1.5. Дескриптивна й нормативна функції методологічного знання

Структурна організація методологічного знання прямо пов'язана з тими функціями, які воно виконує в процесі наукового пізнання. Рефлексія над процесом наукового пізнання не є зовсім необхідним його компонентом. Основна маса знань застосовується, так сказати, автоматично, без спеціального міркування із приводу їхньої істинності, їхньої відповідності об'єкту. У противному випадку процес пізнання був би взагалі неможливий, тому що щораз ішов би в дурну нескінченність. Але в розвитку кожної науки бувають періоди, що коли зложився в ній система знань не забезпечує одержання адекватних новим завданням результатів. Головним сигналом необхідності методологічного аналізу системи знань є виникнення різних парадоксів, головний з яких полягає в протиріччі між теоретичними пророкуваннями й реально одержуваними емпіричними даними,

Наведене положення ставиться до ситуацій, коли необхідна рефлексія над категоріальним ладом і пояснювальними принципами цілої науки, тобто над складною й объективированной системою знання. Але рефлексії можуть вимагати й пізнавальні ситуації більше дрібного масштабу - неспроможність тої або іншої приватної теорії, неможливість рішення нового завдання наявними методами, нарешті, невдалі спроби дати рішення актуального прикладного завдання. Якщо провести аналогію із процесами різного рівня контролю людської діяльності, можна сказати, що наукова рефлексія того або іншого рівня, так само як і усвідомлення людиною своїх власних дій, потрібно там, де наявні автоматизмы не забезпечують одержання необхідних результатів і мають потребу в перебудові або доповненні.

Рефлексія й усвідомлення потрібні тоді, коли ставиться завдання побудови нового наукового знання або формування принципово нового поведінкового акту.

Чим же тут може допомогти методологія, які її функції в процесі конкретно-наукового пізнання? Аналізуючи різні відповіді на це питання, можна зустрітися як з недооцінкою, так і з переоцінкою ролі методології. Недооцінка її ролі пов'язана з вузько емпіричними тенденціями, що ігнорують її філолофсько-світоглядну основу. Ці тенденції характерні, як ми вже вказували, для позитивистски орієнтованих підходів. Але й тут, у новітніх варіантах постпозитивистской філософії науки, спостерігаються зрушення убік визнання важливості філософії й світогляду для наукового дослідження (див. п. 2.9). Ріст інтересу до методологічного знання й підвищення його ролі в сучасній науці є зовсім об'єктивним і закономірним процесом, у підставі якого лежать такі причини, як ускладнення завдань науки, поява нових організаційних форм наукової діяльності, збільшення числа людей, що утягуються в цю діяльність, ріст витрат на науку, ускладнення використовуваних засобів. Одна з головних причин природного росту «попиту на методологію» пов'язана з перетворенням занять науковою діяльністю в Масову професію, у методології починають шукати фактор, що забезпечує евристичну компенсацію - заповнення продуктивних можливостей середньостатистичного індивіда.

При цьому часто складається наївне подання, що все в науці зводиться до відшукання підходящих методів і процедур, застосування яких автоматично забезпечить одержання значимого наукового результату. Дійсно, часто для рішення проблеми необхідно саме знайти адекватний метод, але зробити це, особливо якщо мова йде про новий метод, неможливо тільки за рахунок руху «зверху». Стає усе більш ясно, що сама по собі методологія не може вирішувати змістовних наукових завдань. Недостатнє усвідомлення цього факту породжує «споживче» відношення до методології як до набору рецептів, які досить просто засвоїти й застосувати в практиці наукового дослідження. Саме в цьому й полягає небезпека переоцінки ролі методології, що, у свою чергу, за законом маятника може привести до її мнимої дискредитації і як наслідок до недооцінки її значення. Використання методологічних принципів є процес сугубо творчий. «Як показує історія науки, пізнання звичайно залишається дивно індиферентним до методологічної допомоги нав'язується, що йому ззовні, особливо у випадках, коли ця остання пропонується у вигляді деталізованого, скрупульозно розробленого регламенту. Тому й новий концептуальний каркас може виникнути й дійсно виникає не як результат проведеної кимсь зверху методологічної реформи, а як продукт внутрішніх процесів, що відбуваються в самій науці. Що ж стосується методологічних досліджень у спеціальному змісті цього слова, то вони в найкращому разі можуть виступати каталізаторами цих процесів, інтенсифікуючи самосвідомість науки, але в жодному разі не підмінюючи його» [Юдин, 1978, с. 122].

Отже, першої може бути виділена функція катализации, стимулювання процесу пізнання як одна з основних функцій методологічного аналізу. Близько до неї примикають такі функції, як про-блематизация й критичне осмислення функціонуючих у культурі ідей, формування творчої особистості вченого за рахунок розширення його кругозору, виховання культури мислення.

Друга функція методології пов'язана з організацією й структуруванням наукового знання як цілого за рахунок його інтеграції й синтезу, розробки загальнонаукових засобів і форм пізнання — загальнонаукових понять, категорій, методів, підходів, а також за рахунок виділення єдиних філолофсько-світоглядних принципів пізнання. Одним з наслідків рефлексії методів тої або іншої науки є можливість їхнього переносу й використання в інших науках, що дозволяє методології за певних умов виконувати й безпосередньо евристичну функцію.

Певну роль грає методологія у виробленні стратегії розвитку науки, оцінці перспективності того або іншого наукового напрямку, особливо при плануванні комплексних досліджень, обґрунтуванні цільових програм. Можна сказати, що методологія тут виступає в ролі своєрідного «предзнания», що повинне вказати найбільш імовірний шлях до успіху, передбачаючи результат, що буде отриманий у майбутньому. Головне місце в такому обґрунтуванні займає саме характеристика методів і способів руху до мети, відповідність їхнім загальним вимогам, що зложилися не тільки в науці, але й у суспільстві на сучасний момент.

Важливою функцією методології (її філософського рівня) є світоглядна інтерпретація результатів науки з погляду тої або іншої картини миру.

Перераховані функції можна віднести до функцій методології переважно дескриптивного типу, тобто имеющей форму ретроспективного опису вже здійснених процесів наукового пізнання. Навіть коли ми здійснюємо вибір і обґрунтування напрямку наукового дослідження, намагаючись передбачити майбутні результати, ми опираємося на рефлексію раніше пройденого шляху до знання в надії вибрати оптимальний шлях подальшого руху. Принципово інший, конструктивний характер має нормативне методологічне знання, що включає в себе позитивні рекомендації й правила здійснення наукової діяльності.

Нормативна методологія — рефлексія формально-організаційної сторони дослідницької діяльності.

Її результатом є побудова приписань і норм, дотримання яких необхідно для забезпечення правильності постановки проблеми як з боку її змісту, так і форми.

Нормативна методологія дає певні засоби для рішення вже поставлених завдань (інтелектуальна техніка наукової діяльності), поліпшує організаційну сторону досліджень.

Дескриптивна методологія — рефлексія вихідних підстав передумов наукового пізнання, здійснювана, як правило, постфактум стосовно знову виникаючих наукових підходів.

Розглянемо деякі методологічні норми й регламентації, що стосуються процесу наукового пізнання, а також різну роль методології на різних стадіях наукової діяльності.