Iноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом».

Відповідно, дані конституцйіні положення є продовжені і деталізовані на рівні аконів України.

Основні положення, які визначають статус іноземців в Україні:

1. до категорії «Іноземці» належать :

а) іноземні громадяни - особи, які належать до громадянства іноземних

держав і не є громадянами України,

б) особи без громадянства - особи, які не належать до громадянства

будь-якої держави.

2. Іноземці мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, іншимизаконами України, а також міжнародними договорами України.

3. Іноземці є рівними перед законом незалежно від походження,

соціального і майнового стану, расової та національної належності,

статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших

обставин.

4. Здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні

5. Іноземці зобов'язані поважати та дотримувати Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України.

Права та обов’язки ноземців в Україні та їх особливості в порівнянні з праовим положенням громадян України:

• право на інвестиційну та підприємницьку діяльність

• право на трудову діяльніст

• право на відпочинок

• право на охорону здоров'я ( як правило на компенсаціній основі - за виключенням тих іноземців, що постійно проживають в Україні)

• право на соціальний захист ( з певними особливостями - час роботи в Україні, місце праці і т.д.)

• право на житло (на компенсаційній основі, а також врахховуючи ту обставину, що особи які не є громадянами України - не мають права приваної власності на землю в Україні)

• право на освіту ( здебільшого на компенсаційній основі)

• право на користування досягненнями культури

• право на участь в об'єднаннях громадян (окрім членства в політичних артіях)

• право на свободу совісті

• права у шлюбних і сімейних відносинах ( на загальних підставах)

• сплачувати встановлені податки і збори (Іноземці обкладаються податками і зборами відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України.)

• іноземці не можуть обирати і бути обраними до органів державної влади та самоврядування, а також брати участь у референдумах.

• на іноземців не поширюється загальний військовий обов'язок, вони не проходять військову службу в Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України.

• іноземці, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність на загальних підставах.

За порушення іноземцями встановленого порядку перебування в Україні ( тобто проживання без документів на право проживання в Україні або проживання за недійсними документами, недотримання встановленого порядку реєстрації або пересування і вибору місця проживання, працевлаштування, ухилення від виїзду після закінчення терміну перебування, а також за недотримання Правил транзитного проїзду через територію України, до них застосовуються заходи відповідно до законодавства України.) :

1) іноземцю, який порушує законодавство України, якщо ці

порушення не передбачають адміністративної або кримінальної

відповідальності, може бути скорочено визначений йому термін

перебування в Україні.

Такий термін може бути також скорочено, якщо в іноземця відпали підстави для його подальшого перебування в Україні. Рішення про скорочення терміну тимчасового перебування іноземця в Україні приймається органами внутрішніх справ.

2. іноземця може бути видворено за межі України за рішенням органів внутрішніх справ або Служби безпеки України, якщо:

• його дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку;

• це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

• він грубо порушив законодавство про правовий статус іноземців.

Іноземець зобов'язаний покинути територію України у термін, зазначений у рішенні про видворення. Іноземці, які ухиляються від виїзду, підлягають з санкції прокурора затриманню і видворенню у примусовому порядку. Затримання допускається лише на термін, необхідний для видворення.

Видворення іноземців здійснюється органами внутрішніх справ.

Відповідно до чинного законодавства, іноземям може бути надано статус «біженця».

Біженець - це іноземець (іноземний громадянин чи особа без громадянства), який внаслідок обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, ставлення до релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань вимушений залишити територію держави, громадянином якої він є (або територію країни свого постійного проживання), і не може або не бажає користуватися захистом цієї держави внаслідок зазначених побоювань та щодо якого в порядку та за умов, визначених законодавством, прийнято рішення про надання йому статусу біженця.

Статус біженця не надається особі:

• за якою компетентними органами влади держави, де вона проживає, визнаються і забезпечуються права та обов'язки, пов'язані з громадянством цієї держави;

• щодо якої встановлено, що вона вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено в міжнародному праві;

• яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття на її територію;

яка до прибуття в Україну перебувала в державі, де вона могла в установленому порядку отримати притулок чи оформити статус біженця.

Питання про надання і позбавлення статусу біженця вирішують в межах своєї компетенції органи міграційної служби Міністерства України у справах національностей та міграції в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Особа, яка подала заяву про надання статусу біженця, має право на:

• тимчасове працевлаштування чи навчання

• медичну допомогу і соціально-побутові послуги;

• користування житлом, наданим у пункті тимчасового розміщення до вирішення питання про надання статусу біженця, але на строк не більше трьох місяців;

• вільне сповідування своєї релігії

Особа, яка подала заяву про надання статусу біженця, зобов'язана:

• подати до відповідного органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання про надання статусу біженця;

• при одержанні направлення органу міграційної служби відбути до визначеного місця тимчасового проживання і у триденний строк зареєструватися в місцевому органі внутрішніх справ;

• дотримуватися встановленого чинним законодавством порядку перебування на території України;

• проходити медичний огляд за вимогою органів охорони здоров'я.

Рішення про надання статусу біженця приймається органами міграційної служби в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі не пізніше одного місяця з дня подачі заяви.

У разі відмови в наданні статусу біженця за підставами орган міграційної служби повідомляє про це особу, яка подала заяву

Рішення про відмову в наданні статусу біженця може бути оскаржено в тижневий строк до Міністерства України у справах національностей та міграції

Статус біженця надається на три місяці відповідним органом міграційної служби, і за його рішенням цей строк може бути продовжено.

Статус біженця втрачається, якщо особа

1. добровільно знову скористалася захистом держави, громадянином якої вона є, або країни постійного проживання;

2. набула нового громадянства та користується захистом держави свого нового громадянства;

3. засуджена до позбавлення волі за вироком суду України, що набрав законної сили.

4. втратила підстави, за яких вона набула статусу біженця;

5. набула статусу біженця внаслідок подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів

Права біженця:

• вибір місця тимчасового проживання із запропонованого їй міграційною службою переліку населених пунктів і пересування на території України за умов дотримання правил, установлених для іноземців;

• рацю за наймом або на підприємницьку діяльність, придбання у власність майна за умов, передбачених законодавством України для іноземців;

• охорону здоров'я та відпочинок у порядку, передбаченому законодавством для громадян України;

• одержання грошової допомоги, пенсій та інших видів соціального забезпечення в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

• користування житлом, наданим у місці тимчасового проживання;

• навчання в порядку, передбаченому законодавством України для іноземців;

• користування надбанням культури;

• свободу совісті та вільне відправлення релігійних обрядів;

• недоторканність особи, житла, охорону законом особистого

життя, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень;

• судовий захист від посягань на честь і гідність, життя і здоров'я, особисту свободу та житло, а також захист майнових та немайнових прав;

• вступ до легалізованих громадських організацій відповідно до їх статутів (положень).

Обов'язки біженця:

• дотримувати Конституції та законів України, виконувати рішення і розпорядження органів державної виконавчої влади, регіонального та місцевого самоврядування;

• виконувати законні вимоги державних органів і службових осіб.

Тема: «Конституційно-правові основи державно-територіального

устрою України».

1. Поняття державно-територіального устрою України. Принципи територіальної організації України.

2. Державна територія України: поняття, основні етапи формування, склад. Конституційно-правовий статус Державного кордону України.

3. Адміністративно-територіальний поділ України: поняття, система, перспективи розвитку.

4. Конституційно-правовий статус столиці України.

5. Особливості статусу інших територій та адміністративно-територіальних одиниць України.

Ст.2 Конститції України визначає Україну - як унітарну державу.

З курсу загальної теорії держави Ви знаєте, держави за формою державного устрою (т.б. за системою поділу держави на окремі складові територіальні частини та характеристикою владних взаємовідносин між територіальними одиницями і державою вцілому) поділяються на :

• унітарні;

• федеративні

• конфедеративні

Для унітарної держави характерним є:

• єдина Конституція, норми якого чинні на всій території держави без виключення

• єдиний законтворчий орган

• єдина система органів виконавчої влади

• єдина судова система

• єдине громадянство

• єдина правова система

• територія унітарної держави поділяється на складові частини (адміністративно-територіальні частини) які не мають жодних ознак державності (суверенності)

• у зовнішніх зносинах така держава виступає тільки як єдине ціле ( іншими словами - жодна її частина не може бути учасником цих зносин)

Сучасна унітарна держава буває двох видів:

1. унітарна централізована

2. унітарна децентралізована

Унітарна централізована держава характеризується :

• одержавленням місцевого життя (всеможливвим регулюванням місцевого життя державними приписами)

• підпорядкуванням органів місцевого самоврядування органам державної виконавчої влади на місцях

Сучасна унітарна децентралізована держава характеризується насамперед існуваням на місцях трьох елементної системи:

• органів місцевого самоврядування

• місцевих органів державної виконавчої влади

• органів регіонального амоврядування.

Всі ці три елементи утворюють своєрідну «місцеву ситему публічних відносин», взаємодіють між собою. При цьому кожен виконує свої функції і завдання:

• органи місцевого самоврядування представляють інтереси населених пунктів (інтереси територіальних громад)

• органи регіонального самоврядуваня - інтереси населення певних територій (районів, областей)

• органи державної виконавчої влади - інтереси держави в даному регіоні (загальнодержавні, загальнонаціональні інтереси)

Взаємовідносини цих «трьох елементів» перебувають під захистом суду.

За загальною характеристикою, сучасна Українська держава є децентралізованою унітарною державою з автономним утворенням

Поняття територіального устрою держави є дуже близьким до вище

згаданого поняття державного устрою

Питання про територіальний устрій - це питання про те, як організована територія тої чи іншої держави, з яких частин вона складається і яким є правое положення як території вцілому, так і її окремих складових.

Поняття територіального устрою

Територіальній устрій України - це обумовлена соціальними, економічними, національно-етнічними, історичними, географічними, культурними та іншими чинниками внутрішня територіальна організація держави з поділом її на складові частини - адміністративно-територіальні одиниці.

Територіальний устрій України, відповідно до Конституції, грунтується на засадах:

• цілісності та єдності державної території

• поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади

• збалансованості соціально-економічного розвитку населених пунктів та регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

При здійсненні державної політики у сфері територіального устрою повинні враховуватись також:

1. кількість та національний склад населення,

2. оптимальне розміщення продуктивних сил,

3. наявність умов і можливостей для надання населенню соціально-культурних і побутових послуг,

4. необхідність наближення органів державної влади до населення ,

5. забезпечення належного функціонування місцевого самоврядування.

Поняття та склад території держави (державної території).

Як відомо, однією з обов’язкових ознак держави є її територія.

Територія держави (державна територія)- це частина земної кулі на яку поширюється суверенітет і влада певної держави.

Державна територія кокретної країни - це територія окреслена чіткою визначеною лінією державного кордону, яка відділяє територію цієї держави від території інших держав або від території, яка не належить жодній із існуючих держав (наприклад - океан чи море).

Державна теритторія виконуєю мінуму дві важливі функції:

1. визначає просторові межі здійснення державної влади (територіальні межі державного суверенітету) через окреслення лінії державного кордону

2. виконує просторове структуювання державної влади, т.б. своєрідний територіальний розріз органів державної влади з метою її кращої організації

та здійснення на місцях

Територія держави (державна територія) включає в себе:

• сухупутну територію

• водну територію ---------- внутрішні води

територіальні води

• надземну територію

• територія посольств та консульств

• територія суден, які належать тій чи інішій державі

Сухупутна територія держави включає в себе сушу землі і простір під нею, т.б. надра землі.

Водна територія міститьв собі два складники:

1. внутрішні води (річки, озера, штучні водойми, моря в середині держави, внутрішні затоки, бухти, порти і т.д.)

2. територіальні води ( морська полоа вздовж берега прибрежних держав по відношенню до якої держава злійснює суверенітет)

Надземну територію - це повітряний простір над сухопутною та водною територією держави. За практикою яка склалася у міждержавних стосунках повітряний простір держави включає в себе висоту до 100 кілометрів.

Територією держави умовно вважається і територія посольств та консульств а ткож територія суден, які належать тій чи інішій державі. Судна, як засоби пересування, можуть бути:

• морські

• річкові

• повітряні

• космічні, тощо

Як правило державна територія (сухопутна її частина) повинна співпадати з територією етнічною.

Етніча територія - це територія історичного розселення тої чи іншої нації. У світі майже немає таких націй, які немають своєї етнічної (етнографічної) території.

Підсумовуючи викладене, можна зробити короткий висновок про наступне:

Державна територія України - це частина земної кулі окреслена державним кордоном України.

Державна територія Україїни після відновлення державної незалежності в 1991 році на законодавчому рівні вперше була означена (окреслена) 12 вересня 1991 року в положення Закону України «Про правонаступництво України», ст.5 якого говорила : « Державний кордон Союзу РСР, що відмежовує територію України від інших держав, та кордон між Українською РСР і Білоруською РСР, РРФСР, Республікою Молдова за станом на 16 липня 1990 року є державним кордоном України.» , іншими територія окреслена Державним кордоном України - є її державною територією.

Таким чином на законодавчому рівні було окреслено державну території України, яка в основному співпадає з етнічною українськю територією. За рамками сьогоднішньої державної території України залишилися в силу політичних причин, впершу чергу по причині довготривалого безднжавного існування української нації ряд «чистих» та «змішаних» (наполовину чистих) етнічних українських територій. А саме:

• на півночі - Берестейщина (р-н сучасної Бреської області Білорусії

• на сході частини Курської області та Кубань (р-н Російської Федерації)

• на заході:

1. Холмщина, Закерзоння ( р-н старовинних українських міст - Ярослава, Холма, Перемишля - тепер Польща)

2. Лемківщина (частини гірських карпатських районів теперішньої Польщі та Словатчинни)

3. Марморищина - ( частина Буковини - тепер у складі Румунії)

Питання зміни території України віднесено до виключного відання всеукраїнського референдуму ( ст.73 Конституції України).

Як уже зазаначалось вище, територія держави окреслюється спеціальною лінією, що називається державним кордоном

Конституційно-правовий статус Державного кордону України

Частина третя ст. 2 Конституції України говорить, що « Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою».

Існуючий державний кордон України (лінія Державного кордону України), як зазначалось вище вперше після проголошення державної незалеожності України (24 серпня 1991 року) було визначено в положеннях Закону України «Про правонаступництво України», ст.5 якого говорила : « Державний кордон Союзу РСР, що відмежовує територію України від інших держав, та кордон між Українською РСР і Білоруською РСР, РРФСР, Республікою Молдова за станом на 16 липня 1990 року є державним кордоном України.»

Пізніше, протягом 1992-97 років шляхом укладення серії відповідних міжнародних договорів України з Білорусією, Польщею, Словатчиною, Угорщиною, Румунією та Російською Федерацією лінію державного кордону було уточнено і офііційно підтверджено (демарковано).

Основні положення, щодо статусу державного кордону - як політико-правово явища викладено у Законі України « ПРО ДЕРЖАВНИЙ КОРДОН УКРАЇНИ» принятому Верховною Радою України ще 4 листопада 1991 року.

Поняття державного кордону України

Державний кордон України - це лінія і вертикальна поверхня, що

проходить по цій лінії, які визначають межі території України (суші, вод, надр, повітряного простору).

Лінія Державного кордону України визначається :

1. рішеннями ВерховноїРади України,

2. міжнародними договорами України.

Державний кордон України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, встановлюється:

1) на суші - по характерних точках і лініях рельєфу або ясно

видимих орієнтирах;

2) на морі - по зовнішній межі територіального моря України;

3. на судноплавних річках - по середині головного фарватеру або тальвегу річки;

1. на несудноплавних річках (ручаях) - по їхсередині або по середині головного рукава річки;

2. на озерах та інших водоймах - по прямій лінії, що з'єднує виходи державного кордону України до берегів озера або іншої водойми.

При цьому діє наступне правило - Державний кордон України, що проходить по річці (ручаю), озеру чи іншій водоймі, не переміщується як при зміні обрису їх берегів або рівня води, так і при відхиленні русла річки (ручаю) в той чи інший бік;

6. на водосховищах гідровузлів та інших штучних водоймах -відповідно до лінії державного кордону України, яка проходила на місцевості до їх заповнення;

7. на залізничних і автодорожніх мостах, греблях та інших спорудах, що проходять через прикордонні ділянки судноплавних інесудноплавних річок (ручаїв), - по середині цих споруд або по їх технологічній осі, незалежно від проходження державного кордону України на воді.

Позначення державного кордону України

Державний кордон України на місцевості позначається ясновидимими прикордонними знаками - прикордонними стовпами.

Територіальне море України

До територіального моря України належать - прибережні морські води шириною 12 морських миль (1 морська миля приблизно - 1.85 км., т.б. прибрежні територіальні води це 22 км)

Цю відстань, 12 морьких миль (22 кілометри) відлічуваних:

1. від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні,

2. від прямих вихідних ліній, які з'єднують відповідні точки.

Внутрішні води України

До внутрішніх вод України належать:

1) морські води, розташовані в бік берега від прямих вихідних ліній, прийнятих для відліку ширини територіального моря України;

2) води портів України, обмежені лінією, яка проходить через постійні портові споруди, які найбільше виступають у бік моря;

3) води заток, бухт, губ і лиманів, гаваней і рейдів, береги яких повністю належать Україні, (до прямої лінії, проведеної від берега до берега в місці, де з боку моря вперше утворюється один або кілька проходів, якщо ширина кожного з них не перевищує 24 морських миль);

4) води заток, бухт, губ і лиманів, морів і проток, що історично належать Україні;

5) обмежена лінією державного кордону частина вод річок, озер та інших водойм, береги яких належать Україні.

З метою належної організації охорони державної території України, чинним законодавством України встановлено спеціальний статус Державного кордону України - спеціальний «режим державного кордону».

Це поняття («режим державного кордону»), включає в себе наступне:

• порядок перетинання державного кордону України

• порядок плавання і перебування українських та іноземних невійськових суден і військових кораблів у територіальному морі та внутрішніх водах України,

• порядок заходження іноземних невійськових суден і військових кораблів у внутрішні води і порти України та перебування в них,

• порядок утримання державного кордону України,

• порядок провадження різних робіт на Державному кордоні

• порядок проваодження промислової та іншої діяльності на державному кордоні

Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне,повітряне та інше сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску .

Пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних і автомобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюютьсяприкордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.

Переліт державного кордону України поза повітряними коридорами допускається тільки з дозволу уповноважених на те державних органів України.

Виліт українських та іноземних повітряних суден з територіїУкраїни, а також їх посадка після вльоту на територію України провадяться в аеропортах (на аеродромах), відкритих для міжнародних польотів, де є контрольно-пропускні пункти Прикордонних військ України і митні установи

Контроль при перетинанні державного кордону України

Особи, транспортні засоби, вантажі та інше майно, що перетинають державний кордон України підлягають:

• прикордонному контролю

• митному контролю

У відповідних випадках (певних ситуаціях) можуть здійснюватися і інши види контролю, а саме:

• санітарно-карантинний

• ветеринарний

• фітосанітарний ( фіто - рослина в перкладі з грецької мови, т.б. рослинно-самнітарний контроль)

• контроль за вивезенням з території України культурних цінностей, тощо

З метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони.

Прикордонна смуга (основні положення):

1. встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках

2. встановлюється вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм врахуванням особливостей місцевості і умов

3. до прикордонної смуги не включаються:

• населені пункти

• місця масового відпочинку населення.

Контрольовані прикордонні райони (основні положення):

1. встановлюються, як правило, в межах території району, міста, селища, сільради, прилеглої до державного кордону України до узбережжя моря, що охороняється Прикордонними військами України

2. до контрольованого прикордонного району включаються:

• територіальне море України,

• внутрішні води України

• частина вод прикордонних річок, озер та інших водойм України і розташовані в цих водах острови.

Охорона державного кордону України

Охорона державного кордону України покладено:

1. на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах - на Прикордонні війська України

2. в повітряному просторі - на Війська повітряної оборони України.

Державні органи, громадські організації, посадові особи зобов'язані подавати всемірну допомогу Прикордонним військам України в охороні державного кордону України.

Охорона державного кордону України має здійснюється при і активній участі громадян України.

Громадянам України, які беруть участь в охороні державного кордону України, держава гарантує захист життя і здоров'я від злочинних посягань.

Державні органи, громадські організації, посадові особи, а також громадяни зобов'язані:

1. додержувати режиму державного кордону України,

2. виконувати вимоги прикордонного режиму

3. виконувати вимоги режиму в пунктах пропуску через державний кордон України.

Адміністративно-територіальний поділ України.

За адміністративно-територіальним устроєм Україна подіялється на на три умовні рівні:

• перший або первинний рівень - села, селища та міста.

• другий рівень (середній рівень))- райони областей, Автномної Республіки Крим та міст спеціального статусу

• третій рівень (найвищи рівень) - Автономна Республіка Крим, 24 області і два міста, які мають спеціальний статус - Київ і Севастопіль.

Області і Автономна Республіка Крим складаються:

• з районів

• з міст обласного підпорядкування (підпорядкування Автономної Республіки Крим)

Райони областей і Автономної Республіки Крим складаються:

• з міст районного підпорядкування

• селищ

• сіл.

Міста Київ і Севастопіль поділяються на райони (ст.133 Конституції України).

За офіційними даними на 01.01.1996 року в Україні, окрім вищезгаданих Автономної Республіки Крим, 24 областей і 2 міст загальнодержавного значення, систему адміністративно-теритроіальний поділу України складали:

• 162 міста обласного підпорядкування ( в т.ч. 11 міст підпорядкування Автономної Республіки Крим),

• 489 районів областей і районів Автономної Республіки Крим,

• 282 міські Ради міст районного підпорядкування,

• 807 селищних Рад

• 9982 сільські Ради

Всіх поселень на Україні (міст, селищ, сіл) - 30219.

Поняття і види адміністративно-територіальних одиниць

Адміністративно-територіальна одиниця - це частина території України, що є просторовою основою для організації та діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

За соціально-територіальними ознаками адміністративне територіальні одиниці поділяються на :

• населені пункти ( села, селища, міста), які виділені у самостійні адміністративно-територіальні одиниці,

об'єднання населених пунктів (райони, областя, Автономна Республіка Крим - як автономно-територіальна одиниця у складі України).

Населений пункт - це частина комплексно заселеної території Ук­раїни, яка склалася внаслідок господарської та іншої суспільної діяльності, має сталий склад населення, власну назву та зареєстрована в порядку, пе­редбаченому цим Законом.

Адміністративно-територіальними одиницями є окремі населені пункти:

• міста

• села

• селища

Невеликі поселення, що мають тимчасове значення і несталий склад населення або є об''єктами службового призначення в системі певної га­лузі господарства, - будівлі залізничних служб, будинки лісників, шля­хових майстрів, бакенщиків, польові стани та одиночні двори, селянські (фермерські) господарства - не є самостійними населеними пунктами і належать до тих населених пунктів, з якими вони пов''язані адміністративно або територіально.

Населені пункти умовно можна поділити на:

• сільські населені пункти

• міські населені пункти

До сільських населених пунктів належаті відповідно села і селища; до міських: 1) міста загальнодержавного підпорядкуваня (міста спеціального статусу); 2) міста обласного підпорядкування; 3) міста районного підпорядкування.

Автономна Республіка Крим, області, райони, населені пукти - як автономна

адміністративно-територіальна одиниця у складі України

Автономна Республіка Крим є автономною адміністративно-територіальною одиницею - невід'ємною складовою частиною України

Територією Автономної Республіки Крим є територія Кримського півострова, крім міста Севастополя.

Область - це основна складова частина території України, яка історично склалася і характиризується певним організаційним відособленням, цілісністю, економічною та соціальною самодостатністю, місцевими особливостями і традиціями

Відповідно до Конституції до складу України входять24 області, а саме: Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька та Чернігівська області.

Район - це частина території області, невеликий регіон з агропроми­словим характером економіки, транспортною, інформаційною та іншою соціальною інфраструктурою, спрямованою на забезпечення зв'язку між сільськими та міськими населеними пунктами, які входять до його складу як самостійні адміністративно-територіальні одиниці.

Селище - це сільський населений пункт, що сформуваався при промисловому та іншому підприємстві, організації чи установі, жителя якого поєднюють свою роботу на ньому із веденям селянського господарства.

Село - це населений пунк із сталим складом жителів, які зайняті переважно у сільськогосподарському виробництві.

Особливості статусу окремих територій та

адміністративно-територіальних одиниць.

На сьогоднішній день в Конституцією України та чинним законодавством передбачено створення спеціальних статусів для ряду адмінісративно-територіальних одиниць та окремих територій. До них відносяться:

• столиця України - м.Київ

• місто Севастополь

• гірські населиних пунктів

• тридцяти кілометрова Чорнобильська зона

• прикордоні смуги та прикордон райони

• та інші території

Особливості правового статусу гірських населених пунктів України

5 лютого 1995 року Верховною Радою України принято Закон «ПРО СТАТУС ГІРСЬКИХ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ В УКРАЇНІ», яким фактично до певної міри розпочато реформу існуючої адміністративно-територіального устрою України.

Відповідно до положень цього закону, до гірських населених пунктів належать міста, селища міського типу, селища, сільські населені пункти:

1. які розташовані у гірській місцевості

2. які мають недостатньо розвинуті сферу застосування праці та систему соціально-побутового обслуговування,

3. які мають обмежену транспортну доступність.

Критеріями віднесення населених пунктів до категорії гірських є:

• розташування населеного пункту або частини його, на якій проживає більш як половина мешканців цього пункту, на висоті 500 метрів і вище над рівнем моря

• даний населений пункт розташований на території, рельєф якої є дуже розчленований,

• в цьому населеному пункті 60 і більше відсотків сільськогосподарських угідь у межах цього пункту на схилах крутизною 15 градусів і більше;

• в цьому населеному пункті на одного жителя припадає менш як 0,15 гектара ріллі;

• наявність суворих кліматичних умов:

1. холодна і довга зима /середня тривалість - не менше 115 днів, середньодобова температура повітря у січні не перевищує мінус 4 градуси за Цельсієм/,

2. прохолодне коротке літо /середня тривалість - не більше двох місяців, середньодобова температура у липні не перевищує 20 градусів за Цельсієм/, велика кількість опадів /середньорічна сума опадів у рідкому і твердому стані - не менше 600 міліметрів/,

3. мають місце селеві явища, повені.

Якщо населені пункти, які розташовані на висоті 500 метрів і вище над рівнем моря і відповідають трьом критеріям передбаченим вище, набувають статусу гірських.

Порядок надання населеним пунктам статусу гірських

1. пропозиції щодо надання населеним пунктам статусу гірських подаються Кабінету Міністрів України:

• урядом Автономної Республіки Крим

• обласними державними адміністраціями

2. перелік населених пунктів, яким надається статус гірських, затверджується Кабінетом Міністрів України.

У разі ліквідації, перейменування, об'єднання, роз'єднання населених пунктів, яким надано статус гірських, або створення нових зазначений перелік уточнюється в такому ж порядку.

Державні гарантії соціально-економічного розвитку

населених пунктів, яким надано статус гірських

Для забезпечення соціально-економічного розвитку населених

пунктів, яким надано статус гірських, держава гарантує:

1. виділення бюджетних коштів на розвиток і зміцнення:

• матеріально-технічної бази пасажирського транспорту,

• дорожнього господарства

• зв'язку

• електричних мереж

• систем теле- і радіотрансляції

• систем газифікації та розробки місцевих газових і нафтових родовищ,

• освіти

• охорони здоров'я

• культурно-побутового та торговельного обслуговування

2. виділення бюджетних коштів на фінансування заходів для поліпшення

• родючості земель

• розвитку та використання туристичних, рекреаційних та лікувальних можливостей гірського регіону;

3. здійснення заходів щодо будівництва об'єктів виробничої і соціальної інфраструктури;

4. встановлення доплат до ціни сільськогосподарської продукції, яка вироблена в місцевостях, що віднесені до гірських, та реалізується державі виробниками таких населених пунктів;

5. забезпечення в централізованому порядку поставок населенню життєво необхідної продукції

6. встановлення плати за електроенергію громадянами у розмірі, що дорівнює платі за електроенергію у сільській місцевості.

Порядок, визначення та надання громадянам статусу особи,

яка проживає і працює /навчається/ на території населеного

пункту, якому надано статус гірського

1. статус особи, яка проживає і працює /навчається/ на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам:

• особам що постійно проживають

• особам,що постійно працюють

• особам якінавчаються на денних відділеннях навчальних закладів в цьому населеному пункті

2. даним особам виконавчим комітетом відповідної місцевої Ради народних депутатів видається посвідчення встановленого зразка.

Пільги громадянам, яким надано статус особи, що проживає і працює /навчається/ на території населеного пункту, якому надано статус гірського

1. Умови оплати праці осіб, які працюють у гірських районах,

встановлюються Кабінетом Міністрів України.

2. Розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених

чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги

громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або

навчається на території населеного пункту, якому надано статус

гірського, збільшується на 20 відсотків.

В Україні можуть створюватись закриті адміністративно-територіальні одиниці

Закритою адміністративно-територіальною одиницею мають визнаватися те­риторіальне утворення, в межах якого розташовані:

• промислові підприємства по розробці, виготовленню, збереженню та утилізації зброї,

• промислові підприємства по переробці радіоактивних та інших матеріалів,

• військові та інші об'єкти, для яких необхідний особливий режим безпечного функціонування та охорони державної таємниці, включаючи спеціальні умови проживання громадян і функціонування відповідних органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

Частина 6 ст.20 Конституції України визначає місто Київ столицею України, а ч.3 ст.133 Конституції України говорить , що м.Київ має спеціальний статус визначений окремим законом; про особливості правового статусу столиці (зокрема щодо здійснення в ній місцевого самоврядування) говориться в ч.2 ст.140 Конституції України.

Така "опіка" щодо правового статусу столиці в Основному Законі держави не є випадковою. Оскільки столиця держави є не тільки (як правило) головним осередком держави - економічним, культурним, істричним, а і політико-адміністративним центром. Останнє означає, що саме в цьому місті знаходяться і працюють вищі органи держави - парламент, Голова держави, уряд, вищі судові інстанції, саме в цьому місті перебувають акредетовані в державі іноземні посли.

Все це вимагає спеціального правового статусу даного міста, статусу - який би дозволив не тільки якомога ефективніше організувати в першу чергу роботу вищих державних органів і посадових осіб, іноземних посольств, а й забеспечечи їм надійну (при потребі) охорону.

Особливий статус м.Севастополя викликаний конкретними політико-правовими проблемами пост-радянського періоду існування колишнього Черноморського флоту Воєнно-Морських сил СРСР. На сьогоднішній день м.Севастопіль не входить в територіальну організацію Автономної Республіки Крим (відповідно до ст.5 Закону України Про Автономну Республіку Крим м. Севастополь є адміністративно-теритроіальною одниницею загальножержавного підпорядкування),- воно фактично є місцем базування - російського і українського флотів на Чорному морі.

Тема: «Україна – суверенна національна держава».

1. Поняття суверенітету в конституційному праві. Народний суверенітет. Національний суверенітет. Державний суверенітет.

2. Політико-правове оформлення України як суверенної національної держави. Правонаступництво України.

3. Державно-правові ознаки суверенітету України.

4. Конституційно-правовий статус державних символів України

5. Конституційно-правове регулювання державної мови, офіційної назви держави, столиці, державних нагород та інших атрибутів державності.

6. Конституційно-правовий статус національних меншин в Україні.

Поняття та еволюція змісту державного суверенітету.

Суб’єкти державного суверенітету.

Коли ми вивчали основи конституційного ладу України, то звертали увагу на те, однією із конституційних характеристик України (однією із засад конституційного ладу України) виступає положення статті 1 Конституції України «Україна - суверенна і незалежна держава». Тоді ми торкнулись лише найбільш загальних ознак даного явища. Сьогодні ми поговоримо про ці речі пов’язані з поняття «суверенітет» детальніше.

Слово «суверенітет» французького походження що буквально означає «незалежність». В свою чергу у сучасну французьку мову воно прийшло з латинської де буквально означало «правитель», «володар», «той, що має найвищу владу і є нікому непідвладний». Синонімом слова «суверенітет» сьогодні може виступати слово «незалежність».

В конституційному праві, в державному праві коли говорять про суверенітет, то може іти мова про три поняття:

1. національний суверенітет;

2. народний суверенітет;

3. державний суверенітет (суверенітет держави).

Кожне з цих понять має свою дефініцію, свої якісь особливості. Але, оскільки предметом нашої сьогоднішньої розмови «Україна - суверенна держава», ми зупинимося на власне явищі «суверенітету держави»(державного суверенітету, суверенної держави).

Суверенітет держави - є надзвичайно складна суспільно-політична і юридична категорія, яка пройшла свій досить не простий шлях розвитку. Цей шлях умовно можна поділити на три етапи (періоди):

• період «королівського суверенітету»;

• період поєднання «королівського суверенітету» і «народного суверенітету»

• період «народного суверенітету»

• період сучасного розуміння «народного (державного) суверенітету»

Ідеї суверенітету сформульован0і політичними мислителями, філософами, юристами на при кінці середніх віків відіграли важливу роль в ідеологічному і юридичному обґрунтуванні абсолютизму. Макіавеллі, Боден, Боссює, Гуго Гроцій, Гоббс та інші, не дивлячись на окремі розбіжності у своїх підходах до даної проблематики, в загальному сформулювали поло ження "королівського суверенітету" та виробили декілька загальних поглядів ( для того часу) на проблему суверенітету, а саме:

• визначення суверенітету обов'язковим атрибутом держави;

• ототожнення поняття суверенітету і носія суверенітету;

• визнання короля носієм абсолютного суверенітету;

• визнання необмеженості, нероздільності, невідчуженості і постійності обов'язковими властивостями суверенітету.

В ході історичного розвитку доктрини суверенітету наповнювались з настанням нових епох новим змістом. На зміну теорії "королівського суверенітету" приходить теорія "поєднання королівського суверенітету і суверенітету народу", пізніше - теорія "народного суверенітету".Появляються праці Спінози, Локка, Монтеск'є, Жан-Жака Руссо, серед яких чільне місце посідають положення Жан-Жака Руссо про невідчуженість, неподільність і постійність суверенітету народу ( т.з. "три властивості суверенітету народу").

Ідеї суверенітету закріплюються в конституційних актах періоду буржуазних революцій з підсиленням окремих сторін в залежності від конкретних історичних обставин (нерозривність зв'язку внутрішнього і зовнішнього боку суверенітету, утвердження верховенства в середині країни і зовнішньої політичної незалежності від колишньої метрополії - в актах американської революції; роль суверенітету в гострій класовій боротьбі - в актах французької революції).

У цілому на поч. ХХ-го століття в правничій науці виробилось сучасне поняття "суверенності, суверенної держави" і визначалось як "повнота влади, незалежність держави від іноземних держав чи міжнародних утворень, що виявляється у праві вільно вирішувати свої зовнішні і внутрішні справи без стороннього втручання"

Сьогодні під поняттям державний суверенітет (суверенітет держави) , розуміють політико-правове явище, яке сьогодні полягає в незалежності держави, т.б. праві за власним розсудом вирішувати свої внутрішні і зовнішні справи без порушення прав інших держав, принципів і норм міжнародного права.

Українська нація, реалізувавши своє невід’ємне право на самовизначення утворила Українську державу.

Влада в цій державі належить українському народові - громадянам України всіх національностей (положення преамбули Конституції).

Український народ - відповідно до ч.2 ст.5 Конституції України - є носієм суверенітету.

Будь-які інші соціальні спільності, будучи учасниками певних конституційно-правових відносин, суб’єктами права державного суверенітету не являються.

Політико-правове оформлення України - як суверенної держави.

Україна, як будь-яка суверенна держава, пройшла свій шлях свого політико-правового оформлення, власне як держави суверенної і незалежної. Основними етапами цього шляху є:

1. прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року (як переддень відновлення державної незалежності);

2. прийняття Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року

3. міжнародно-правове визнання України - як суверенної держави 1991-92 роки

4. розбудова національно-державних структур в 1991-92 роках:

• створення власних Збройних Сил України;

• створення силових правоохоронних структур (МВС, Прокуратура, Служба Безпеки, Національна гвардія)

• реорганізація органів державної влади та створення необхідних для суверенної держави державно-правових інститутів (Інститут Президента, Конституційний Суд, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, тощо)

• створення національної дипломатичної і консульської служби

5. створення 1991-93 роках національної системи законодавства

1. прийняття 28 червня 1996 року Конституції України

2. введення національної грошової одиниці - гривні

3. реорганізація виборчої системи України на засадах змішаної мажоритарно-пропорційної системи.

Кожен із цих етапів вніс безперечно свою лепту у процес завершення політико-правового оформлення України як суверенної держави. Про кожен з цих етапів можна багато говорити, окреслювати певні часові рамки, робити якісь підсумки і т.д.

Основні форми реалізації та державно-правові ознаки

суверенітету України.

Суверенітет держави реалізується через правомочність держави, в першу чергу через її суверенні права.

Формами здійснення суверенітету держави вважаються:

• територіальне верховенство держави

• громадянство держави

• власна система правового регулювання суспільних відносин.

Своє зовнішнє вираження державний суверенітет, а значить і суверенна держава, знаходить в різних атрибутах держави (атрибутах державності) - т.б. суттєвих і необхідних ознаках держави або її властивостях виражених у матеріально відчутних формах.

Множина елементів поняття "державні атрибути" досить широка. Умовно їх можна поділити за чотирма (чисто теоретичними, первинними) ознаками держави: територією, податками, публічною владою і наявністю права. А саме, це:

• територія держави, державні кордони, прикордонна і митна служба, столиця, власна система адміністративно-територіального поділу, назва держави, державна мова і т.д.;

• податкова система держави, національна грошова одиниця, власний Національний) банк,тощо;

• система органів державної влади і самоврядування з обов'язковою наявністю як реальних явищ: парламенту, уряду, вищих судових структур, армії, поліції, державної печатки, державних прапора, герба та гімну, девізу держави тощо;

• власна правова система, Конституція, закони, підзаконні акти.