117

8.1. Препарати для лікування цукрового діабету

Одним із найбільш розповсюджених захворювань підшлункової залози є цукровий діабет – порушення вуглеводневого обміну з підвищеним рівнем глюкози в крові, зумовлене абсолютною (І тип) або відносною (ІІ тип) нестачею інсуліну. Захворювання характеризується хронічним перебігом і порушенням всіх видів обміну речовин: вуглеводного, жирового, білкового, мінерального та водно-сольового. На даний час кількість хворих на цукровий діабет у світі складає більше 200 млн. чоловік, в тому числі, в Україні нараховується більше 1 млн.

підшлункової залози. Тому перші досліди були спрямовані на одержання інсуліну з екстрактів підшлункової залози(М. Морінг, О. Мінковський, Д. Дорингіс та .ін). Проте всі екстракти, як правило, виявляли незначну гіпоглікемізуючу активність.

Інсулін був відкритий канадським хірургом. БантінгомФ та його асистентом студентом-медиком У. Бестом в лабораторії фізіології професора Д. Маклеода в Торонто (Канада) в 1921 р. Перша ін’єкція отриманого таким чином інсуліну виявила суттєву цукрознижуючу дію препарату. У 1923 р. Ф. Бантінгу

органотерапевтичному інституті вперше в СРСР був отриманий вітчизняний інсулін у лабораторії професора П.Л. Ейнгорна. В інституті був налагоджений випуск інсуліну, який забезпечував потреби всієї країни і навіть експортувався за кордон.

У 1926 р. Дж. Абелем був отриманий інсулін в кристалічному вигляді, що дало можливість покращити чистоту препарату та урізноманітнити форми його застосування. А в 1950 р. був розроблений хроматографічний метод очищення

інсуліну, який в подальшому трансформувався в гельфільтраційну хроматографію, за допомогою якої вдалося одержувати монопікові інсуліни.

У 1953 р. англійським хіміком, двічі лауреатом Нобелівської премії Ф. Сенджером було доведено, що молекула інсуліну складається з двох ланцюгів А і В. Ланцюг А містить 21 амінокислоту, а ланцюг В – 30 амінокислот, які зв’язані між собою дисульфідним містиком, при руйнуванні якого зникає біологічна дія інсуліну.

Просторова будова інсуліну з точністю 2,8до Ǻ була доведена англійським спектроскопістом Д. Ходжкіним, що дало можливість виділити просторові ділянки молекули інсуліну, які визначають його біологічну дію. Ці

можна одержати інсулін ідентичний людському.

використанням рекомбінантної ДНК. Слід зазначити, що біосинтетичний генноінженерний метод до нашого часу є основним у виробництві інсуліну.

Інсулінотерапія є комплексом заходів, спрямованих на досягнення компенсації порушень вуглеводного обміну за допомогою введення в організм пацієнта препаратів інсуліну. Лікування інсуліном передбачає максимально

є життєво необхідним для хворих діабетом1-го типу й може застосовуватись в деяких випадках для хворих діабетом 2-го типу.

Для лікування цукрового діабету2-го типу широко застосовують цукрознижуючі засоби. За хімічною будовою та механізмом дії на організм їх поділяють на сульфаніламіди, препарати групи бігуанідів та препарати, які погіршують всмоктування вуглеводів. Сульфаніламідні препарати є похідними сульфанілсечовини і відрізняються між собою додатковими замісниками, введеними в основну структуру(R1, R2). Механізм цукрознижуючої дії цих сполук пов'язаний зі стимуляцією секреції ендогенного інсуліну, пригніченням синтезу глюкагону, зменшенням утворення глюкози в печінці в процесі глюконеогенезу й підвищенням чутливості інсулінозалежних тканин до дії

Загальна формула сульфанілсечовин

Останнім часом з’ясовано, що при одночасному застосуванні кількох сульфаніламідних препаратів їх вплив на здійснюється більш ефективно. Тому в клінічній практиці ці засоби використовують у комбінації. До сучасних препаратів цього типу відносять глібенкламід, гліклазид, гліквідон, репагланід та ін.

сульфанілсечовини, особливо на ранніх стадіях захворювання, досягає 60%.

119

Бігуаніди були першими пероральними цукрознижуючими препаратами. Історія їх застосування почалася 1926в р. з клінічної апробації першого представника цього ряду– сінталіна. Однак, висока токсичність перших представників групи бігуанідів призвела до припинення їх виробництва. З кінця 50-их років минулого століття, слідом за похідними сульфанілсечовини, поновлюється увага до бігуанідів, рейтинг яких в останні роки почав зростати.

Сьогодні біагуаніди представлені двома хімічними – групами диметилбіагуаніди (метфермін) і бутилбіагуаніди (адебіт, буформін).

Найбільше застосування отримав метфермін. Майже 25% хворих на цукровий діабет в країнах Європи використовують препарати цієї групи. Їх

засобом для профілактики й терапії ускладнень при цукровому діабеті, який має властивість знижувати активність альдозоредуктази, є ізодібут.

O

O

N

ONa

O

Ізодібут

8.1.1. Цукрозамінники

Необхідність вилучення цукру та цукровмісних харчових продуктів з

особливостей будови, походження, хімічної структури, а відповідно, й різним метаболізмом в організмі.

120

Найбільш поширеними цукрозамінниками є фруктоза, ксиліт і сорбіт. Вони мають солодкий смак і енергетичну цінність аналогічну сахарозі(4 ккал/г) або близьку до неї. На відміну від натуральної сахарози ці речовини засвоюються в організмі повільно, їх метаболізм потребує меншої кількості інсуліну.

До підсолоджувачів відносять синтетичні речовини– сахарин, цикламат, ацесульфам калію та деякі натуральні речовини, виділені з природної сировини.

Найбільш відомим і«найстарішим» синтетичним підсолоджувачем безперечно є сахарин. Сахарин – імід орто-сульфобензенової кислоти – біла кристалічна речовина без запаху, що добре розчиняється в гарячій воді, частіше використовується у вигляді натрієвої солі:

O

N - Na+ SO2

Сахарин

Останнім часом набув поширення такий підсолоджувач як ацесульфам– калію (Е-950).

O

Ацесульфам калію

Найпоширенішим штучним підсолоджувачем, який використовується більш як у100 країнах світу, є аспартам – метиловий естер L-аспаргініл-L- фенілаланіну.

Аспартам

За інтенсивністю солодкості перевищує сахарозу в 200 разів. Цікаво, що кожна з амінокислот, які входять до його складу, солодкого смаку не має.

Важливим синтетичним цукрозамінником пептидної природи є алітам: