Особистість у соціально-історичному процесі

Історія людства – це не лише поступове сходження щаблями цивілізації або драматична зміна епох, це діалектичний процес становлення свободи людини, найбільш повне розкриття і реалізація сутнісних особистісних сил, можливостей і унікальних особливостей.

На відміну від обмеженої побутової “думки”, науковий аналіз загальних причин історичного розвитку передбачає методологічний прийом абстрагування від ролі особистості (особистостей) в історії. Проте це абсолютно недопустимо при вивченні й поясненні конкретних історичних подій, особливо у визначальні, переломні моменти історії: періоди соціальних змін, рішучих “проривів” людства в науковій, технологічній, культурній і духовній областях.

Логіка розвитку конкретних історичних подій (глобального, регіонального, національного і т.ін. масштабів) залежить не лише від дії загальних і особливих, але й одиничних причин (роль, вплив особистості). У той же час, у методологічному і практичному планах недопустима та небезпечна й інша крайність – абсолютизація ролі особистості в історії, примітивне зведення всієї складності й масштабності суспільно-історичних процесів до банально-захоплюючого описання дій “великих особистостей”, “героїв”, “вождів”, “пророків”, “духовних учителів”, “лідерів” і т. ін.³⁰.

Ідея історичної необхідності, яка прокладає собі дорогу через різноманітність випадкових факторів, зовсім не ігнорує і не підриває ролі особистості в історичному процесі. Історія твориться людьми і складається виключно з дій особистостей.

Певна особистість у конкретних обставинах місця і часу має можливість і здатна значно впливати на хід та результати історичних подій, якщо вона адекватно й глибоко віддзеркалює об’єктивні потреби прогресивного розвитку суспільства (так званий “історичний виклик”); корінні інтереси тих соціальних груп (націй), діяльність яких у даний момент визначає хід історії. Особистість залишає помітний слід в історії, якщо у своїй діяльності, у продуктах своєї творчості найбільш повно й адекватно віддзеркалює потреби свого часу, розробляє, пропонує і реалізує шляхи розв’язання нагальних соціальних проблем, цілеспрямовано й ефективно здійснює суспільно значущі цілі.

Слід мати на увазі, що особистісні якості так званої “історичної особистості” мають значне, а іноді вирішальне значення. Лише людина, яка володіє незвичайними здібностями, як вродженими, так і соціально сформованими, і особистісними якостями: широким інтелектом, моральною чистотою, енергією волі, відповідальністю, ініціативністю, рішучістю і т.ін., здатна розв’язувати задачі, які “поставлені” перед нею історією. Особистість не може змінити хід історії в масштабі всесвітньо-історичному (глобальному), порушити її загальну об’єктивну логіку, “відмінити” або “переписати” закони суспільного розвитку, але своїми діями, зумовленими в тому числі й індивідуально-неповторними особистісними якостями, здатна надати своєрідності й неповторності процесу суспільного розвитку. Саме тому в свідомості мас та чи інша епоха, значна історична подія пов’язується з іменами історичних особистостей (епоха Леонардо да Вінчі або Петра І, часи Олександра Македонського або Івана Грозного, Богдана Хмельницького або Івана Мазепи)³¹.

Помилково думати, що помітну роль в історії можуть відігравати лише особистості прогресивної спрямованості. Історія людства зберігає велику кількість прикладів, коли свій значний (за масштабами наслідків) слід залишали особистості консервативні, переважно регресивні й реакційні. Методологією аналізу і пояснення даного суспільного феномену є концептуальне положення про діалектичний характер розвитку, у тому числі й суспільного, де поряд із періодами прогресивного розвитку об’єктивно існують моменти регресу, зворотного руху, застійних явищ, деградації і розпаду. Проте на наступному етапі розвитку відбувається “зняття” цієї суперечності між головною тенденцією прогресивного розвитку і регресом, через механізм загального діалектичного закону заперечення заперечення.

Слід мати на увазі, що не регресивна, реакційна особистість сама по собі створює застійні, антигуманні й соціально-катастрофічні етапи людської історії, а сама суперечлива логіка суспільних процесів висуває на передній план саме такий тип особистості.

У зв’язку з цим важливо відзначити ще один цікавий соціальний феномен, який виявляється в контексті впливу окремої особистості на історичний процес. Це випадки зміни після певного часу об’єктивної оцінки історією людської ролі, яку відіграла та чи інша особистість. “Велике бачиться на відстані”, як сказав поет. Ось чому те, що сучасниками сприймалося (або ідеологічно прищеплювалося) як історично-прогресивне, позитивне, прийдешніми поколіннями оцінюється зі знаком “мінус”. І, навпаки, суд часу, об’єктивний історичний аналіз нащадків часто не лише реабілітує конкретну особистість, “відроджує” її з незаслуженого небуття і замовчування, але й показує її реальний значний внесок в історію.

Саме тому такого великого значення набувають моральні аспекти діяльності історичної особистості, які визначаються характером і змістом її власного морального світу. Жодна велика, гуманна, прогресивна ідея, як морального, так і загальнолюдського масштабу не може бути реалізована аморальними засобами і діями. У всесвітньо-історичному масштабі мета ніколи не виправдовує засоби.

З іншого боку, аморальні засоби і прийоми діяльності історичної особистості врешті-решт приводять її до моральної деградації й особистісної катастрофи. Як справедливо і тонко зазначається в Євангелії від Матвія: “Яка користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а душі своїй нашкодить…”³².

У зв’язку зі сказаним вище необхідно провести чітке розмежування понять “історична особистість” і “велика, визначна особистість”, які часто неоднозначно, суперечливо використовуються як на побутовому рівні, так і в публіцистиці, літературі.

Історичною особистістю можна вважати будь-яку особистість, яка залишила в історії значний слід безвідносно до його морально-гуманістичного змісту і наслідків: суспільно-прогресивних чи регресивних.

Великою або визначною прийнято вважати особистість, яка виявила історично значущий вплив на прогресивний хід суспільного розвитку своїми діями, які сприяли поступу людства до більш високих ступенів гуманної цивілізації.

Таким чином, потенційно будь-яка людина може стати історичною особистістю, але не будь-яка історична особистість є великою за загальнолюдською шкалою оцінки.

Визнання людством, нацією, народом великої ролі визначної особистості в історії несумісне з утвердженням у свідомості мас і політичному режимі культу особи – сліпого поклоніння перед державним, політичним, релігійним чи науковим діячем; зі схильністю наділяти її майже надлюдськими, містичними здібностями передбачати долю людства, творити історію за власним бажанням.

У виникненні, існуванні й підтримці культу особи необхідно виділяти три взаємодіючі аспекти:

1. Особистісні якості суб’єкта культу.

2. Сприйняття його ролі у свідомості мас, часто опосередковане і здатне до маніпулювання ідеологічно-пропагандистським впливом (політичним, релігійним і т. ін.).

3. Наявність об’єктивних передумов і причин деформованого розвитку суспільства. Наприклад, культ особи Сталіна, Мао-Цзе-Дуна, Кім Ір Сена був зумовлений єдністю таких факторів: особливостями цих особистостей, їх характеристиками, моральними якостями; сприйняттям їх непомірно політизованою й ідеологізованою свідомістю мас, що дозволяло активно маніпулювати ними на основі помилкових і антигуманних політичних учень, доктрин і програм. Крім цього, наявними були об’єктивні передумови, які робили культ особи можливим: низький рівень загальної і політичної культури переважної більшості соціального класу, який отримав перемогу, відсталість економіки, жорстка централізація управління і політичного режиму, відсутність міцних демократичних традицій, стереотипів мислення і дій.