Проблеми захисту прав інтелектуальної власності в україні

Н. КУЗНЄЦОВА доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України, професор кафедри цивільного права (Київський національний університет імені Тараса Шевченка)

О. КОХАНОВСЬКА доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України, професор кафедри цивільного права (Київський національний університет імені Тараса Шевченка)

Перейшовши рубіж третього ти­сячоліття, людство вступило в нову еру, яка характеризується не лише зміцненням загальнолюд­ських цінностей, а й невпинним роз­витком людського інтелекту Від того, наскільки значним є інтелектуальний потенціал суспільства і рівень його культурного розвитку, залежить успіх вирішення багатьох важливих полі­тичних, економічних і соціальних проблем.

Не можна не погодитися зі словами видатного цивіліста И. Покровського, що поряд із матеріальною, економіч­ною діяльністю в будь-якому культур­ному суспільстві розвивається діяль­ність духовна, яка має на меті створен­ня нематеріальних, духовних благ. Ба­гато з продуктів цієї духовної діяль­ності отримують суспільне визнання, а в результаті цього стають об'єктив­ними, суспільними благами і навіть © Н. Кузнєцова, О. Кохановська, 2011 набувають певну економічну, мате­ріальну цінність. Такими є, наприклад, літературний твір, картина художни­ка, наукове чи технічне відкриття [1, 132].

Зростання ролі й значення інтелек­туальної діяльності та інтелектуальної власності зумовлює необхідність посилення ефективності їх правової охорони і захисту

Зараз уже ніхто не заперечуватиме, що інтелектуальна діяльність та її результати все більше набувають пріо­ритетного значення в усьому світі. Досвід показує, що творча інтелекту­альна діяльність стає визначальною і вирішальною рушійною силою будь-якого розвитку. Саме вони визначають стратегію і тактику соціально-еко­номічного прогресу будь-якої країни, у тому числі й України [2, 11].

Забезпечення реалізації та захисту прав усіх учасників (суб'єктів) відно-

'ПРАВО УКРАЇНИ • 2011-N5 З-

ПРАВО УКРАЇНИ • 207? • №3•

21

син інтелектуальної власності нале­жить сьогодні до пріоритетних за­вдань правового регулювання. Цьому сприяє ряд факторів, у тому числі формування здатного для його втілен­ня у життя законодавства та повно­цінної судової практики, завдяки якій формуються узагальнені єдині підхо­ди до вирішення спорів, пошук адек­ватних форм і способів захисту прав авторів, виконавців, винахідників, розвиток наукових досліджень та ін.

Законодавство про інтелектуальну власність за своїм характером є ком­плексним, його основу, як відомо, ста­новлять положення Конституції Ук­раїни, яка у ст. 41 закріплює право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності, а у ст. 54 — гарантує громадянам свободу літературної, художньої та технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їх авторських прав, мораль­них і матеріальних інтересів, які вини­кають у зв'язку з різними видами інте­лектуальної діяльності.

Норми про захист права інтелекту­альної власності знайшли своє відоб­раження у Цивільному, Господарсько­му, Кримінальному кодексах України, у Кодексі України про адміністративні правопорушення та у спеціальних за­конах України у сфері інтелектуальної власності. На виконання законодавчих актів у цій сфері сьогодні розроблено і діє близько 100 підзаконних актів.

У 2001-2002 рр. прийнято Кримі­нальний кодекс України та внесені зміни до Кодексу України про адмі­ністративні правопорушення. Ці ко­декси містять норми, спрямовані на посилення кримінальної та адміні­стративної відповідальності за пору­шення прав інтелектуальної власності.

Водночас основним системним за­конодавчим актом у сфері захисту прав інтелектуальної власності з 2003 р. є Цивільний кодекс України, який вперше об'єднав норми, що за­безпечують охорону прав на результа­ти творчої інтелектуальної діяльності, в окремій книзі. Позитивним слід визнати і включення до Загальної час­тини норм про наслідки порушення права інтелектуальної власності та її захист. Останній має здійснюватися однаково стосовно всіх її об'єктів. Од­нак хоча захист права інтелектуальної власності у ЦК України певною мірою був удосконалений, попри всі позити­ви його не можна визнати бездоган­ним.

Слід враховувати, що процес ко­дифікації норм, які регулюють захист прав на результати творчої діяльності, в Україні, у Російській Федерації та в інших країнах СНД відбувався досить складно і супроводжувався численни­ми дискусіями. Об'єкти права інтелек­туальної власності за своєю природою і характером є дуже різними. Досить нагадати, що у ЦК України за особами, яким належать такі нематеріальні блага, як: твори літератури, науки і мистецтва та суміжні права; винаходи і корисні моделі, промислові зразки; право на нові сорти рослин і нові по­роди тварин; право на захист нероз-критої інформації від незаконного ви­користання та прирівняні до них засо­би індивідуалізації учасників цивіль­ного обороту, товарів і послуг (фірмо­ве найменування (фірма), знаки для товарів і послуг, найменування похо­дження товару), — були закріплені виключні права на використання, що впливає і на специфіку способів їх за­хисту. Беззаперечним є також факт, що у змісті інтелектуальних прав і речового права власності є істотні від­мінності, що призводить до принципо­во різних способів їх реалізації та захисту.

У літературі також неодноразово зазначалося, що спроби пристосувати механізми речових прав до обслугову­вання сфери творчої діяльності вияви­лися безуспішними. У зв'язку з цим доречно навести висловлювання ви­датного вченого у сфері інтелектуаль­ної власності О. Піленка, який ще на початку XX ст. стверджував, що будь-який винахід «...має виключно абст­рактно-ідейний зміст і з речовим своїм субстратом ототожнюється тільки в нерозвинутій свідомості», при цьому «...сутність винаходу не вичерпується тими матеріальними речами, в яких він втілений... винахід завжди неречо-вий... об'єкт патентного права завжди нематеріальний...» [З, 9]. Та сама дум­ка закладена у відомий вислів Ж. Бер­на: «Будь-якій великій справі передує велика мрія».

Слід звернути увагу на те, що нор­ми, які забезпечують захист права інтелектуальної власності й закріплені у ІДК України, з самого початку істот­но відрізнялися від аналогічних поло­жень, передбачених спеціальними за­конами України про інтелектуальну власність. Кожен з цих законів авто­номно визначав засоби захисту пору­шених прав. Вони не збігалися між со­бою, не були узгоджені, навіть супере­чили один одному. У ЦК України цей недолік був врахований: всі норми про захист права інтелектуальної влас­ності зосереджені у Загальній частині книги четвертої. Вони компактно згруповані та стосуються усіх об'єктів права інтелектуальної власності. Цим нормам присвячені статті 431, 432, які слід розглядати як спеціальні, додат­кові до загальних норм про захист цивільних прав, що містяться у главі третій ЦК України.

Аналіз чинного законодавства дає підстави застосовувати до захисту інте­лектуальних прав такі загальні способи захисту цивільних прав: визнання пра­ва; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; по­новлення становища, що існувало до порушення права; примусове виконан­ня обов'язку в натурі; зміна пра-вовідношення або його припинення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; ви­знання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування.

Зрозуміло також, що кожен спосіб захисту, який застосовується для захи­сту порушеного чи оспорюваного пра­ва інтелектуальної власності, набува­тиме певної специфіки з урахуванням специфіки самого інституту права інтелектуальної власності, а також об'єктів, на які ці права набуваються. При цьому переважна більшість спорів щодо порушення права інтелек­туальної власності розглядається на сьогодні господарськими судами, які формують основний масив практики, зокрема у сфері захисту патентних прав і засобів індивідуалізації. Водно­час не менш важливі справи, напри­клад у сфері авторських прав творців та їх правонаступників, розглядають­ся загальними судами. Зазначимо, що і Верховним Судом України неоднора­зово проводилися узагальнення судо­вої практики і давалися роз'яснення з актуальних і дискусійних питань сто­совно розгляду справ у сфері інтелек­туальної власності.

Так, Вищий господарський суд Ук­раїни (далі — ВГСУ), зокрема, роз'яс­нив, що подання позову про визнання прав на знаки для товарів і послуг відповідно до ст. 16 ЦК України є спо­собом захисту цивільних прав у суді шляхом визнання права [4, п. 1]. На підставі аналізу розглянутих справ

ВГСУ також зазначив, що відсутність з боку відповідача зі справи проти­правної поведінки, причинного зв'яз­ку між діями відповідача та можливи­ми збитками позивача, недоведеність позивачем факту заподіяння шкоди та її розміру виключають можливість за­доволення позову про стягнення збитків у зв'язку з використанням без дозволу позивача знака для товарів і послуг [5, п. 7].

Водночас для застосування такого заходу відповідальності як відшкоду­вання шкоди необхідно довести на­явність усіх елементів складу цивіль­ного правопорушення у сукупності: протиправної поведінки; шкоди; при­чинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювана шкоди та збитками; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна від­повідальність не настає. Крім того, згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд може захистити право інтелек­туальної власності або інтерес іншим способом, передбаченим договором або законом. При цьому при захисті прав інтелектуальної власності не мо­жуть застосовуватися традиційні, на­приклад, для речового права влас­ності, способи, зокрема віндикаційний чи негаторний позови. Це пояс­нюється значною специфікою, яка відрізняє об'єкти права інтелектуаль­ної власності від об'єктів права влас­ності. Стаття 419 ЦК України безпосе­редньо встановлює, що право інтелек­туальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного, а перехід права інтелектуальної влас­ності не означає перехід права влас­ності на річ, і навпаки.

Стаття 432 ЦК України закріплює спеціальні норми для захисту права інтелектуальної власності судом. Отже, захист прав інтелектуальної власності особи здійснюється як загальними спо­собами, передбаченими ст. 16 ЦК Ук­раїни, так і специфічними, спеціально передбаченими лише для захисту прав інтелектуальної власності.

Зазначеною нормою передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Так, відповідно до приписів абзацу другого ч. 1 ст. 52 Закону Ук­раїни «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р., у редакції від 11 липня 2001 р., при порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених ст. 50 цього Закону, недотриманні пе­редбачених договором умов викорис­тання творів і (або) об'єктів суміжних прав, використанні творів і об'єктів суміжних прав з обходом технічних за­собів захисту чи з підробленням ін­формації і (або) документів про уп­равління правами чи створенні загрози неправомірного використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право: а) вимагати визнання та понов­лення своїх прав, у тому числі заборо­няти дії, що порушують авторське пра­во і (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення; б) звертатися до суду з позовом про поновлення пору­шених прав та (або) припинення дій, що порушують авторське право та (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення; в) подавати по­зови про відшкодування моральної (немайнової) шкоди; г) подавати позо­ви про відшкодування збитків (ма­теріальної шкоди), включаючи упуще­

ну вигоду, або стягнення доходу, отри­маного порушником внаслідок пору­шення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компен­сацій; д) вимагати припинення підго­товчих дій до порушення авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі призупинення митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропу­щені на митну територію України чи з її митної території контрафактні примірники творів, фонограм, відео­грам, засоби обходу технічних засобів захисту, в порядку, передбаченому Митним кодексом України; е) брати участь в інспектуванні виробничих приміщень, складів, технологічних процесів і господарських операцій, пов'язаних з виготовленням примір­ників творів, фонограм і відеограм, що­до яких є підстави для підозри про по­рушення чи загрозу порушення ав­торського права і (або) суміжних прав, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; є) вимагати, в тому числі у судовому порядку, публікації в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського пра­ва і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень; ж) вима­гати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, надання інформації про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсю­дженні контрафактних примірників творів і об'єктів суміжних прав, а та­кож засобів обходу технічних засобів захисту, та про канали їх розповсю­дження; з) вимагати прийняття інших передбачених законодавством заходів, пов'язаних із захистом авторського права та суміжних прав. Як бачимо, спектр можливих заходів, які можуть застосовуватися до порушника, — до­сить широкий.

Крім того, ВГСУ у своєму Оглядо­вому листі зазначив, що за приписами, зокрема, ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» у зв'язку з порушенням авторського права і (або) суміжних прав є можли­вим одночасне застосування кількох або усіх передбачених зазначеною статтею способів цивільно-правового захисту таких прав, у тому числі й у різних судових провадженнях [6, п. 7].

Наведена норма, визначаючи спо­соби цивільно-правового захисту авторських прав, не виключає можли­вості одночасного застосування до порушника також правових засобів оперативного впливу, в тому числі й у різних судових провадженнях.

Згідно з ч. 2 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суд має право постановити рішення чи ухвалу, зокрема, про виплату компен­сації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних за­робітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу. ВГСУ у своїх роз'ясненнях зазначив також, що розмір компенсації, яка визначається судом при порушенні авторського права і (або) суміжних прав замість відшкодування збитків або стягнення доходу, не обов'язково має точно відповідати розмірові шкоди, що була завдана, проте повинен співвідносити­ся з нею певним чином, оскільки особ­ливою функцією цивільно-правової відповідальності є відшкодування майнових витрат, завданих правопо­рушенням [5, п. 6].

Статтею 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» пе­редбачено, що при визначенні розмірів збитків, які мають бути відшкодовані особі, права якої порушено, а також для відшкодування моральної (немай-нової) шкоди суд зобов'язаний вихо­дити із суті порушення, майнової і мо­ральної шкоди, завданої особі, яка має авторське право і (або) суміжні права,

а також із можливого доходу, який могла б одержати ця особа. При визна­ченні компенсації, яка має бути випла­чена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов'язаний у встановлених законом межах визна­чити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри від­повідача.

Проте оскільки у цьому випадку конструкція статті передбачає альтер­нативну відповідальність, тобто за вибором позивача: стягнення збитків, отриманого відповідачем доходу або, замість цього, стягнення компенсації, то остання надає можливість уникну­ти труднощів доказування збитків, які зумовлені специфікою порушень у цій сфері, оскільки найчастіше вони поля­гають в упущеній вигоді. Між тим це не означає, що судом може довільно визначатися розмір компенсації без урахування об'єктивних критеріїв, що можуть свідчити про розмір шкоди, спричиненої неправомірним викорис­танням об'єкта авторського права. Тобто розмір компенсації не повинен точно відповідати розміру шкоди, що була завдана, проте має співвідноси­тися з нею певним чином, оскільки особливою функцією цивільно-право­вої відповідальності є відшкодування майнових втрат, завданих правопору­шенням. Тому й у випадку стягнення компенсації замість збитків або отри­маного доходу суд має визначити їх масштаб (тобто орієнтовні збитки), а не точну цифру, а саме встановити належними засобами доказування на­явність упущеної вигоди: можливої винагороди за аналогічне використан­ня на умовах ліцензійного договору, яке або встановлювалося цим право-власником за попередніми угодами, або є усталеною практикою в цій сфері; прибуток від реалізації примір­ників твору, який прогнозувався, але

не був отриманий через поширення контрафактної продукції. Для визна­чення рівня збитків можуть бути вра­ховані масштаби порушення (способи неправомірного використання, обсяг контрафактної продукції, її вартість на ринку, територія її розповсюдження, негативний вплив на подальшу діяль­ність правовласника та її доходність тощо).

Як свідчить аналіз законодавства, суд може досить ефективно впливати на порушника інтелектуальних прав, приймаючи, зокрема, рішення про: вжиття негайних заходів щодо за­побігання порушенню права інтелек­туальної власності та збереження від­повідних доказів; зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням прав інтелектуальної власності; вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з пору­шенням права інтелектуальної влас­ності, та знищення таких товарів; вилучення з цивільного обороту ма­теріалів та знарядь, що використову­вались переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелек­туальної власності або вилучення та знищення таких матеріалів та знарядь; застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єктів права інтелектуальної влас­ності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що ма­ють істотне значення; опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

Водночас ефективність окремих за­ходів захисту порушеного права інте­лектуальної власності викликає сум-

ніви. Так, навряд чи можна розглядати як належний захід захисту сам факт опублікування у ЗМІ відомостей про порушення права і зміст судового рішення. Опублікуванню мають під­лягати всі дані про порушника, а не просто відомості про акт порушення [7, 384]. Звичайно, з урахуванням законодавства про охорону персональ­них даних.

Проблема захисту права інтелекту­альної власності залишається актуаль­ною в Україні й з огляду на значну кількість правопорушень у цій сфері. Як пріоритетна державна політика розглядається на сьогодні, зокрема, боротьба з «піратством» у сфері права інтелектуальної власності. Не вдаю­чись до розкриття змісту цього понят­тя і статистики його поширення в Ук­раїні, зазначимо лише, що з метою за­побігання цьому негативному явищу в державі вже тривалий час запровадже­ний інститут державних інспекторів з питань інтелектуальної власності, здійснюється державний контроль за дотриманням вимог законодавства усіма учасниками відносин у сфері ви­робництва та розповсюдження дисків для лазерних систем зчитування. Значну допомогу в боротьбі з піратст­вом здійснюють правоохоронні та кон­тролюючі органи.

Нині Державною службою інтелек­туальної власності України підготовле­но й оприлюднено проект Концепції державної цільової програми ліцензу­вання програмного забезпечення, що використовується органами державної влади, на 2011-2015 рр. [8]. У поясню­вальній записці до проекту, зокрема, звертається увага на те, що про викори­стання неліцензійного програмного за­безпечення органами державної влади було зазначено у звіті торгового пред­ставника США щодо «Списку 301», опублікованого ЗО квітня 2010 р. Уряд

США, беручи до уваги зміну керів­ництва держави, зазначив, що Україна має можливості й тому має подолати проблеми, які існують у сфері захисту прав інтелектуальної власності, але ра­зом із тим залишає її статус у межах «Списку 301» незмінним, незважаючи на пропозицію залишити її в переліку країн з найвищим рівнем піратства у світі з позаплановим переглядом цієї позиції через 6 місяців. Як відомо, перші кроки з легалізації програмного забезпечення були зроблені Урядом шляхом прийняття постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку легалізації комп'ютерних про­грам в органах виконавчої влади» від 10 вересня 2003 р. № 253, визначення уповноваженим органом з питань лега­лізації комп'ютерних програм Міні­стерства освіти і науки, молоді та спор­ту України, а також затвердження порядку укладання договорів про лега­лізацію комп'ютерних програм. Врахо­вуючи зазначене, незважаючи на посту­пове зниження рівня використання неліцензійних примірників комп'ютер­них програм органами державної влади, вирішити проблеми легалізації про­грамного забезпечення на державному рівні, як зазначається у пояснювальній записці до проекту Концепції, можна виключно шляхом розробки та прий­няття державної цільової програми ліцензування (легалізації) програмного забезпечення, що використовується ор­ганами державної влади [9].

Між тим слід констатувати, що чинні законодавчі акти про інтелекту­альну власність, у тому числі й ЦК Ук­раїни, в цілому ще не забезпечують надійного й ефективного захисту цих прав, оскільки кожний закон про той чи інший об'єкт права інтелектуальної власності передбачає свої заходи захи­сту права на цей об'єкт. Вони і дотепер не завжди узгоджені між собою, супе­

речливі и не становлять єдиної систе­ми заходів захисту права інтелекту­альної власності. На нашу думку, нагальною потребою є дослідження механізмів охорони та захисту як інте­лектуальних прав у цілому, так і прав на окремі об'єкти інтелектуальної власності. Необхідно привести у від­повідність до норм ЦК України спеціальні закони, що регулюють відносини інтелектуальної власності. Вочевидь, положення книги четвертої ЦК України також мають перспективу щодо подальшого вдосконалення.

Насамкінець зазначимо, що можна розглядати як позитив той факт, що з 2003 р. у ВГСУ та в апеляційних госпо­дарських судах почали діяти спеціа­лізовані судові палати з розгляду справ у господарських справах, пов'язаних із захистом прав на об'єкти права інте­лектуальної власності. Це, безумовно, сприяє запровадженню ефективних механізмів реалізації законодавчих норм щодо захисту зазначених прав. Важливість діяльності спеціалізованих судових палат ВГСУ та апеляційних судів з розгляду названих справ дове­дена їх кількістю, якістю значної кількості рішень і часом, а підготовка узагальнень і роз'яснень практики за­стосування законодавства у справах про захист прав інтелектуальної влас­ності слугує меті приведення законо­давства України у цій сфері у відповідність до норм ЦК України.

У зв'язку з цим перспективними слід назвати і підготовлені для розгляду Парламентом України 19 проектів зако­нодавчих актів стосовно питань інте­лектуальної власності, інноваційної діяльності та інформатизації, які запла­новано розглянути на перших у 2011 р. сесіях Верховної Ради України.

Серед них — проект Закону про вне­сення змін до деяких законів України щодо врегулювання ряду питань у сфері інтелектуальної власності, спря­мований на систематизацію і впорядку­вання функцій з реалізації державної політики у сфері інтелектуальної влас­ності в одному центральному органі виконавчої влади і виконання Украї­ною міжнародних зобов'язань; проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо пріоритетних на­прямів інноваційної діяльності; проект Закону про внесення змін до деяких за­конодавчих актів з питань інтелекту­альної власності (у другому читанні), метою якого є приведення норм зако­нодавства з питань інтелектуальної власності у відповідність до ЦК України й адаптація до вимог законо­давства Європейського Союзу; проекти законів про внесення змін до Закону України «Про авторське право і суміжні права» (щодо порядку збору авторської винагороди організаціями колективного управління) і про вне­сення змін до деяких законодавчих актів щодо врегулювання питань ав­торського права і суміжних прав тощо.

Активну позицію законодавця в питанні формування ефективних пра­вових норм для якісного захисту прав інтелектуальної власності, забезпечен­ня всебічної реалізації інтелектуаль­них прав слід розглядати як не­від'ємну складову найпріоритетніших завдань сучасної держави.

Реформування законодавства Ук­раїни триває, і це дає можливість сподіватися, що існуючі прогалини в системі нормативної охорони прав інтелектуальної власності та їх прак­тичного захисту можна ефективно подолати.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Покровский И. А. Основные проблемы гражданского права. — М., 1998. — 358 с.

2. Право інтелектуальної власності : академ. курс / за заг. ред. О. А. Підопригори, О. Д. Святоць-кого. - К., 2004. - 672 с.

Пиленко А. А. Право изобретателя. — М., 2001. — 688 с.

Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на знаки для товарів і послуг (торговельні марки) (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України). Оглядовий лист Вищого господарського суду України від 17 квітня 2006 р. № 01-8/847.

Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на об'єкти авторського права і суміжних прав (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України). Оглядовий лист Вищого господарського суду України від 22 січня 2007 р. № 01-8/25.

Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на об'єкти авторського права і суміжних прав (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України). Оглядовий лист Вищого господарського суду України від 6 травня 2005 р. № 01-8/784.

Правова система України : історія, стан та перспективи : у 5 т. / за заг. ред. Н. С. Кузнєцової. — X., 2008. — Т. 3. Цивільно-правові науки. Приватне право. — 640 с.

Концепція державної цільової програми ліцензування (легалізації) програмного забезпечення, що використовується органами державної влади, на 2011—2015 роки / Офіційний веб-портал Державної служби інтелектуальної власності України // http://sdip.gov.ua/ua/kontsl l_15.htm Пояснювальна записка до проекту Концепції державної цільової програми ліцензування (легалізації) програмного забезпечення, що використовується органами державної влади, на 2011—2015 роки / Офіційний веб-портал Державної служби інтелектуальної власності України // http://sdip.gov.ua/ua/kontsll_15.htm

Кузнецова Н. С, Кохановська О. В. Проблеми захисту прав інтелектуальної власності в Україні

Анотація. У статті досліджуються проблеми у сфері забезпечення реалізації та захисту прав усіх учасників (суб'єктів) відносин інтелектуальної власності, які нині належать до пріоритетних завдань правового регулювання. Аналізуються положення чинного законодавства України, в тому числі спеціального, деталізуються шляхи його удосконалення, описуються кроки, що роб­ляться у цьому напрямі в Україні. Досліджується судова практика розгляду спорів про порушен­ня прав інтелектуальної власності, зокрема у сфері господарського судочинства. У межах пред­мета дослідження наголошується, що кожен спосіб захисту, який застосовується для захисту порушеного чи оспорюваного права інтелектуальної власності, набуватиме певної специфіки з урахуванням специфіки самого інституту права інтелектуальної власності, а також об'єктів, на які ці права набуваються.

Ключові слова: інтелектуальна власність, об'єкти інтелектуальної власності, способи захис­ту права інтелектуальної власності, законодавчі акти.

Кузнецова Н. С, Кохановская Е. В. Проблемы защиты прав интеллектуальной собственно­сти в Украине

Аннотация. В статье исследуются проблемы в сфере обеспечения реализации и защиты прав всех участников (субъектов) отношений интеллектуальной собственности, относящиеся в настоящее время к приоритетным заданиям правового регулирования. Анализируются поло­жения действующего законодательства Украины, в том числе специального, детализируются пути его усовершенствования, описываются шаги, осуществляемые в этом направлении в Украине. Исследуется судебная практика рассмотрения споров о нарушении прав интеллек­туальной собственности, в частности в сфере хозяйственного судопроизводства. В рамках предмета исследования подчеркивается, что каждый способ защиты, применяемый для защиты нарушенного либо оспариваемого права интеллектуальной собственности, будет наделяться определенной спецификой с учетом специфики самого института права интеллектуальной соб­ственности, а также объектов, на которые такие права приобретаются.

Ключевые слова: интеллектуальная собственность, объекты интеллектуальной собственно­сти, способы защиты права интеллектуальной собственности, законодательные акты.

Kuznetsova N., Kohanovska О. Problems of protection of intellectual property in Ukraine Annotation. The article examines the problems in the area of ensuring and protection of all par­ticipants (subjects) of intellectual property relationships, which now relates to the priorities of legal regulation. Article analyses the laws in force in Ukraine, including special, detailed ways of their improvement, highlights steps which are made in these directions in Ukraine. Article explores legal practice of assessment of disputes concerning breach of intellectual property rights, particularly in the sphere in economic proceedings. In scopes of the subject of the research it is emphasized that each method of protection which is applied for protection of breached or disputed intellectual prop­erty right will acquire specifics of the institute of intellectual property and objects to which these rights are acquired.

Key words: intellectual property, objects of intellectual property, ways of intellectual property rights protection, legislative acts.