стафілококи та гриби Candida. Дисбактеріоз призводить до гіповітамінозів, що в свою чергу, викликає стоматити, глосіти (запалення язика), хейліт (запалення

слизової оболонки рота). Для профілактики кандидамікозу рекомендовано разом з тетрациклінами використовувати антимікробні антибіотики – ністатин і леворин:

Ністатин Як висновок, зазначимо основні групи антибіотиків за їх дією на організм

людини:

1.Актиноміцини (протипухлинні), рифаміцини, стрептоміцин і його похідні, левоміцетин, тетрацикліни, аміноглікозидні антибіотики впливають на синтез нуклеїнових кислот і білків.

2.Пеніциліни, цефалоспорини, циклосерин впливають на синтез мукопептидів, що в свою чергу порушує утворення нової бактеріальної стінки.

3.Ністатин, амфотерицин В і поліміксини(пептидні антибіотики) викликають пошкодження плазматичної мембрани.

9.2.Сульфаніламідні препарати

Сульфаніламіди – це група хімічних речовин, похідних пара- амінобензенсульфаміду – аміду сульфанілової кислоти(пара- амінобензенсульфокислоти). З середини двадцятого століття велика кількість подібних речовин вживається як антибактеріальні препар. Паратиамінобензенсульфамід – найпростіша сполука даного класу препаратів(також називається білим стрептоцидом) застосовується в медицині до теперішнього часу. Пронтозил (червоний стрептоцид) був не лише першим препаратом цієї групи, а й взагалі першим у світі синтетичним антибактеріальним препаратом. Сульфаніламіди мають хіміотерапевтичну активність при інфекціях, які викликають грампозитивні та грамнегативні бактерії. Їх дія пов'язана, головним чином, з порушенням процесу утворення мікроорганізмами необхідних для їх розвитку ростових факторів– фолієвої та дигідрофолієвої кислот та інших

130

речовин, молекули яких містять пара-амінобензенову кислоту. Механізм дії пов'язаний зі структурною подібністю сульфаніламідного фрагменту параз -

призводить до конкурентного пригнічення дигідроптероатсинтетази, що, в свою чергу, приводить до порушення синтезу з дигідроптероєвої, дигідрофолієвої, а потім тетрагідрофолієвої кислот і в результаті– до порушення синтезу нуклеїнових кислот у бактерій.

Для отримання терапевтичного ефекту сульфамідні препарати необхідно призначати в дозах, достатніх для попередження можливості використання мікроорганізмами пара-амінобензенової кислоти, що міститься в тканинах. Прийом сульфаніламідних препаратів в недостатніх дозах або занадто раннє припинення лікування може призвести до появи стійких штамів збудників, що надалі не піддаються дії сульфаніламідів. Необхідно враховувати, що деякі лікарські препарати, молекула яких містить залишокпара-амінобензенової

Сульфазин

3. Тривалої дії:

132

Високою активністю та найбільш широким спектром дії володіють6флуорхінолони – сполуки, які містять атоми Флуору в конденсованому ядрі

Офлоксацин

9.4. Похідні 8-оксихіноліну, хіноксаліну, нітрофурану

Ряд похідних 8-оксихіноліну має протигрибкову, антибактеріальну та протипаразитарну дію. При кишкових інфекціях використовують хлорхінальдол, а при урогенітальних – нітроксолін:

133

хіноксаліну. Їх використовують у тих випадках, коли лікування іншими протимікробними препаратами не призводить до бажаного ефекту. Зазвичай, це холецистити, абсцеси легень, кишкові дисбактеріози, важкі септичні стани.

Для лікування важких післяопераційних станів з наявністю глибоких уражень порожнини та ускладнень використовують хіноксидин і діоксидин:

Для лікування інфекційних захворювань, причиною яких є грамнегативні бактерії (сальмонели, трихомонади, лямблії, хламідії), використовують препарати нітрофуранового ряду. Ці препарати блокують цикл лимонної кислоти в мікробній клітині, гальмують клітинне дихання, рост і розмноження мікроорганізмів; руйнують біосинтез деяких мембранних білків й активність дихальних ферментів, що призводить до руйнування цитоплазматичної мембрани. У ряді випадків вони затримують ріст мікроорганізмів, стійких до сульфаніламідів і антибіотиків. Однією з переваг нітрофуранів, в порівнянні з

відношенню до мікробів, стійких до інших хіміотерапевтичних засобів. Крім того, нітрофурани є препаратами, які обирають в тих випадках, коли хворі не переносять антибіотиків або сульфаніламідів.