Філософська концепція людини

Більше ніж дві тисячі років тому філософія проголосила відоме гасло: “людина – міра всіх речей”. Вихідним пунктом філософської концепції людини є розуміння понять: власне “людина”, “особистість”, “індивід”. Їх зміст і сенс розкриваються в процесі аналізу співвідношення соціального й біологічного в людині.

Людина виступає як єдність соціальних і біологічних начал. Як біологічний вид вона володіє певними біологічними ознаками: віком життя, здатністю засвоювати продукти харчування, статевими ознаками, расовою приналежністю, зовнішніми ознаками – ріст, колір очей, волосся і т. ін. Біологічно кожна людина є унікальною, неповторний набір генів її спадковості²⁸.

У той же час людина – це не лише частка природного світу, але й соціального. Людина вміє виготовляти знаряддя праці, знає моральні й соціальні заборони і їх виконує, володіє духовними й інтелектуальними потребами, розумовими навичками. Вона не може існувати поза суспільством. Людина становить єдність соціального й біологічного, духовного й фізичного, поєднаного в складну біосоціальну структуру, яка охоплює всі аспекти її життєдіяльності: від фізіологічної – до вищих проявів духовного багатства.

Питання про походження людини до цього часу є дискусійним. Різноманітні філософські системи підходять до цього питання по-різному. Біологічну еволюцію людини вивчає антропологія, філософи намагаються пояснити походження “людини розумної”. У становленні біологічних і соціальних якостей людини велику роль відіграла трудова діяльність, особливо спільна, яка вимагала виникнення мови як засобу спілкування. Саме мова була одним із потужних джерел формування свідомості, почала передавати досвід трудової діяльності, навички, уміння, духовні традиції. Виготовляючи лезо своєї кам’яної сокири, людина в той же час вигострювала і лезо своїх розумових здібностей, своєї свідомості.

Сутність людини розкривається через зміст “особистість”. В особистості, передусім, підкреслюються соціальні якості людини. Соціальні якості формують соціальні відносини, те соціальне середовище, в якому живе людина. У даний час існують дві основні концепції особистості: особистість як функціональна, рольова характеристика людини (проблема особистості в історичному процесі й різноманітних видах матеріальної і духовної діяльності); сутнісна характеристика особистості. Отже, що таке особистість?

Особистість визначається стійкою системою соціально-значущих рис, які характеризують індивіда як члена певної спільності людей. Особистість починається зі здатності до самооцінки, самосвідомості, рефлексії. Особистість – це людина, яка володіє феноменом психіки, характером, системою стійких мотивацій, спрямованості діяльності, рівня запитів, переконань, світоглядних орієнтацій. Особистість віддзеркалюється в соціальних почуттях, таких як почуття обов’язку, честі, гідності, відповідальності, совісті, морально-естетичних принципах. Головною системотворчою властивістю особистості виступає світогляд.

Загальні соціальні властивості й характеристики особистості завжди знаходять у людині індивідуально-неповторний вияв і тому особистість – це завжди індивідуальність. Без індивідуальності особистості не існує, особистість тим більше значуща, чим більше у неї індивідуальних якостей. Індивід – це представник людського роду, носій персоніфікованих, суворо індивідуальних і соціальних якостей. Різноманітність індивідуальностей – необхідна умова розвитку суспільства. Неповторність особистості – це національне багатство і вища соціальна цінність.

Виходячи зі сказаного вище, можна визначити основні закономірності формування і розвитку особистості.

По-перше, існуючі суспільні відносини зумовлюють соціальні властивості певних типів особистості.

По-друге, особистість – не пасивний об’єкт впливу суспільних умов, а активний суб’єкт історичної творчості, він здійснює активний вплив на суспільне життя.

По-третє, процес формування особистості, рівень її самосвідомості значною мірою залежить від характеру життєдіяльності, від багатства її відносин із навколишнім світом, природним і соціальним становищем, від конкретно-історичного, соціального досвіду, який засвоюється особистістю в процесі спілкування з іншими людьми.

Філософське осмислення сутності людини – це проблема життя і смерті, проблема сенсу людського життя. Мета і смисл життя кожної людини взаємопов’язані з соціальними ідеями і моральними цінностями всього людства. Усвідомлюючи скінченність свого земного буття і ставлячи перед собою питання про сенс життя, людина починає формувати власне ставлення до життя і смерті²⁹.