Тема 10

197

юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного при­бутку (доходу). Таким чином, до підприємств можуть бути віднесені у даному випадку і банки.

Перелік відомостей, які становлять комерційну таємни­цю, визначається керівником підприємства (банку). Визна­чаючи склад комерційної таємниці, необхідно пам'ятати, що законодавством України передбачено перелік відомостей, які не можуть становити комерційної таємниці. Так, згідно з по­становою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. № 611, не можуть становити комерційної таємниці:

• установчі документи, документи, що дозволяють зай­ матися підприємницькою діяльністю та її окремими видами;

• інформація за всіма встановленими формами держав­ ної звітності;

• дані, необхідні для перевірки, обчислення і сплати по­ датків та інших обов'язкових платежів;

• відомості про чисельність і склад працюючих. їх заро­ бітну плату в цілому та за професіями і посадами, а також наявність вільних робочих місць;

• документи на сплату податків і обов'язкових платежів;

• інформація про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єд­ наннях та інших організаціях, що є суб'єктами під­ приємництва;

• документи про платоспроможність;

• інформація про забруднення навколишнього природ­ ного середовища, невиконання умов безпеки праці, реалізацію продукції, яка завдала шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України і розмі­ ри понесених при цьому збитків;

— відомості, які відповідно до діючого законодавства підлягають оголошенню (масова інформація та інфор­ мація, що публічно розповсюджується через друкова­ ні та аудіовізуальні канали, закони, нормативні акти, що стосуються свобод і законних інтересів громадян тощо).

Враховуючи відкритий доступ до вищезазначеної інфор­мації, необхідно пояснити деякі моменти.

До форм державної звітності відносяться лише форми, встановлені (затверджені) Міністерством статистики України.

До документів про платоспроможність і даних, що необ­хідні для перевірки обчислення податків, не можна відноси­ти документи і відомості по операціях, рахунках і вкладах клієнтів та кореспондентів банку, оскільки вони згідно з За­коном України «Про банки і банківську діяльність» належать до банківської таємниці. Як відомо, у разі розходження у правових нормах повинен спрацьовувати принцип верховен­ства закону над підзаконним актом.

Відомості про чисельність і склад працюючих, їх заробіт­ну плату не треба плутати з поіменним складом персоналу банку і матеріальним забезпеченням конкретних працівни­ків. Відкритий доступ до такої інформації, особливо про осіб, що займають ключові посади у банку, може бути викорис­тано злочинцями для тиску на цих працівників з метою примушення їх до виконання протиправних дій або скоєння

злочину.

Доступ до інформації, що становить комерційну таємни­цю, регулюється Законом України «Про підприємства в Ук­раїні», у ст. ЗО якого зазначено, що склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту ви­значаються керівником підприємства, банку.

Постає питання, як бути з інформацією, яка згідно із ви­щезазначеними актами не може бути визначена як банків­ська або комерційна таємниця, але доступ до якої необхідно обмежити? Це питання може бути вирішене шляхом надан­ня такій інформації режиму конфіденційної. Відповідно до ст. ЗО («Інформація з обмеженим доступом») Закону Украї­ни «Про інформацію», конфіденційна інформація за своїм правовим режимом належить до інформації з обмеженим до­ступом, її складають відомості, що знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юри­дичних осіб і розповсюджуються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Згідно із вищеназваним законом власник має право само­стійно відносити інформацію до категорії конфіденційної, ви­значати режим доступу до неї та встановлювати систему її

захисту.

Тут слід зазначити, що деякі матеріали містять коментарі (Науково-практичний коментар Кримінального кодексу Ук-

198

Те*