6.3.» Мотиваційні основи управлінської праці

Менеджмент підприємств готельно-ресторанного бізнесу вико­нує подвійне завдання. З одного боку, за його допомогою вирішу­ються управлінські проблеми й досягається мета діяльності підприємств, з іншого — він вирішує завдання не лише розвитку підприємства але й держави та суспільства в цілому. Завдання ме­неджменту в сфері управління виробничими процесами — виявлен­ня наявності у працівників підприємства протиріч щодо досягнен­ня цілей і зняття морально-психологічної напруги на основі чіткої підприємницької політики та певних функцій управління.

Управлінська діяльність — вид суспільної праці, основним за­вданням якої є забезпечення цілеспрямованої, скоординованої діяльності як окремих учасників спільного трудового процесу, так і трудових колективів в цілому. З розвитком ринкових відносин і поглибленням процесів поділу й кооперування праці, управлінська праця відокремлюється як відносно самостійна сфера й набуває визначених організаційних форм, які створюють автономну систе­му управління підприємством. Від рівня управлінської праці зале­жить не лише використання поверхневих, але й глибинних, стра­тегічних резервів підприємства. Головна особливість цього виду трудової діяльності полягає в тому, що завдання розвитку й удос­коналення діяльності підприємства керівник вирішує в органі­заційному аспекті, впливаючи на працівників, які вирішують ці за­вдання. Саме ці обставини вимагають від менеджера творчого підходу й ініціативності. Якість праці менеджера залежить не лише від рівня його знань і кваліфікації, але й від особистісних якостей, практичного досвіду, інтуїції і здорового глузду.

Управлінська праця —- різновид розумової праці. Вона не ство­рює конкретних матеріальних благ, але є невід'ємною складовою праці робітників, а тому визначається як виробнича.

Основна мета управління — створення оптимальних умов (ор­ганізаційних, технічних, соціальних, психологічних тощо) для ре­алізації завдань підприємства, досягнення гармонії між індивіду­альними трудовими процесами, координації діяльності робітників заради досягнення конкретних запланованих результатів. Відтак управління — це насамперед робота з працівниками підприємства.

Засобами управлінської праці є організаційна й обчислювальна техніка, а рівень її використання визначає культуру й ефективність управління.

У теорії й практиці менеджменту виділяють кілька видів поділу управлінської праці.

Функціональний поділ праці — виділення функцій, об'єктивно необхідних для ефективного управління виробництвом, виконання яких закріплюється за певними працівниками або підрозділами апарату управління.

Ієрархічний — розподіл комплексів робіт для реалізації функцій за рівнями ієрархії управління, закріплення їх за управлінськими пра­цівниками й визначення на цій основі делегованих їм повноважень.

Технологічний — диференціація процесу управління на операції по збиранню, переданню, зберіганню й переробці інформації.

Професійний — пов'язаний з розподілом управлінських праців­ників за їхньою фаховою підготовкою.

Кваліфікаційний — передбачає розподіл робіт за функціями уп­равління й закріплення їх за управлінськими працівниками згідно з кваліфікацією, стажем роботи й особистими здібностями останніх.

Посадовий — відбиває розподіл управлінських працівників в системі управління організацією за їхньою компетентністю.

Провідне місце серед видів розподілу управлінської праці нале­жить функціональному розподілу.

Існуючий розподіл управлінської праці в організації є основою класифікації її управлінського персоналу.

Управлінський персонал залежно від функціональної ролі в процесі управління поділяється на: керівників, спеціалістів і служ­бовців (технічних виконавців).

Керівник посідає центральне місце в управлінні організацією. Він очолює колектив, має необхідні повноваження щодо прийнят­тя рішень, несе всю повноту відповідальності за результати роботи очолюваного ним колективу.

Спеціалісти — це працівники, які виконують визначені функції управління. Вони аналізують зібрану інформацію й пропонують варіанти рішень для керівників відповідного рівня.

До спеціалістів відносять: економістів, бухгалтерів, фінан­систів, аналітиків, юристів тощо. Особливістю їхньої діяльності є робота в умовах жорстких обмежень: наказів і розпоряджень керівників, технічно-технологічних нормативів і організаційних регламентів діяльності, чітких кваліфікаційних вимог щодо спеціальних знань. В їхній діяльності переважають логічні опе­рації.

Службовці — працівники, які обслуговують діяльність спеціа­лістів і керівників. Вони виконують інформаційно-технічні опе­рації. Це секретарі-референти, молодші техніки. Специфіка їхньої діяльності полягає у виконанні стандартних процедур і операцій, які переважно піддаються нормуванню. В їхній праці домінують логічні й технічні операції.

Крім зазначеної класифікації, в теорії й практиці управління розрізняють лінійних і функціональних менеджерів.

До лінійних менеджерів відносять осіб, які діють на основі єди­ноначалля й відповідають у повному обсязі за стан і розвиток підприємства або його структурних підрозділів (директори, на­чальники цехів, завідувачі відділами, бригадири).