1.2. Співвідношення понять «наука», «філософія» і «світогляд»

Питання співвідношення філософії й науки, їхня специфіка широко обговорюються в сучасній філософській літературі. У західній філософії існують дві тенденції в рішенні питання про співвідношення філософії й науки. З одного боку, такі иррационалистические концепції, як екзистенціалізм, філософія життя, філософська антропологія, повністю відкидають значення науки для формування філософського світогляду й навіть розглядають її як ворожу людині силу. З іншого боку, неопозитивізм (насамперед сциентизм) визнає властиво наукове пізнання вищою культурною цінністю, здатної без інших форм суспільної свідомості забезпечити орієнтацію людини у світі. Відповідно до другої крапки зору, філософія повинна відкинути світоглядні аспекти й ціннісні підходи, виступаючи при цьому лише у функції логіки й методології _науки. І в тім і в іншому випадку заперечується внутрішній взаємозв'язок, що росте зацікавленість науки й світогляду друг у другу.

фундаментальна особливість, що відрізняє філософське знання від всіх інших видів знання, полягає в тому, що «філософія специфічно теоретичними засобами (і ця обставина визначає її глибоку спільність із наукою) виконує світоглядну функцію» [Юдин, 1978, с. 82].

З наведених висловлень видно, що головне питання, що встає при розгляді співвідношення філософії й науки, стосується світоглядних аспектів філософського й конкретно-наукового знання, оскільки останнє також несе високе світоглядне навантаження. Всупереч тенденції, що була раніше, ототожнювати філософію й світогляд у філософській літературі усе більш послідовно проводиться розходження філософії й світогляду. Це розходження треба й з визначення світогляду, даного у Філософській енциклопедії.

Світогляд — узагальнена система поглядів людини на мир у цілому, на своє власне місце в ньому, розуміння й емоційна оцінка людиною змісту його діяльності й доль людства, сукупність наукових, філософських, політичних, правових, моральних, релігійних, эстетических переконань і ідеалів людей.

Відношення людини до миру нескінченно різноманітно. Це й обумовлює різні аспекти усвідомлення людиною себе у світі, різні грані єдиного світогляду. Саме відношення людини до миру становить специфіку світогляду на відміну від інших систем знання, тобто воно містить у собі не просте знання про світ самому по собі й не просто про людину безвідносно до миру. Основне світоглядне питання — це і є питання про те, яке відношення людини до об'єктивної реальності й у якому відношенні вона перебуває до людини. Будь-яке інше питання є світоглядним остільки, оскільки він пов'язаний з відношенням такого роду, є конкретизацією основного питання філософії. У той же час без знання Двох мирів, що співвідносяться, будь-яка розмова про їхнє відношення стає беззмістовним.

Зі сказаного ясно, що світоглядний аспект може мати будь-яке знання, у тому числі й конкретно^-наукове.

Світоглядне значення можуть придбати й здобувають не тільки епохальні відкриття, але й будь-які факти науки, знання, включаючи повсякденне знання й навіть знання-омана. Не можна провести чортові між знаннями мировоззренчески беззмістовними й знаннями мировоззренчески коштовними. Але будь-які знання, у тому числі й факти науки, не стають автоматично фактом світогляду особистості, групи людей або класу. Для придбання цієї останньої якості потрібна особлива робота, виконувана - свідомо або неусвідомлено - носієм світогляду. Суть її полягає в тому, щоб спроектувати отриманий наукою результат на свій внутрішній мир, додати йому не тільки об'єктивне, але й обов'язково суб'єктивне значення.

Різні види знання відрізняються по своїй потенційній здатності здобувати світоглядний статус. Дані науки завдяки своїй об'єктивності й прямому впливу на спосіб життя людей починають здобувати все більшу світоглядну силу, незважаючи на происходящий час від часу сплеск інтересу до иррационалистическим концепцій. Тією чи іншою мірою експлікація світоглядного потенціалу наукового знання здійснюється в рамках самої науки, особливо чітко й навіть із необхідністю вона повинна бути присутнім у суспільних і гуманітарних науках, але тільки філософія є безпосередньо й властиво світоглядною наукою, спеціальним завданням якої є аналіз сукупного змісту світогляду, розкриття його загальної основи й виклад його у вигляді узагальненої логічної системи. Здійснюючи це завдання, воно тим самим виступає як основа світогляду, як найбільш концентроване й узагальнене, теоретично оформлене вираження світогляду.

Філософія утворить серцевину світоглядної системи, є теоретичною формою світогляду, його загальнометодологічним ядром.

Отже, світогляд містить у собі не тільки загальфілософські, але й частки положення, у тому числі формулируемые частками науками. Більше того, і це особливо важливо підкреслити для психолога, світогляд опирається на всю духовну культуру й усмоктує в себе, синтезує в собі відбиття всіх форм і аспектів суспільного буття крізь призму основного світоглядного питання про відношення людини до миру.

Філософія — вищий рівень свідомо отрефлексированного й теоретично оформленого світогляду, викладеного в систематичній формі.

При цьому ті або інші історично сформовані форми світогляду можуть не мати філософськи оформленого завершення. Світогляд і його теоретичне ядро - філософія, виконуючи обще-методологічну функцію в психологічному дослідженні, вносять великий вклад у забезпечення об'єктивності й науковості одержуваних у ньому результатів.

Розглянувши коротко питання про співвідношення світогляду й філософії й визначивши філософію як теоретичну форму світогляду, необхідно відзначити, що філософія розкриває й найбільш загальні закони розвитку природи й суспільства. При цьому філософія опирається не тільки на науку, але й на всю сукупність духовної культури; вона використовує свої специфічні методи, що не зводяться до спеціально-наукових методів дослідження (приклад такого методу - рефлексія).

Принципова відмінність філософії від будь-якої науки зводиться до розходження самих об'єктів приватних наук і філософії. Філософія має своїм специфічним об'єктом не просто дійсність, освоєну в інших формах свідомості; вона зіставляє тип орієнтації, що задається наукою, і всі інші типи орієнтації. Тому філософія і є самосвідомістю культури й ще ширше - епохи в цілому, а не однієї тільки науки. Філософія як теоретично оформлений світогляд опирається на всю сукупність суспільної практики, у якій наука є лише однієї з форм кристалізації людського досвіду. Саме асиміляція філософією всього багатства людського досвіду дозволяє їй задавати орієнтири самій науці й навіть часто виконувати змістовно евристичну функцію. Не зайво згадати, як часто наука «перевідкривала» на конкретному матеріалі ті істини, які були відомі філософії у вигляді більше абстрактних формулювань на сторіччя раніше, яку роль зіграло знання філософії при здійсненні наукових відкриттів в області такої точної науки, як фізика (А. Эйнштейн, Н. Бор).

Розглянемо також співвідношення понять «філософія», «методологія» і «наукознавство». Іноді можна зустрітися із твердженням, що методологія - це і є сукупність філософських питань даної науки. Дійсно, будучи формою рефлексії над науковим знанням, методологія науки тісно пов'язана з філософією. Варто мати на увазі, однак, що крім філософського рівня методологічний аналіз науки містить у собі й ряд інших рівнів, або поверхів.

Наукознавство — дисципліна, що вивчає організаційну специфіку наукової діяльності і її інститутів, що здійснює комплексний аналіз наукової праці, діяльності по виробництву наукових знань.

До її ведення ставляться питання структурних одиниць науки (дисциплінарна будова науки, організація міждисциплінарних досліджень); фактори, що впливають на ефективність роботи наукових колективів; способи оцінки цієї ефективності й багато інших питань із області соціології й соціальної психології науки, наукометрии й ін.

Ряд питань, досліджуваних наукознавством, має безумовний методологічний статус, але вони носять характер так званої зовнішньої, неспецифічної рефлексії над наукою, стосуються в основному соціально-організаційних проблем і не входять у предмет справжнього курсу (соціологія науки, психологія науки, психологія вченого, етичні проблеми наукової діяльності).