Лекція 1. Загальні подання про методологію науки

План:

1.1.Поняття методу у вузькому й широкому змісті

1.2. Співвідношення понять «наука», «філософія» і «світогляд»

1.3. Види й форми рефлексії наукового знання

1.4. Структура методологічного знання (рівні й підходи)

1.6. Поняття об'єкта й предмета наукового дослідження (пізнавальна

ситуація)

1.7. Співвідношення методології й психології. Значення психологічного

знання для методології науки

1.1.Поняття методу у вузькому й широкому змісті

У словниках і енциклопедіях звичайно дається визначення методології як вчення про метод, під яким, у свою чергу, розуміється сукупність прийомів, способів, регулятивних принципів пізнавальної діяльності, що забезпечують їй «вірний шлях до мети», тобто до об'єктивного знання. Відповідність, згідність дії поставленої мети є те вихідне значення методу в широкому змісті - як «шляхи до мети», що нерідко затуляється розумінням його як характеристика операціональної сторони дії (спосіб, прийом і т.п.). Таке більше широке розуміння методу можна знайти, наприклад, у Філософській енциклопедії, де він визначається як «форма практичного й теоретичного освоєння дійсності, що виходить із закономірностей руху досліджуваного об'єкта» [Філософська енциклопедія, 1964, т. 3, с. 309].

Метод (у широкому розумінні) — шлях пізнання, що опирається на деяку сукупність раніше отриманих загальних знань (принципів).

Методологія — вчення про методи й принципи пізнання.

Можна виділити принаймні два розуміння методології, що розвиваються: 1) як представлене при рефлексії теорії пізнання розуміння методу в зазначеному широкому змісті й 2) як вчення про систему методів (у вузькому змісті), за допомогою яких у рамках тої або іншої науки в ході теоретичного або теоретико-емпіричного дослідження перевіряється правдоподібність (або істинність) теорії (або теоретичної гіпотези).

Таким чином, у методології психології повинне бути присутнім як загальфілософське подання про метод і зв'язок його із принципами пізнання, так і більш детально розроблювальне в методології науки (або в наукознавстві) розуміння методів як системи дослідницьких способів відносини до пізнаваної дійсності.

Метод (у вузькому змісті слова) являє собою реалізацію певного пізнавального відношення до досліджуваної дійсності, що направляє організацію дослідження й припускає використання відповідних прийомів і процедур дослідження.

Так, «пасивний» метод спостереження відрізняється від експериментального методу як «активного» тим, що при другому методі для перевірки каузальних гіпотез реалізується активне відношення - за допомогою втручання в досліджувані реалії. У психології друге розуміння методології припускає виділення системи методів, спрямованих на досягнення мети пізнання (і реконструкцій) психологічної реальності.

У загальній методології науки приймається положення, що метод перебуває в нерозривній єдності з теорією: будь-яка система об'єктивного знання може стати методом. По суті метод - це сама засвідчена практикою теорія, звернена до практики ж дослідження; будь-який закон науки, будучи пізнаним, виступає і як принцип, і як метод пізнання. У цьому змісті правомірно говорити про метод як теорії в дії.

Оскільки метод пов'язаний з використанням попередніх знань, методологія може підрозділятися на дві частини: вчення про вихідні основи (принципах) пізнання й вчення про способи й прийоми дослідження, що опираються на цій основі.

У вченні про вихідні основи пізнання аналізуються й оцінюються ті філософські подання й погляди, на які дослідник опирається в процесі пізнання. Отже, ця частина методології безпосередньо пов'язана з філософією, зі світоглядом, апріорним прийняттям деяких посилок. У вченні про способи й прийоми дослідження розглядаються загальні сторони приватних методів пізнання, що становлять загальну методику² дослідження.

У цьому визначенні зняті крайності розуміння методології як винятково філолофсько-світоглядної підстави пізнання

або тільки як набору технічних засобів, прийомів, процедур дослідження. Друга з названих точок зору властива вченим і філософам позитивістських орієнтації, які заперечують важливу роль світогляду в пізнанні.

Отже, говорячи про методологію, ми маємо на увазі особливу форму рефлексії, самосвідомості науки (особливий рід знання про наукове знання), що включає в себе аналіз передумов і підстав наукового пізнання (насамперед філолофсько-світоглядних), методів, способів організації пізнавальної діяльності; виявлення зовнішніх і внутрішніх детермінант процесу пізнання, його структури; критичну оцінку одержуваних наукою знань, визначення історично конкретних границь наукового пізнання при даному способі його організації [Юдин, 1978]. Стосовно до конкретної науки методологічний аналіз включає також відповіді на питання про предмет науки, у тому числі про критерії, що відмежовують її предмет від предмета суміжних з нею наук; про основні методи даної науки, про будову її концептуального апарата. До методології ставляться також аналіз використовуваних у науці пояснювальних принципів, її зв'язків з іншими науками, критична оцінка одержуваних результатів, загальна оцінка рівня й перспектив розвитку даної науки, і ряд інших питань.

Перш ніж розглянути будова й функції методології в науковому пізнанні, необхідно обговорити співвідношення поняття методології із близькими йому поняттями рефлексії, філософії, світогляду, наукознавства.