбавлений права власностi

• примусове вiдчуження об'єктiв права приватної власностi може бути застосоване лише як виняток з мотивiв суспiльної необхiдностi, при цьому

1. тільки на пiдставi i в порядку встановлених законом

2. за умови попереднього i повного вiдшкодування їх вартостi.

• Примусове вiдчуження об'єктiв приватної власності з наступним повним вiдшкодуванням їх вартостi допускається лише в умовах

1. воєнного стану

2. надзвичайного стану.

• конфiскацiя майна може бути застосована виключно за рiшенням

• використання власностi не може:

1. завдавати шкоди правам, свободам та гiдностi громадян,

2. завдавати шкоди iнтересам суспiльства

3. погiршувати екологiчну ситуацiю

4. поріршувати природнi якостi землi

Дуже близьким до права приватної власності ( похідним від права громадян на власність) є теж конституційне право - право на пiдприємницьку дiяльнiсть. Подібно до ситуації з конституційними положеннями про право приватної власності, право на пiдприємницьку дiяльнiсть - також вперше закріплено на конституційному рівні.

Під приємницькою діяльнісю розуміють самостійну ініціативу та систематичну на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконаннню робіт, наданню послуг, заняття торгівлею з мметою одержання прибутку.

Головні положення щодо сутності конституційного права на пiдприємницьку дiяльнiсть, викладені в Основному Законі України:

• кожен має право пiдприємницьку дiяльнiсть, яка не заборонена законом

• пiдприємницька дiяльнiсть обмежується для наступних осіб:

1. депутатiв (народних депутатів і депутатів місцевих Рад)

2. посадових i службових осiб органiв державної влади (всіх трьох гілок влади - законодавчої, виконавчої і судової)

3. посадових i службових осiб органiв мiсцевого самоврядування.

• держава забезпечує захист конкуренцiї у пiдприємницькiй дiяльностi. Вона не повинна допустити: 1) зловживання монопольним становищем на ринку

2. неправомiрне обмеження конкуренцiї

1. недобросовiсну конкуренцiя.

• держава захищає права споживачiв

• держава здiйснює контроль за якiстю i безпечнiстю продукцiї та усiх видiв послуг i робiт

• держава сприяє дiяльностi громадських органiзацiй споживачiв.

На рівні законів деталізація конституційних положень про право громадян на підприємницьку діяльність деталізується у Законі «Про підприємництво».

(закон від 7 лютого 1991 року), який ви також пізніше будете вивчати у інших навчальних дисциплінах.

Статтею 53 Конституції України за громадянами України закріплено право на освіту. Дана стаття Конституції зокрема говорить, що «кожен має право на освiту». Ось, які основні положення закріплені на рівні основного Закону України, що озкривають сутність цього конституційного права:

• повна загальна середня освiта є обов'язковою (іншими словами - навчання в середній школі є обов’яковим: батьки мають обов’язок віддавати дітей до школи)

• держава забезпечує доступнiсть i безоплатнiсть різних видів освіти, а саме

1. дошкiльної освіти

2. повної загальної середньої освіти

3. професiйно-технiчної освіти (технічні училища та ПТУ)

4. вищої освiти в державних i комунальних навчальних закладах (на конкурсній основі)

• держава забезпечує розвиток освіти та рiзних форм навчання;

• громадянам, якi належать до нацiональних меншин, гарантується право на навчання рiдною мовою чи на вивчення рiдної мови у державних i комунальних навчальних закладах або через нацiональнi культурнi товариства.

У розвиток цієї статті 53 Конституцї України (право на освіту) в Україні прийнято і функціонує Закон «Про освіту», остання редакція якого принята 23 березня 1996 року. Даний нормативний акт відповідно деталізує права і обов’язки громадян України в частині реалізації права на освіту, а також визначає механізм реалізації цього права. З даним Заком Вам варто онайомитись детальніше. Ми ж на лекції торкнемося тільки окремих його статей та положень.

Відповідно до чинного законодавства, освіта в Україні повинна будуватись на принципах:

• доступності для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

• рівності умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

• гуманізму демократизму, пріоритетністі загальнолюдських духовних цінностей;

• органічного зв'язоку з світовою та національною історією, культурою, традиціями;

• незалежністі освіти від політичних партій, громадських ірелігійних організацій; науковий, світський характер освіти;

• інтеграції з наукою і виробництвом;

• взаємозв'язоку з освітою інших країн та інше;

Мова освіти визначається Конституцією України та законодавстом про мови, - т.б. мова освіти - є державна ( українська мова).

Систему освіти України складають:

1. заклади освіти

2. наукових

3. науково-методичні і методичні установи

4. науково-виробничі підприємства

5. державні і місцеві органи управління освітою

6. органи самоврядування в галузі освіти.

Стуктура освіти включає (види освіти):

1. дошкільну освіту;

2. загальну середню освіту;

3. позашкільну освіту;

4. професійно-технічну освіту;

5. вищу освіту;

6. післядипломну освіту;

7. аспірантуру;

8. докторантуру;

9. самоосвіту.

В Україні встановлюються такі освітні рівні:

1. початкова загальна освіта;

2. базова загальна середня освіта;

3. повна загальна середня освіта;

4. професійно-технічна освіта;

5. базова вища освіта;

6. повна вища освіта.

В Україні встановлюються такі освітньо-кваліфікаційні рівні:

1. кваліфікований робітник;

2. молодший спеціаліст;

3. бакалавр;

4. спеціаліст,

5. магістр.

А також два наукові ступені:

1. кандидат наук;

2. доктор наук.

Відповідно до наукових ступеней, в Україні встановлено такі вчені звання:

1. старший науковий співробітник;

2. доцент;

3. професор.

До вищих закладами освіти відносяться:

1. технікум (училище - мова іде про колишні муз.пед.училища, про мед.училища),

2. коледж,

3. інститут,

4. консерваторія,

5. академія,

6. університет.

Вищі заклади освіти здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями:

• молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші вищі заклади освіти першого рівня акредитації;

• бакалавр - забезпечують коледжі, інші вищі заклади освіти другого рівня акредитації;

• спеціаліст, магістр - забезпечують вищі заклади освіти третього і четвертого рівнів акредитації.

Учні, студенти, курсанти, слухачі і т.д. (ті хто вчаться)мають гарантоване державою право на:

• навчання для здобуття певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів;

• вибір закладу освіти, форми навчання, освітньо-професійних та індивідуальних програм, позакласних занять;

• додаткову відпустку за місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням;

• продовження освіти за професією, спеціальністю на основі одержаного освітньо-кваліфікаційного рівня, здобуття додаткової освіти відповідно до угоди з закладом освіти;

• користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою закладу освіти;

• доступ до інформації в усіх галузях знань;

• участь у науково-дослідній, дослідно-конструкторській та інших видах наукової діяльності, конференціях, олімпіадах, виставках, конкурсах;

• особисту або через своїх представників участь у громадському самоврядуванн

• участь в об'єднаннях громадян;

• безпечні і нешкідливі умови навчання та праці;

• забезпечення стипендіями, гуртожитками, інтернатами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

• трудову діяльність у встановленому порядку в позаурочний час;

• перерву у навчанні у вищих та професійно-технічних закладах освіти;

• психічного насильства, від дій педагогічних, інших працівників, які порушують права або принижують їх честь і гідність.

Відволікання учнів, студентів, курсантів, слухачіві т.д. за рахунок навчального часу на роботу і здійснення заходів, не пов'язаних з процесом навчання, забороняється, крім випадків, передбачених рішенням Кабінету Міністрів України.

Обов'язки учнів, студентів, курсантів, слухачів і т.д.:,

• додержання законодавства, моральних, етичних норм;

• систематичне й глибоке оволодіння знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю,

• підвищення загального культурного рівня;

• додержання статуту, правил внутрішнього розпорядку закладу освіти.

Випускники вищих закладів освіти, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані ідпрацювати за направленням у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 47 Конституції України проголошує для всіх (для кожнього) право на житло. Відповідно до конституційних положень, суність даного права громадян аолягає в насупному:

• держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу

1. побудувати житло,

2. придбати його у власнiсть

3. взяти житло в оренду

• громадянам, якi потребують соцiального захисту, житло надається державою та органами мiсцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату вiдповiдно до закону.

• нiхто не може бути примусово позбавлений житла iнакше як на пiдставi закону за рiшенням суду.

Деталіззація житлових прав громадян викладена у Житловому кодексі України.

Громадяни Україїни мають право на соцiальний захист. Це право включає в себе:

1. право на забезпечення громадян у разiїх повної, часткової або тимчасової втрати працездатностi,

2. право на забезпечення громадян у разi втрати годувальника,

3. право на забезпечення громадян у разi безробiття з незалежних вiд них обставин

4. право на забезпечення громадян у старостi

Право соціального захисту гарантується :

• загальнообов'язковим державним соцiальним страхуванням за рахунок страхових внескiв громадян, пiдприємств, установ i органiзацiй, а також бюджетних та iнших джерел соцiального забезпечення;

• створенням мережi державних, комунальних, приватних закладiв для догляду за непрацездатними.

Деталізація права на соціаьний захист викладена у ряді законів та пізаконних номативно-правових актах, зокрема у Зконі України «Про пенсійне забезпечення». Так, відповідно до цього закону, громадяни України мають право на державні пенсії таких видів:

1. за віком;

2. по інвалідності;

3. у зв’язку з втратою годувальника

4. в інших випадках (зокрема - право на соціальну пенсію)

Право на пенсію за віком мають:

чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі рроботи не менше 25 років

жінки - після 55 років при стажі рроботи не менше 25 років

Стаття 49 Конституції України говорить про право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Положення даної статті Конституції визначає і сутність даного конституційного права громадян, а саме:

• охорона здоров'я забезпечується державним фiнансуванням вiдповiдних соцiально-економiчних, медико-санiтарних i оздоровчо-профiлактичних програм

• держава створює умови для ефективного i доступного для всiх громадян медичного обслуговування

• у державних i комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога повинна надаєтися безоплатно

• iснуюча мережа таких закладiв не може бути скорочена

• держава сприяє розвитковi лiкувальних закладiв усiх форм власностi

• держава дбає про розвиток фiзичної культури i спорту, забезпечує санiтарно-епiдемiчне благополуччя.

Громадяни України мають право на достатнiй життєвий рiвень для себе i своєї сiм'ї

Право на достатнiй життєвий рiвень для себе i своєї сiм'ї включає в себе:

1. достатнє харчування

2. одяг

3. житло.

Громадяни України мають право на безпечне для життя i здоров'я довкiлля та на вiдшкодування завданої порушенням цього права шкоди (Стаття 50 Конституції України).

Це право гарантується можливістю вiльного доступу до iнформацiї:

• про стан довкiлля,

• про якiсть харчових продуктiв

• про якість предметiв побуту,

• недопустимістю засекречена інформації про стан довкілля, якість харчових і продуктів і предметів побуту.

Статтею 54 Конституції України її громадянам гарантується свобода лiтературної, художньої, наукової i технiчної творчостi та захист iнтелектуальної власностi, їхнiх авторських прав, моральних i матерiальних iнтересiв, що виникають у зв'язку з рiзними видами iнтелектуальної дiяльностi

Основні положення щодо даної конститтуційної свободи:

• кожний громадянин має право на результати своєї iнтелектуальної, творчої дiяльностi;

• нiхто не може використовувати або поширювати художні, наукові та інші твори без його згоди на те їх авторів, за винятками, встановленими законом.

• держава сприяє розвитковi науки, встановленню наукових зв'язкiв України зi свiтовим спiвтовариством

• культурна спадщина охороняється законом

• держава забезпечує збереження iсторичних пам'яток та iнших об'єктiв, що становлять культурну цiннiсть

• держава повинна вживати заходiв для повернення в Україну культурних цiнностей народу, якi знаходяться за її межами.

Конституційні обов’язки громадян України

Конституційні обов’язки громадян України - ці обов’язки які передбачені Основним Законом держави. До них відносяться:

• обов’язок батьків утримувати дiтей до їх повнолiття

( ст.51 Конституції України)

• обов’язок повнолiтнiх дiтей про своїх непрацездатних батькiв

( ст.51 Конституції України)

• обов’язок захищати Вiтчизну ( ст.65 Конституції України)

• обов’язок захищати незалежность та територiальну цiлiсность України ( ст.65 Конституції України)

• обов’язок шанувати державних символiв Украни ( ст.65 Конституції України)

• обов’язок не заподiювати шкоду природi, вiдшкодовувати завданi їй збитки ( ст.66 Конституції України)

• обов’язок не заподiювати шкоду культурнiй спадщинi, вiдшкодовувати завданi їй збитки. ( ст.66 Конституції України

• обов’язок сплачувати податки i збори в порядку i розмiрах, встановлених законом. ( ст.67 Конституції України). Відповідно до цього обов’язку усi громадяни щорiчно подають до податкових iнспекцiй за мiсцем проживання декларацiї про свiй майновий стан та доходи за минулий рiк.

• обов’язок неухильно додержуватися Конституцiї України та законiв України ( ст.68 Конституції України)

• обов’язок не посягати на права i свободи, честь i гiднiсть iнших людей ( ст.68 Конституції України)

.

Положення статей Конституції України, в яких закріплені конституційні (основні) обов’язки громадян України мають забезпечений механізм реалізації при допомозі норм, як конституційного, так і цивільного, адміністративного та кримінального права. Окремі із цих положень деталізуються в інших нормативно-правових актах.

Дуже близьким і до певної межі похідним від конституційного обов’язку захисту Вітчизни, іі територіальної цілісності і незалежності є загальний військовий обов’язок.

Зміст і сутність загальний військовий обов’язку викладено в окремому ЗаконіУкраїни «Про загальний військовийобов’язок і військову службу». З цим законом до певної межі треба ознайомитись і Вам. Ми ж звернемо тільки до його окремих положень.

Загальний військовий обов’язок вклчає:

• підготовку громадян до військової служби

• приписку до призовних ділльниць

• призов на військову службу

• проходження військової або альтернативної служби

• виконання військогового обов’язку в запасі

• дотримання правил війського обліку

Види війської служби:

• строкова військова служба

• військова служба за контрактом

Призову громадян на строкову військову службу у мирний чвс підлягають особи які відповідають наступним имогам:

• громадяни України

• здатні до військової за станом здоров’я

• він не молодше 18 років (на час відправлення у військову частину)

Відстрочка від призову на строкову військову службу надається громадянам за рішенням районної (міської) призовної комісії:

• за сімейними обставинами,

• за станом здоров'я,

• для продовження навчання,

• у зв'язку з депутатською діяльністю.

• відстрочка надається також призовникам-вчителям з вищою педагогічною освітою на весь період їх роботи в сільській школі.

Від призову звільняються також громадяни, які закінчили курс навчання в навчальних закладах органів внутрішніх справ і продовжують службу в системі Міністерства внутрішніх справ України.

Особливості правового статусу іноземців в Україні

Основи правовго положення іноземців в Україні закладено в положення Конституції України та ряді Законів України, зокрема в Законах України «Про правовий статус іноземців» та в Законі Україїни «Про біженців».

Так, стаття 26 Конституції України говорить, що «іноземцi та особи без громадянства, що перебувають в Українi на законних пiдставах, користуються тими самими правами i свободами, а також несуть такi самi обов'язки, як i громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцiєю, законами чи мiжнародними договорами України.