49

-на мікробіологічну чистоту;

-на стерильність.

2.5.Стабільність лікарських засобів

Стабільність (стійкість) лікарського засобу і його якість тісно пов’язані між собою. Критерієм стабільності є збереження якості ЛЗ. Зниження кількості біологічно-активної речовини підтверджує нестабільність лікарського засобу. Цей процес характеризується константою швидкості розкладу.

Як правило, зменшення кількості біологічно-активної речовини більше ніж на 10% не повинно відбуватися протягом 3 – 4 років для готових лікарських форм і 3 місяців для препаратів виготовлених в умовах аптеки.

Строк придатності – період часу, протягом якого ЛЗ повинен повністю

Контрольні запитання та завдання

1.Дайте визначення фармацевтичного аналізу і назвіть його особливості. 2.Охарактеризуйте критерії фармацевтичного аналізу.

3.Чим розрізняються методи сучасного фармацевтичного аналізу?

4.Наведіть реакції, які характеризують методи ідентифікації неорганічних аніонів і катіонів.

5. Наведіть реакції, які характеризують методи ідентифікації елементорганічних і органічних речовин.

6.Які критерії визначення чистоти ЛЗ?

7.Які методи використовують для визначення кількісного складу ЛЗ? 8.Як визначають строк придатності ЛЗ?

3. Фармакокинетика лікарських засобів

50

спектральних та інших методів аналізу, також завдяки розробці методів математичного моделювання фармакокінетичних процесів. Фармакокінетика сприяє розв'язанню проблеми ефективності та безпеки фармакотерапії шляхом дослідження залежності терапевтичного, токсичного та побічних ефектів

шлях введення, режим застосування препарату та тривалість лікування. Також фармакокінетичні дослідження необхідні при розробці нових препаратів, їх лікарських форм, а також при експериментальних та клінічних випробуваннях ЛЗ.

3.1. Фармакокінетичні процеси

Всмоктування. Щоб ліки почали діяти, вони повинні бути введені в

організм. Існує багато видів введення ліків в організм. Шлях введення в значній мірі визначає швидкість настання, тривалість і силу дії ліків, можливість побічних ефектів. У медичній практиці прийнято ділити всі шляхи введення ЛЗ на ентеральні – через шлунково-кишковий тракт; парентеральні, до яких відносять всі інші шляхи введення. Ентеральний шлях включає в себе: введення препарату через рот (per os) або перорально; під язик (sub lingua) або сублінгвально; в пряму кишку (per rectum) або ректально. Пероральний шлях (його ще називають прийомом препарату всередину) найбільш зручний та

всередину розвивається через 20 – 40 хвилин, тому для екстреної терапії такий шлях введення не застосовують. При пероральному прийомі лікарських препаратів перед тим, як потрапити в загальний кровообіг, ліки проходять два біохімічно активних бар'єра– кишечник і печінку, де на них впливають хлоридна кислота, травні (гідролітичні) і печінкові (мікросомальні) ферменти. При цьому більшість ліків руйнуються(біотрансформуються). Швидкість і повнота всмоктування ліків із шлунково-кишкового тракту залежить від часу прийому їжі, її складу та кількості. Так, натщесерце кислотність менша, і це

взаємодіяти з компонентами продуктів, що впливає на їх всмоктування. Наприклад, кальцію хлорид може утворювати з жирними кислотами нерозчинні кальцієві солі, які обмежують можливість всмоктування його в кров.

Швидке всмоктування ліків при сублінгвальному введенні забезпечується багатою васкуляризацією слизової оболонки порожнини рота. Дія препаратів настає швидко (через 2 – 3 хвилини). Сублінгвально застосовують

51

нітрогліцерин при нападі стенокардії, клофелін і ніфедипін для купірування гіпертонічного кризу. При сублінгвальному введенні ліки потрапляють у велике коло кровообігу, обминувши шлунково-кишковий тракт і печінку, що дозволяє уникнути їх біотрансформації.

використовується у випадках захворювань деяких органів(печінка, судини, кінцівки), коли лікарські речовини швидко метаболізуються або зв'язуються тканинами, створюючи високу концентрацію препарату тільки у відповідному органі. Тромбоз артерії – більш серйозне ускладнення, ніж венозний тромбоз. Внутрішньом'язово вводяться водні, масляні розчини та суспензії лікарських речовин. Це дає відносно швидкий ефект (всмоктування відбувається протягом 10 – 30 хвилин). Внутрішньом'язовий шлях введення часто використовується в лікуванні препаратами, що дають пролонгований ефект. Суспензії і масляні розчини у зв'язку з повільним всмоктуванням сприяють формуванню місцевої хворобливості і навіть абсцесів. Введення лікарських засобів поблизу нервових стовбурів може викликати їх роздратування і сильні болі. При підшкірному введенні всмоктування лікарської речовини відбувається повільніше, ніж при внутрішньом'язовому та внутрішньовенному, тому прояв терапевтичного ефекту розвивається поступово, однак зберігається довше. Під шкіру не можна вводити розчини дратівливих речовин, які можуть викликати некроз тканин.

При зовнішньому застосуванні(змазування, ванночки, полоскання) лікарський препарат утворює комплекс з біосубстратами на місці введення, спричиняючи місцеву дію (протизапальну, анестезуючу, антисептичну і т.д.), на

глюкокортикоїди), крім місцевого ефекту можуть надавати також і системну дію. В останні роки розроблені лікарські форми на клейкій , основіщо забезпечують повільне та тривале всмоктування, за рахунок чого підвищується тривалість дії препарату (пластирі з нітрогліцерином та ін.).

Шляхом інгаляції вводяться в організм газоподібні речовини(леткі анестетики), аерозолі (бета-адреноміметики). Через стінки легеневих альвеол,

всмоктуються в кров, надаючи місцеву та системну дію. Після закінчення інгаляції газоподібних речовин спостерігається швидке припинення їх дії(ефір для наркозу, фторотан та .).ін Вдиханням аерозолю (беклометазон, сальбутамол) досягається висока концентрація ЛЗ в бронхах при мінімальному системному ефекті.

Інтраназально (через ніс) вводяться засоби, що мають місцеву дію на слизову носа, а також деякі ліки, що впливають на центральну нервову систему.

Електрофорез ґрунтується на перенесенні лікарських речовин з поверхні шкіри в тканини за допомогою гальванічного струму.

Існують також інші шляхи введення. Наприкладліків, для спинномозкової анестезії використовується субарахноїдальний тип введення ліків. При зупинці серця адреналін вводять безпосередньо у серце. Іноді ліки вводять в лімфатичні судини.

3.2.Механізми всмоктування

1.Пасивна дифузія через мембрану клітин, що визначається градієнтом концентрації. Чим вище ліпофільність речовин, тим легше вони проникають через клітинну мембрану.

2.Фільтрація через пори мембран. Таким чином всмоктуються вода,

деякі іони, дрібні гідрофільні молекули (наприклад, сечовина).

3.Активний транспорт за участю транспортних систем клітинних мембран. Цей механізм характеризується вибірковістю дії на певні сполуки,

кількість втрат лікарської речовини. Тобто, чим вище біодоступність лікарської речовини, тим меншими будуть її втрати при засвоєнні та використанні організмом. При внутрішньовенному введенні біодоступність ліків становить 100%. Якщо ж дана речовина вводиться іншими шляхами, то її біодоступність зменшується, внаслідок неповного всмоктування та метаболізму. Зазвичай, біодоступність визначають за кількістю лікарської речовини в .кровіДля визначення біодоступності будують графік залежності концентрації ЛЗ в крові