Lektsiya_1_Tsivilne_protsesualne_pravo_ta_tsivilne_sudochinstvo

ЛЕКЦІЯ НА ТЕМУ:

«Цивільне процесуальне право та цивільне судочинство»

1.Поняття правосуддя у цивільних справах.

2.Поняття цивільного процесу та його структура.

3.Цивільне судочинство та інші форми судочинства.

4.Цивільне процесуальне право як галузь права.

5.Джерела цивільного процесуального права.

6.Доступність правосуддя як міжнародний стандарт. Право на справедливий судовий розгляд та його складові.

7.Предмет і система науки цивільного процесуального права.

1. ПОНЯТТЯ ПРАВОСУДДЯ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ

Під формою захисту в науці зазвичай розуміють регламентований правом комплекс особливих юрисдикційних процедур, здійснюваних правозастосовчими органами або самою уповноваженою особою в рамках правозахисного процесу, що спрямовані на відновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного права, або порядок захисту прав тим чи іншим юрисдикційним органом або самою уповноваженою особою.

Аналіз ст. 55 Конституції України, ст. 16-19 ЦК, ст. 17 ЦПК України, а також інших норм чинного законодавства України дає можливість виділити наступні форми захисту:

-судову;

-адміністративну;

-громадську;

-нотаріальну;

-міжнародними судовими установами чи відповідними органами міжнародних організацій;

-самозахист.

Судова форма захисту є основною та універсальною. Провідна роль суду

взахисті прав, свобод та інтересів обумовлена наступними факторами:

-Суд – орган державної влади, спеціально створений для здійснення захисту прав, та є єдиним органом, уповноваженим державою на здійснення правосуддя. Як випливає з ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

-Судовий захист здійснюється в спеціально передбаченій законом процесуальній формі, яка є невід’ємною ознакою

правосуддя.

Судова форма захисту на сьогодні втілюється в діяльності загальних судів, господарських та адміністративних судів.

Адміністративна форма захисту здійснюється відповідними органами державної влади та місцевого самоврядування у випадках, прямо визначених в законі. За свою сутністю адміністративна форма захисту є другорядною:

-особа завжди має право обирати, чи звертатися їй до суду, чи до відповідного органу державної влади та місцевого самоврядування. При цьому така особа не може бути позбавлена права на звернення до суду.

-рішення, винесене відповідними органами державної влади та місцевого самоврядування, може бути оскаржене до суду.

Громадська форма захисту здійснюється різними громадськими об’єднаннями. Сюди у першу чергу необхідно віднести діяльність третейських судів.

Нотаріальна форма захисту здійснюється нотаріусами. Однак не всю діяльність нотаріуса можна вважати формою захисту. Останньою є лише діяльність, пов’язана, як зазначено в ст. 18 ЦК, з вчиненням виконавчого напису на борговому документі, а саме: вчинення виконавчих написів, протестів векселів, морських протестів, пред’явлення чеків до платежу і посвідчення неоплати чеків.

Захист прав міжнародними судовими установами чи відповідними органами міжнародних організацій. Яскравим прикладом є діяльність Європейського суду з прав людини.

Захист цивільних прав у формі самозахисту здійснюється безпосередньо особою, права, свободи чи інтереси якої порушуються, не визнаються чи оспорюються без звернення до якогось компетентного органу. Вона полягає у вчиненні такою особою сукупності дій, спрямованих на поновлення або встановлення її прав, свобод та інтересів.

Форми захисту не слід плутати зі способами захисту, закріпленими в ч.2, 3 ст. 16 ЦК.

Правосуддя – це самостійна галузь державної діяльності, яку суди здійснюють шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях в особливій, встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ за правилами, передбаченими процесуальним правом, тобто шляхом застосування від імені держави норм права до встановлених в судовому засіданні фактів та відносин, а в необхідних випадках й заходів примусу до правопорушників.

Знаведеного визначенням можна сформулювати такі ознаки правосуддя:

здійснення його тільки спеціально створеним органом – судом;

здійснення його шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях цивільних і кримінальних справ;

здійснення його тільки у передбаченому законом порядку (процесуальна форма);

можливість застосування заходів державного примусу;

наявність спеціальних цілей.

Сутність правосуддя необхідно інтерпретувати в контексті судової влади, оскільки судова влада є невід’ємною від правосуддя, здійснюється виключно в формі правосуддя. Правосуддя – це форма здійснення судової влади.

Сутність правосуддя в цьому контексті можна визначити наступним чином:

1)воно відображає винятковість судової влади у державі;

2)воно втілює повноту судової влади;

3)зміст зводиться лише до вирішення справ, тобто визначення виду і обсягу суб’єктивних прав і юридичних обов’язків суб’єктів права. Інші функції на суди покладатися не можуть.

4)рішення судів проголошуються іменем України та мають загальнообов’язковий характер.

5)правосуддя як правозастосовча діяльність характеризується специфічною процесуальною формою, яка забезпечує законність судових рішень.

2. ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРА ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Правосуддя має здійснюватися у певній формі, якою й виступає цивільний процес (судочинство). Таким чином, цивільний процес – це форма здійснення правосуддя. За межами цивільного процесу правосуддя у цивільних справах здійснюватися не може, як і розгляд справи, якщо він не здійснюється судом, не є цивільним процесом.

Під цивільним процесом слід розуміти врегульований нормами цивільного процесуального права порядок здійснення правосуддя в цивільних справах або, іншими словами, врегульовану нормами цивільного процесуального права діяльність суду, осіб, які беруть участь у справі, та інших суб’єктів при розгляді та вирішенні цивільних справ судами, спрямовану на захист порушених, невизнаних чи оспорених прав, свобод та інтересів.

Цивільний процес є складним явищем та має свою структуру. Його можна диференціювати по вертикалі – на стадії (правозастосовчі цикли), по горизонталі – на провадження.

Під стадією в науці цивільного процесуального права прийнято розуміти сукупність процесуальних дій суду, учасників процесу, спрямованих на досягнення найближчої процесуальної мети. При цьому, кожна стадія характеризується лише притаманними їй:

-метою, на досягнення якої вона спрямована;

-колом суб’єктів, які в ній беруть участь;

-змістом, тобто сукупністю процесуальних дій, які можуть під час неї вчинюватися;

-строком, протягом якого вона триває;

-процесуальним оформленням, тобто судовими рішеннями, з яких стадія починається, та якими закінчується.

Враховуючи структуру ЦПК в науці цивільного процесуального права зазвичай прийнято виділяти наступні стадії:

-пред’явлення позову та відкриття провадження у справі;

-провадження у справі до судового розгляду;

розглядається спір про право. Предметом судової діяльності є вирішення спору про право, а об’єктом захисту – суб’єктивне право, у виняткових випадках – охоронюваний законом інтерес.

Особливістю наказного провадження є те, що воно відбувається за вимогами, прямо передбаченими в законі (ст. 96 ЦПК), які є безспірними, тобто спір про право відсутній, оскільки наявність суб’єктивного права у заявника, його порушення божником та розмір заборгованості є беззаперечними й витікають з наданих стягувачем письмових доказів. Предметом судової діяльності є підтвердження наявності у стягувача певного майнового суб’єктивного права, яке має бути поновлено божником, об’єктом захисту – суб’єктивне право.

Окреме провадження є безспірним видом провадження, в межах якого розглядаються справи, визначені в ст. 234 ЦПК. Предметом судової діяльності є встановлення наявності чи відсутності певних юридичних фактів, станів, неоспорюваних прав з метою подальшого здійснення заінтересованими особами своїх суб’єктивних прав, а об’єктом захисту - охоронюваний законом інтерес.

Для цивільного процесу характерним є те, що він відбувається завжди з додержанням цивільної процесуальної форми. Під цивільною процесуальною формою слід розуміти систему встановлених законом (ЦПК) правил, що регламентують порядок здійснення правосуддя у цивільних справах, а також порядок діяльності кожного учасника цивільного процесу, яка здійснюється з метою захисту прав, свобод та інтересів.

Цивільна процесуальна форма передбачає законодавче закріплення правил, які її складають. Для неї характерним є те, що:

-процесуальний закон містить вичерпний перелік осіб, які повинні й можуть брати участь у процесі;

-будь-який учасник процесу займає в ньому самостійне місце, і порядок його вступу в процес має відповідати вимогам, встановленим в законі;

-кожен учасник виконує суто притаманну йому функцію, яка залежить від мети його участі в процесі;

-залежно від функції, яку особа виконує в процесі, вона наділяється певним обсягом процесуальних прав та обов’язків;

-відповідно до обсягу процесуальних прав та обов’язків всі учасники процесу можуть здійснювати лише ті дії, які передбачені та регламентовані цивільним процесуальним правом;

-процесуальні правила передбачають строки та послідовність вчинення кожним учасником дій, а також наслідки їх вчинення або утримання від їх вчинення;

-кожна справа проходить заздалегідь визначені в законодавстві стадії;

-способи та оформлення процесуальних дій заздалегідь визначені в законодавстві.

3. ЦИВІЛЬНЕ СУДОЧИНСТВО ТА ІНШІ ФОРМИ СУДОЧИНСТВА

Відповідно до ч. 1 ст. 125 Конституції України система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації. Аналогічне положення продубльовано й в ч. 1 ст. 17 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (в редакції Закону від 12.02.2015 р.). Ст. 18 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» закріплює, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. У судах загальної юрисдикції за рішенням зборів суддів відповідного суду може запроваджуватися спеціалізація суддів

зрозгляду конкретних категорій справ.

ВУкраїні створені суди загальної юрисдикції, господарські та адміністративні суди. Розмежування їх юрисдикції відбувається на підставі ст. 15 ЦПК, ст. 1, 12 ГПК та ст. 17 КАС.

4. ЦИВІЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО ЯК ГАЛУЗЬ ПРАВА

Цивільне процесуальне право є самостійною галуззю права, а тому має лише притаманний їй предмет та метод правового регулювання.

Предметом цивільного процесуального права є сукупність суспільних відносин, які виникають при здійсненні правосуддя у цивільних справах. Інші суспільні відносини, як-то відносини, які виникають при здійсненні правосуддя в господарських чи адміністративних справах, під час вчинення нотаріальних дій, виконання судових рішень тощо, незважаючи на те, що вони досліджуються наукою цивільного процесуального права, не є предметом однойменної галуззі права.

Під методом цивільного процесуального права слід розуміти сукупність прийомів та способів, за допомогою яких відбувається регулювання правовідносин, що складають предмет цивільного процесуального права як галузі права. Він є імперативно-диспозитивним, тобто таким, в якому владовідносини поєднуються із свободою та рівноправ’ям заінтересованих у розгляді справи осіб. Однак таке визначення є неповним. При характеристиці методу цивільного процесуального права слід враховувати специфічність:

-складу та правового становища суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин (правоздатністю);

-характеру юридичних фактів;

-прийомів формування змісту правовідносин, ступінь і характер участі в цьому їх суб’єктів (поєднання диспозитивності з активністю суду);

-процесуальних санкцій;

-цивільної процесуальної форми.

Систему цивільного процесуального права складають норми та інститути, що регламентують дії та правовідносини суду з іншими

суб’єктами.

Систему цивільного процесуального права можна розподілити на дві частини: загальну та спеціальну. Загальна частина має відношення до всіх проваджень та стадій судочинства. Мова йде про завдання та принципи цивільного процесу; джерела даної галуззі права; склад суду; юрисдикцію; учасників цивільного процесу; докази; процесуальні строки; судові виклики та повідомлення; судові витрати; заходи процесуального примусу.

Особлива частина об’єднує норми та інституту, що регулюють провадження; стадії; визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні; відновлення втраченого судового провадження; провадження за участю іноземних осіб.

5. ДЖЕРЕЛА ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

До джерел цивільного процесуального права необхідно віднести:

-Конституцію України;

-ЦПК;

-Міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України

-інші законодавчі акти;

-підзаконні нормативно-правові акти;

-Рішення Конституційного суду України;

-рішення Європейського суду з прав людини.

Постанови Пленуму Верховного суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не є джерелом цивільного процесуального права.

6. ДОСТУПНІСТЬ ПРАВОСУДДЯ ЯК МІЖНАРОДНИЙ СТАНДАРТ СУДОЧИНСТВА. ПРАВО НА СПРАВЕДЛИВИЙ

СУДОВИЙ РОЗГЛЯД ТА ЙОГО СКЛАДОВІ

Доступність правосуддя є закріпленою в міжнародних нормах та національному законодавстві вимогою, яка відображає загальновизнані чинники відправлення правосуддя, до реалізації яких заохочуються або зобов’язуються держави. Дотримання цього стандарту дає можливість стверджувати, що діяльність суду по розгляду та вирішенню справ та винесенню рішень, яка здійснюється органами судової влади, є правосуддям і забезпечує справедливий розгляд справи та поновлення порушених прав.

Як міжнародний стандарт доступність правосуддя є складним явищем, прояви якого можуть спостерігатися в різних галузях.

Виходячи з того, що неможливість реалізації права на доступ до правосуддя, пов’язується з перешкодами фінансового характеру, складністю процедур, пасивністю держави відносно захисту певних категорій прав, до складу доступності правосуддя з точки зору процесуального аспекту включаються інститути, які:

-забезпечують реальну можливість особи звернутися до суду за захистом своїх прав, не обмежуючи сферу правосуддя певним колом справ;

-створюють механізми захисту всіх прав людини, в тому числі й тих, які належать певній групі осіб, персональний склад якої важко визначити;

-гарантують, що процедура розгляду справи буде справедливою, а відновлення порушених прав – ефективним;

-усувають перешкоди фінансового характеру за рахунок звільнення певних категорій осіб повністю або частково від сплати судових витрат, надання відстрочки чи розстрочки у їх сплаті;

-надають можливість скористатися послугами представника або отримати правову допомогу іншим способом.

Доступність правосуддя – це певний стандарт, який відбиває вимоги справедливого та ефективного судового захисту, що конкретизуються в необмеженій судовій юрисдикціії, належних судових процедурах, розумних строках, і безперешкодного звернення усякої зацікавленої особи до суду.

Право на справедливий судовий розгляд закріплено в п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Вищезазначена норма передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Аналіз п. 1 ст. 6 Конвенції, а також рішень Європейського суду з прав людини, який є єдиним органом, уповноваженим тлумачити норми Конвенції, дає можливість виділити наступні складові цього права:

-необтяжений юридичними та економічними перешкодами доступ до судової установи;

-належна (справедлива) судова процедура

-публічний судовий розгляд

-розумний строк судового розгляду

-розгляд справи незалежним та безстороннім судом, встановленим законом;

-виконання судових рішень без надмірних зволікань.

7. ПРЕДМЕТ І СИСТЕМА НАУКИ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

Наука цивільного процесуального права вивчає в першу чергу однойменну галузь права, тобто цивільне процесуальне право. Однак цим не вичерпується її предмет, який постійно розширюється. В ньому можна виділити кілька самостійних, але логічно пов’язаних проблем: теорії та методології науки цивільного процесуального права; цивільного процесуального права як галуззі права та цивільного процесуального законодавства; цивільного процесуального права та його окремих інститутів; порівняльного правознавства; міжнародного цивільного процесу; судової практики.

Таким чином, наука цивільного процесуального права включає комплекс спеціальних знань, у межах та за допомогою яких здійснюється теоретикоприкладне дослідження функціонування судової влади та правосуддя у цивільних справах.

Система науки цивільного процесуального права складається з таких частин:

-поняття науки, її предмет, метод, система, соціальні функції, співвідношення із загальною теорією держави і права та іншими юридичними науками, історія науки;

-судова влада та правосуддя, вчення про процесуальний закон; предмет, метод, систему та принципи цивільного процесуального права; вчення про цивільні процесууальні правовідносини, вченні про докази тощо;

-поняття цивільного процесу, право на звернення до суду за судовим захистом, процесуальна діяльність суду та інших учасників процесу тощо;

-цивільний процес іноземних держав;

-розгляд цивільних справ з іноземним елементом;

-поняття та значення судової практики; форми судової практики тощо;

-проблеми інших форм судочинства;

-питання організації та діяльності несудових органів, які здійснюють захист цивільних прав.