Стан наукових знань до античного світу.

Чисельні археологiчнi дослiдження та цiкавi при цьому знахiдки стверджують думку про наявнiсть наукових знань у населення, що мешкало на територiї Планети за десятки тисячолiть до нашої ери. Зародки природознавчого свiтогляду слов'ян, як i грекiв, своїм корiнням сягають у далеке минуле стародавнiх єгиптян i вавiлонян. Єгипетська і вавілонська цивілізації були одними з найдавніших в історії людства. Зачатки знань, якi закладенi тут в давнину, склали основу уявлень наших предкiв про навколишнiй свiт. Культура сучасної цивiлiзації була б неможлива, якби вона не спиралась на цi знання. Протягом усього перiоду свого розвитку людство прагне до осмислення i оцiнки знань далеких предкiв. При цьому надто важливим є те, що, оцiнюючи духовнi цiнностi минулого, ми мусимо засвоювати уроки, максимально успадковувати напрацьоване нашими пращурами. Закономiрнiсть успадкування цієї спадщини спостерігається протягом розвитку усiєї цивiлiзацiї людства. I це не дивно. Вивчаючи історію науки, ми дуже часто будемо помiчати, що в науцi будь-якого iсторичного етапу є характернi риси минулого. Вона є живим органiзмом, де переплетенi не лише iдеї, а й доля багатьох людей, причетних до їх зародження i розвитку. Неважко помітити, що початковi знання людства про навколишнiй свiт були вплетенi в його матерiальну дiяльнiсть. Це були емпіричнi знання, якi не пiднiмались до теоретичних висновкiв та узагальнень. Древні єгиптяни, як і вавілоняни, не зводили теоретичних конструкцій. Вони були прагматиками. Накопиченi ними знання, як це ми ще побачимо, вiдiграли вирiшальну роль у виникненнi науки. Завдяки емпiричним знанням було закладено фундамент науки - сукупнiсть точно встановлених наукових фактiв. Знання, які накопичені у Стародавньому Єгипті і Стародавньому Вавілоні, були запозичені Персією, перейшли до греко-римської цивілізації. Від неї передані європейській культурі. У зв’язку з цим В.I. Вернадський писав, що коренi нашої наукової думки сягають у глибину i далечiнь столiтть i лише частково пов’язанi з проникнутим релiгiйним i художнiм уявленням, релігiйними i фiлософськими iнтуiцiями, побудовами i узагальненнями, далекими вiдгуками яких є письмовi пам’ятники. Виразного поняття про суму емпiричних знань в далекi вiд нас часи ми зараз, на жаль, мати не можемо. I хоч цей вислiв зроблено наприкiнцi ХІХ ст., але i сьогоднi вiн вiдображає стан i оцiнку далекого минулого сучасної науки. Відомо, що наука є процес отримання знань і відповідей на питання про світ і про те, як він побудований. У Стародавньому світі люди не робили ніяких відмінностей між наукою та іншими формами вивчення реальності. Багато проблем, які ми сьогодні вважаємо науковими, у стародавніх отримали релігійне або філософське пояснення, хоча у далекі, доісторичні часи з’явились зачатки необхідних для повсякденного життя наук астрономії й математики. Науку минулих тисячолiть можно оцiнити по-рiзному. В нашiй уявi вона є джерелом краси i сили сучасної науки. Разом з тим є явні відповідності між досягненнями сучасної науки і деякими уявленнями античної натурфілософії. Важко собi уявити, що можна рухати прогрес без врахування здобуткiв наших далеких предкiв. Ми не завжди вміємо оцінити цю спадкоємність і не завжди пам’ятаємо, що “стоїмо на плечах” минулих поколінь. Отже і самі мусимо стати опорою для нащадків.