1.4. Структура методологічного знання (рівні й підходи)

Якщо розглядати структуру методології науки «по вертикалі», то можна виділити наступні її рівні: 1) рівень філософської методології; 2) рівень конкретно-наукової методології; 3) рівень загальнонаукових принципів і форм дослідження; 4) рівень методики й техніки дослідження.

Філософська методологія має форму філософського знання, що добувається за допомогою методів самої філософії, застосованих до аналізу процесу наукового пізнання. Розробка цього рівня методології здійснюється, як правило, професійними філософами й пов'язана з аналізом найбільш загальних принципів пізнання й категоріального ладу науки в цілому. Філософія виконує двояку методологічну роль: здійснює конструктивну критику наукового знання з погляду умов і границь його застосування, адекватності його методологічного фундаменту й загальних тенденцій його розвитку; дає світоглядну інтерпретацію результатів науки (у тому числі й методологічних результатах) з погляду тої або іншої картини миру.

Рівень загальнонаукових принципів і форм дослідження одержав широкий розвиток в XX в., і цей факт визначив виділення методологічних досліджень у самостійну область сучасного наукового знання. До нього ставляться:

• змістовні загальнонаукові концепції типу теоретичної кібернетики як науки про керування, концепцію ноосфери В. И. Вернадського;

• універсальні концептуальні системи: тектология А. А. Богданова, загальна теорія систем Л. фон Берталанфи;

• властиво методологічні або логіко-методологічні концепції: структуралізм у мовознавстві й етнографії, структурно-функціональний аналіз у соціології, системний аналіз, логічний аналіз і ін.

Вони виконують функцію логічної організації й формалізації спеціально-наукового змісту. До концепцій останнього типу ставиться й ряд розділів математики.

Загальнонауковий характер концепцій цього рівня методологічного аналізу відбиває їхню міждисциплінарну природу, тобто вони відносно байдужні до конкретних типів предметного змісту, оскільки спрямовані на виділення загальних рис процесу наукового пізнання в його розвинених формах. Саме в цьому складається їхня методологічна функція стосовно конкретно-наукового знання.

Наступний рівень — рівень конкретно-наукової методології — застосуємо до обмеженого класу об'єктів і пізнавальних ситуацій, специфічних для даної області знання. Звичайно випливають із нього рекомендації носять виражений дисциплінарний характер. Розробку цього рівня методологічного аналізу здійснюють як методологи науки, так і теоретики відповідних областей знання (друге, очевидно, зустрічається частіше). Можна сказати, що на цьому «ровне (іноді називаному приватної, або спеціальної, методологією) певний спосіб пізнання адаптується для більше вузької сфе-рь₁ знання. Але ця «адаптація» відбувається аж ніяк не механічно й здійснюється не тільки за рахунок руху «зверху долілиць», рух також повинне йти від самого предмета даної науки.

Як правило, філолофсько-методологічні принципи не прямо співвідносяться із принципами, формулируемыми на рівні спеціально-наукової методології, вони колись переломлюються, конкретизуються на рівні загальнонаукових принципів і концепцій.

Рівень методики й техніки дослідження найбільше близько примикає до дослідницької практики. Він зв'язаний, наприклад, з описом способів, конкретних прийомів одержання релевантної інформації, вимог до процесу збору емпіричних даних, у тому числі проведення експерименту й методів обробки експериментальних даних, обліку погрішностей. Регламентації й рекомендації цього рівня найбільше тісно зв'язані зі специфікою досліджуваного об'єкта й конкретних завдань дослідження, тобто методологічне знання тут є найбільш спеціалізованим. Воно покликано забезпечити однаковість і вірогідність вихідному даному, підлягаючому Теоретичному осмисленню й інтерпретації на рівні частнонаучных теорій.

Одна з важливих функцій диференціації рівнів методологічного знання полягає в подоланні помилок двоякого роду:

1. переоцінка міри спільності знань більше низьких рівнів; спроба додати їм філософське й світоглядне звучання (часто зустрічається філософська інтерпретація методології структуралізму, системного підходу й інших загальнонаукових концепцій);

2. безпосередній перенос положень і закономірностей, сформульованих на більше високому рівні узагальнень без переломлення, конкретизації їх на матеріалі приватних областей знання; наприклад, іноді робиться висновок про конкретні шляхи розвитку того або іншого об'єкта на основі застосування до нього закону від рицания заперечення й т.п.

Крім диференціації методологічного знання по рівнях усе більше вираженим стає процес консолідації його по змістовних підставах навколо домінуючих методологічних принципів і навіть світоглядних установок. Цей процес приводить до формування більш-менш виражених методологічних підходів і навіть методологічних теорій. За ними коштують особливі методологічні орієнтації. Багато хто з них будуються по дихотомічному принципі й протистоять один одному (діалектичний і метафізичний, аналітичний і синтетичний, атомістичний і холистический (цілісний), якісний і кількісний, енергетичний і інформаційний, алгоритмічний і евристичний).

Поняття підходу застосовне до різних рівнів методологічного аналізу, але найчастіше такі підходи охоплюють два верхніх рівні - філософську й загальнонаукову методології. Тому для виконання ними конструктивної функції в спеціальних науках необхідне «переплавлення» цих підходів для того, щоб вони перестали бути зовнішніми стосовно тої або іншої дисципліни, а були имманентно пов'язані з її предметом і сформованої в ній системою понять. Простий факт прогресивності й очевидної корисності того або іншого підходу не гарантує успішності його застосування. Якщо приватна наука не підготовлена «знизу» для застосування, наприклад, системного підходу, то не відбувається, образно говорячи, «зачеплення» між матеріалом приватної науки й концептуальним апаратом цього підходу, а простої накладення його «зверху» не забезпечує змістовного просування.

Той або інший підхід не завжди здійснюється в явній і рефлекти-руемой формі. Більшість сформульованих у сучасній методології підходів з'явилися результатом ретроспективного виділення й усвідомлення постфактум того принципу, що був реалізований у найбільш успішних конкретно-наукових дослідженнях. Поряд із цим спостерігаються випадки прямого переносу методологічних підходів і наукових категорій з однієї науки в іншу. Наприклад, поняття поля в гештальтпсихології, у тому числі й теорія поля К. Левина, несе на собі явні сліди фізичної теорії поля..