Культура і цивілізація

Проблеми культури і цивілізації посідають у філософії одне з центральних місць. Це пояснюється: по-перше, зростанням значення культури в житті особистості й суспільства; по-друге, необхідністю більш глибокого пізнання всесвітньої історії у її єдності й багатоманітності.

Сучасна культура – складне, багатоаспектне явище суспільного життя. Окремі її сторони і прояви вивчаються багатьма науками: соціологією, антропологією, етнографією, етикою, естетикою, історією і т. ін. Проте лише філософія розглядає культуру як цілісний феномен, у взаємодії всіх її аспектів з іншими явищами суспільного життя. Вона розв’язує такі загальнотеоретичні питання, як сутність, структура, функції, закономірності розвитку, значення культури, єдність і багатоманітність культур у всесвітній історії, в сучасній цивілізації²⁴. Розглянемо їх.

У світовій філософії склалися два основні підходи до розуміння сутності культури: ідеалістичний та матеріалістичний. Представники ідеалістичного підходу визначають її як вияв суб’єктивного або об’єктивного духа, як потік ідей, які передаються від людини до людини за допомогою слів.

У межах матеріалістичного підходу з епохи Просвітництва (ХVІІІ ст.) сформувалося дві концепції. Прибічники першої визначають культуру як сукупність матеріальних і духовних цінностей суспільства. Прибічники другої – як творчу діяльність особистості, як міру розвитку людини.

На нашу думку, ці підходи повинні не виключати, а взаємно доповнювати і збагачувати один одного. Адже без творчої діяльності неможливо створити цінності суспільства, без яких, у свою чергу, неможлива творча діяльність особистості.

Створені цінності зберігаються, розповсюджуються, обмінюються і використовуються людьми для власного розвитку. Все це – моменти вияву сутності культури, а тому повинні бути внесені у визначення її поняття. Враховуючи сказане, пропонуємо таке визначення культури:

Культура – це філософська категорія, яка дана для визначення творчої діяльності особистостей, спрямованої на створення, збереження, розповсюдження, обмін і використання сукупності матеріальних і духовних цінностей суспільства, які служать усебічному розвитку самої особистості.

Складність структури культури визначає плюралізм (множина) думок філософів про кількість, зміст і назву компонентів, які її до неї входять. Одні включають до неї лише духовні цінності. Інші – дві сторони: матеріальну і духовну. Треті – три виміри: матеріальний, духовний і художній. Четверті – різну кількість підсистем²⁵.

Наприклад, американський культуролог Леслі Уайт (1900-1975 рр.), який започаткував загальну теорію культури, називав їх три: технологічну, соціальну й ідеологічну.

На нашу думку, компонентів структури культури стільки, скільки видів творчої діяльності особистостей і створених ними цінностей. Саме за цими ознаками виділяють екологічну, матеріальну, правову, моральну, політичну і т. ін. культуру.

Культура виконує в суспільстві такі функції: адаптації, пізнання і перетворення світу, забезпечення суспільства всім необхідним для його прогресивного розвитку, накопичення і збереження інформації, комунікативну, регулятивну, виховну, удосконалення і розвитку особистості, всіх сторін суспільства і т. ін.

Функції культури такі ж багатоманітні, як і потреби особистості й суспільства, які вони повинні задовольняти. Недаремно майже всі філософи визнають функціональну багатоманітність культури.

Розвиток культури підпорядковується дії таких закономірностей, як:

– взаємовплив і взаємодія матеріальної й духовної культури;

– відносна самостійність духовної культури;

– визначальна роль народних мас у створенні культури;

– суперечливий процес єдності прогресивності й регресивності у розвитку культури;

– діалектична єдність загальнолюдського й національного у розвитку культури;

– гуманістична спрямованість розвитку культури;

– зростання ролі культури у розвитку особистості й суспільства та ін.

Неважко помітити, що значення культури на початку ХХІ століття постійно зростає, посилюється її вплив на розвиток усіх аспектів життя суспільства, на вирішення глобальних проблем людства. Визнанням цього факту стало прийняття Генеральною Асамблеєю ООН (1986 р.) програми дій розвитку культури. У ній основними цілями визначено:

– врахування культурного аспекту розвитку;

– утвердження і збагачення культурної самобутності;

– розширення участі людей у культурному житті;

– сприяння міжнародному культурному співробітництву.

Реалізація цих цілей повинна збагатити національну і світову культури, прискорити процес становлення сучасної цивілізації.

Поняття “цивілізація” виникло у філософії епохи Просвітництва як синонім поняття “культура”. Проте вже в ХІХ столітті німецький філософ Ніцше і російський – Данилевський розділили їх, вживаючи поняття культури в більш вузькому сенсі відносно поняття цивілізації. У даний час у філософській літературі воно застосовується для визначення:

– способу життя людства на нашій планеті на відміну від позаземних цивілізацій;

– способу життя людей у різноманітних регіонах Землі;

– способів життя людства на різних етапах розвитку (що вважається найбільш правильним).

Прибічники останнього підходу в основному одностайні у розумінні того, що цивілізація – це цілісна соціальна організація життя суспільства, яка визначається конкретно-історичним типом зв’язків індивідів у процесі виробництва матеріальних і духовних благ. Проте вони розходяться у визначенні кількості культур. У різних філософів воно коливається від однієї до тринадцяти. Це утруднює вирішення питання щодо типів культури, їх багатоманітності та єдності.

Якщо виходити з того, що існує єдина цивілізація як спосіб життя людства, який наступив після варварства, то їй повинна відповідати і певна єдина культура. Але всесвітня історія розкриває багатоманітність і багатство національних культур. Уже в ХІХ ст. німецький учений Гердер висунув ідею їх якісної відмінності, яку у ХХ ст. розвивали у своїх концепціях всесвітньої історії Шпенглер, Бердяєв, Вяч. Іванов, Тойнбі, Біблер та інші філософи й культурологи.

Скільки ж їх було насправді? До цього часу відповідь на це питання залежало від того, який елемент суспільства або фактор філософ вважав головним при визначенні типу культури.

Згідно з поглядами Наторпа, наприклад, – це форми і методи пізнання, у відповідності з якими він виокремлював два типи культури: Східну і Західну.

За Марксом та Енгельсом – конкретно-історичний спосіб виробництва матеріальних благ, що передбачає п’ять історичних типів культури: первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну й комуністичну.

За Тойнбі – та чи інша релігія. На цій основі він виділяв 13 локальних цивілізацій і культур²⁶.

Зрозуміло одне, що в історії людства існувало багато цивілізацій, кожна з яких мала свою унікальну культуру. Але всі вони мали єдине – творчу діяльність людей, здатну перетворювати дійсність, створювати і використовувати загальнолюдські цінності. Нині все більша й більша кількість філософів, культурологів розвиває цю ідею. Вони зазначають, що на основі науково-технічного прогресу, розвитку і взаємозбагачення національних культур, засвоєння всіма народами загальнолюдських цінностей складається нова технотронна цивілізація з високою гуманістичною культурою²⁷.