§ 4. Джерела банківського права

Визначення поняття джерел банківського права передбачає встановлення сукупності джерел права, співвідносних з бан-

12

Тема 1

ківською діяльністю, опис їх змісту та побудову схеми дже­рел банківського права.

Джерела банківського права — це правові акти законо­давчих та виконавчих органів державної влади та управлін­ня, в яких містяться норми банківського права.

Головне джерело банківського права — Конституція (Ос­новний Закон) України, в якій закріплюються основні засади функціонування банківської системи України.

Джерела банківського права неоднакові за своїми право­вими властивостями. До них відносяться: закони України, укази Президента України, постанови Верховної Ради Украї­ни, декрети та постанови Кабінету Міністрів України, зако­ни та постанови Автономної Республіки Крим, положення та інструкції фінансово-кредитних органів (Міністерства фінан­сів України, Національного банку України, Державної подат­кової адміністрації).

До основних, найбільш вагомих джерел банківського права, що мають вищу юридичну силу, можна віднести такі*, закони України: «Про банки і банківську діяльність» від 20 березня 1991 р. (зі змінами та доповненнями), в якому закріплюються правові основи організації банківської діяль­ності держави в цілому і по окремим її напрямкам; «Про На­ціональний банк України» від 20 травня 1999 р., в якому ви­значені організаційні основи та структура НБУ, його керівні органи, розглядаються питання банківського регулювання та банківського нагляду тощо.

До джерел банківського права можна віднести також ло­кальні акти, що приймаються керівництвом комерційних банків та інших кредитних установ, які обов'язкові для вико­нання їх працівниками, а в деяких випадках і клієнтами.

Серед джерел банківського права, окрім традиційних нормативних актів, слід назвати і банківське правове мис­лення, яке базується на економіко-фінансових потребах бан­ківської діяльності та формує оцінку ефективності та об'єк­тивності правових норм і в значній мірі коригує загальні ді­лові звичаї країни.

Тема 2

Національний банк України — центральний банк держави

§ 1. Правовий статус Національного банку України

З юридичної точки зору правовий статус Національного бан­ку України може бути визначений на декількох рівнях:

• конституційному;

• спеціальному законодавчому;

• підзаконному (на рівні актів НБУ). Конституцією України встановлено, що призначення на

посаду та звільнення з посади Голови НБУ відносяться до ві­дома Верховної Ради України за поданням Президента Ук­раїни. Крім того, у ст. 100 Конституції України зазначається, що Рада Національного банку розробляє основні засади гро­шово-кредитної політики та здійснює контроль за її прове­денням.

На законодавчому рівні правове положення Національно­го банку регулюється спеціальним Законом — «Про Націо­нальний банк України».

На рівні відомчого правового регулювання Національний банк прийняв ряд нормативних актів, якими було закріплено правове положення окремих підрозділів та служб самого банку: департаментів, територіальних управлінь, розрахун­ково-касових центрів, державної скарбниці тощо.

Національний банк України було створено в 1991 р. від­повідно до Закону України «Про банки та банківську діяль­ність». Свою діяльність він здійснює на основі законодавства України.

14

Тема 2

Національний банк України — центральний банк держави

15

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про Національний , банк України», він є центральним банком нашої країни, особ­ливим центральним органом державного управління, юри­дичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, вище­названим законом та іншими законами України.

Національний банк має статутний капітал, що є держав­ною власністю. Його розмір становить 10 мільйонів гривень, але він може бути змінений за рішенням Ради Національно­го банку. Джерелом формування статутного капіталу НБУ є доходи його кошторису, а при необхідності — Державний бюджет України.

Національний банк є економічно самостійним органом, юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває у його повному госпо­дарському віданні.

Національний банк не відповідає за зобов'язаннями орга­нів державної влади, а вони, в свою чергу, не відповідають за зобов'язаннями НБУ, крім випадків, коли органи держав­ної влади добровільно беруть на себе такі зобов'язання. НБУ також не відповідає за зобов'язаннями інших банків, а вони не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, про які йшла мова вище.

Національний банк може відкривати свої установи, філії та представництва в Україні, а також представництва за її межами.

Слід зазначити, що правовий статус Національного бан­ку має свої особливості. З одного боку, він є юридичною осо­бою і може укладати певні цивільно-правові угоди з комер­ційними банками та державою. З іншого боку, йому надано широкі владні повноваження щодо управління грошово-кре­дитною системою України. Отже, Національний банк має подвійну правову природу. Він одночасно є органом держав­ного управління спеціальної компетенції та юридичною осо­бою, яка здійснює господарську діяльність. У цьому відно­шенні правове положення Національного банку має багато спільного з правовим положенням державних банків, які існували до початку реформування банківської системи. Однак мають місце і суттєві відмінності, суть яких полягає в тому, що дореформенні банки контролювали діяльність своєї клієнтури, а Національний банк здійснює сьогодні

нагляд і контроль за діяльністю комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ.

Здійснення Національним банком господарської діяль­ності та виконання ним одночасно адміністративно-конт­рольних повноважень не відбуваються незалежно одне від одного. Укладаючи цивільно-правові угоди з комерційними банками з метою реалізації свого господарського інтересу, НБУ насамперед цілеспрямовано впливає на розвиток систе­ми кредитних установ та визначає кредитну політику в дер­жаві. Умови, згідно з якими укладаються такі угоди, визна­чаються Національним банком у рамках загальної державної грошово-кредитної політики. По суті, управління грошово-кредитною системою України Національний банк здійснює двома способами: по-перше — за допомогою владних припи­сів, по-друге — економічними методами, тобто шляхом укла­дання різноманітних угод з комерційними банками, іншими організаціями.

Отже, можна зробити висновок, що головною особливіс­тю правового положення Національного банку на сьогодні є те, що здійснення його адміністративних прав та господар­ської діяльності націлене на вирішення однієї задачі — уп­равління кредитною системою держави.

Національний банк України відповідно до ст. 4 Закону України «Про Національний банк України» є економічно са­мостійним. Згідно зі ст. 51 того ж закону він підзвітний Пре­зиденту України та Верховній раді України в межах їх кон­ституційних повноважень.

Підзвітність НБУ означає:

• призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку Верховною Радою України за поданням Президента України;

• призначення та звільнення Президентом України по­ ловини складу Ради Національного банку;

• призначення та звільнення Верховною Радою Украї­ ни половини складу Ради Національного банку;

• доповідь Голови Національного банку Верховній Раді України про діяльність Національного банку;

• подання Президенту та Верховній Раді України двічі на рік інформації про стан грошово-кредитного ринку в державі.

16

Тема 2

З акон допускає втручання органів законодавчої та вико­навчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ради Національного банку виключно в межах, визначених Законом України «Про Національний банк України».