1.2. Німеччина

Конституційні норми і положення закону

Стаття 28 Основного закону— німецької Конституції— проголошує, що в кожній з німецьких одиниць урядування— землях, округах таМІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ: СВІТОВИЙ ТА УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД 1 2

громадах— жителі повинні бути представлені органом, який обирається на загальних, вільних, прямих, рівних і таємних виборах. Громади, що є основними одиницями місцевого самоврядування у Німеччині, мають гарантоване право порядкувати всіма справами місцевої громади в межах, установлених законом. Об'єднання громад також мають гарантоване право на самоврядування в рамках закону. Джерела й розподіл податкових надходжень визначаються Конституцією. Статус місцевих органів дістає додаткову підтримку в конституціях земель, які також передбачають місцеве самоврядування. Згідно з ними місцеві органи влади наділені загальними повноваженнями на порядкування всіма громадськими справами на своїй території до тих пір, поки федеральне чи земельне законодавство не скасує їх.

Базова структура

Німеччина має чотири основні рівні урядування: федеральна влада, 16 земель, округи й громади. Система місцевого самоврядування, що розвинулася в Німеччині, являє собою систему регіонального підпорядкування1. Розв'язання місцевих проблем федеральний уряд покладає на землі, останні, у свою чергу, — на органи місцевого самоврядування.

Землі наділені суверенними правами вирішувати більшість внутрішніх питань. Повноваження, що не властиві законодавчим органам федерального чи земельного рівня або судовій владі, належать місцевим органам влади, які мають право на самоврядування, наприклад, у сфері охорони порядку, пожежної охорони і транспорту. У шести найбільших землях Західної Німеччини адміністративні функції істотно децентралізовані і передані адміністративним районам, створеним у межах цих земель на чолі з чиновниками районних органів. Головним обов'язком адміністративних районів є координація ведення справ у межах своєї юрисдикції, Їхні функції визначаються вже згаданим принципом (розумної) підпорядкованості: тобто вони вирішують питання, які вимагають ширшого контролю і більших ресурсів, ніж їх мають громади, а також питання, які не мають такого масштабу, як у земельних адміністративних одиницях. Проведення внутрішньої політики здійснюють разом землі і місцева влада, але остання виконує тут більшу роль.

Хоча, як здається, законодавством і закладений високий ступінь розмежування повноважень між територіальними рівнями, на практиці існує значна взаємозалежність між федеральною владою, землями та місцевою владою. Окрім взаємозалежності між рівнями урядування, існує широка взаємодія у горизонтальному плані, коли, наприклад, асоціації громад чи земель опікуються певними сферами суспільного життя, як-от освіта, автошляхи та пожежна охорона. 13

1.3. Іспанія

Конституційні норми/положення закону

Стаття 140 Конституції Іспанії проголошує: "Конституція гарантує автономію муніципалітетів. Вони користуються повним правовим статусом. Управління й керівництво ними є обов'язком відповідних міських ратуш, що складаються з мерів та радників ...". Окрім конституційних гарантій місцевого самоврядування, Основний закон 1985 року про місцеве самоврядування заклав основні норми його організації в межах іспанської демократії. Найважливіше те, що Закон 1985 року розподіляє функції залежно від розмірів муніципалітетів. Стаття 137 Закону про вибори передбачає вибори як на провінційному, так і на муніципальному рівні. Вона також встановлює кількість радників, які мають обиратися в кожному муніципалітеті залежно від кількості населення.

Базова структура

Нижчими від центрального уряду в Іспанії є, по суті, три рівні субнаціонального урядування — регіональний, провінційний та муніципальний. Головними інституціями на муніципальному рівні є повний склад муніципальної ради і муніципальної комісії, кожну з яких очолює мер. Ці органи є обов'язковими згідно із Законом про місцеве самоврядування. Втім, кожна міська ратуша як центр міського самоврядування вільна створювати будь-які додаткові постійні чи спеціальні органи, які вважає необхідними для ефективного управління муніципальними справами. Муніципальну раду обирають на основі прямого загального виборчого права. Цей орган визначає повноваження мера, якого обирають члени повного складу ради на своєму першому після проведення місцевих виборів засіданні. Мер керує діяльністю муніципальної комісії, що складається з мера, його заступника та певної кількості радників, призначених мером, яких він може звільнити. Звичайно, усі члени комісії належать до партії більшості. Муніципальна комісія відповідає за контроль над управлінням містом та підрозділами, що надають послуги. Усі муніципалітети відповідають за освітлення у громадських місцях, утримання кладовищ, видалення сміття, прибирання вулиць, постачання, каналізацію, виїзд на автошляхи, брукування вулиць, а також контроль за якістю їжі та напоїв.

Провінції були утворені як головні одиниці центрального уряду і задумані як органи, через які центральний уряд мав здійснювати свою політику. Вони також мають конституційний статус. Провінції перебувають між загальнодержавним і місцевим рівнями, оскільки, з одного боку, вони складаються з декількох муніципалітетів, а з іншого — слугують каналом здійснення політики центрального уряду. МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ: СВІТОВИЙ ТА УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД 1 4

Основними інституціями на провінційному рівні є провінційна рада у повному складі і провінційна комісія, кожну з яких очолює президент провінції. Ці передбачені законом органи мають існувати в усіх провінційних столицях, хоча провінційна, як і муніципальна рада, може, якщо захоче, створювати й інші органи. Провінційна рада складається з депутатів провінції, які обираються у непрямий спосіб муніципальними радниками, обраними на попередніх муніципальних виборах. Місця розподіляються за системою пропорційного представництва. Основною функцією ради провінції є контроль та нагляд за роботою адміністрації провінції. Повноваження й функції ради провінції у законотворенні обмежені. Подібно до мера муніципалітету, президент провінції обирається членами ради провінції. Разом із віце-президентом (або віце- президентами) та певною кількістю депутатів провінції президент ради керує комісією провінції, чиїм головним завданням є управління адміністративними відділами провінції.

Іспанська Конституція передбачає також організацію автономних областей. За поданням груп провінцій чи однієї провінції парламент може затвердити закон про автономію будь-якої території. Уряд кожної автономної області згідно з Конституцією має однопалатний виборний законодавчий орган, раду й президента, адміністративні органи і володіє деякими виключними повноваженнями, а також певною кількістю паралельних повноважень. Передання сфер компетенції від центрального уряду до автономних областей відбувається функція за функцією, шляхом двосторонніх переговорів між центральним урядом і окремими автономними областями. Крім делегування повноважень згідно зі статтею 150 Конституції, де зазначено певні повноваження, котрі можна передавати багатьом автономним областям, Конституційний суд постановив, що сфери компетенції повинні передаватися кожній території окремо. Автономні області є єдиними відповідальними за планування, громадські роботи, некомерційні аеропорти, сільське й лісове господарства, проекти використання водних ресурсів, сферу культури, туризм, будівельний нагляд і професійне навчання.