Тема 7. Множинність злочинів. Обставини, що виключають злочинність діяння. – 2 години

Одиничний злочин – це діяння, яке містить ознаки одного складу злочину, передбаченого однією статтею Особливої частини КК. В науці кримінального права розрізняють прості і складні одиничні злочини. Простий одиничний злочин складається з одного об’єкту, одиничних ознак об’єктивної і суб’єктивної сторони. Складні одиничні злочини мають декілька видів: складний злочин, що має (два об’єкти посягання; два або більше видів дій; два види наслідків); продовжуваний злочин, який складається з декількох чи багатьох тотожних злочинних дій, спрямованих на досягнення однієї мети; триваючий злочин, об’єктивна сторона якого виконується безперервно.

Множинність злочинів має місце при вчиненні однією особою двох чи більше злочинів, кожний із яких утворює ознаки самостійного складу злочину і за які особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності. Ознаками множинності є такі обставини при яких одна і та ж особа вчинила два чи більше закінчених чи незакінчених злочинів; кожен із злочинів передбачений самостійною кримінально-правовою нормою, він не є необхідною ознакою іншого злочину, з числа вчинених цією ж особою; хоча б по двох злочинах не “погашені” їх юридичні наслідки; хоча б щодо двох злочинів відсутні процесуальні перепони для притягнення до кримінальної відповідальності.

КК 2001 р. називає три форми множинності: повторність, сукупність, рецидив.

Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу. Виділяють повторність однорідних і тотожних злочинів. Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом. Розрізняють два види сукупності злочинів: реальну та ідеальну. Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин. Рецидив можна поділити на такі види: загальний рецидив; спеціальний рецидив; пенітенціарний рецидив.

Повторність, сукупність та рецидив злочинів враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених цим КК України.

Вивчення другої частини теми необхідно розпочати зі з’ясування того, що обставини, які виключають злочинність діяння, – це обставини, наявність яких перетворює діяння, зовнішньо подібні до злочину, у правомірні, а деякі – у суспільно корисні. Ознаки обставин, які виключають злочинність діяння: а) являють собою свідомий і вольовий вчинок людини, який підпадає під зовнішні ознаки злочину та вчинення за наявності до того певних підстав; б) є за своїм змістом суспільно корисними чи соціально прийнятними (припустимими); в) передбачаються нормами різних галузей законодавства; г) виключають суспільну небезпечність і протиправність діяння, а тим самим – кримінальну відповідальність, тобто є правомірними.

Необхідною обороною (ст. 36 КК) визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, чи іншої особи, а також суспільних інтересів або інтересів держави від суспільно небезпечних посягань шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної та достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Уявною обороною (ст.37 КК) визнаються дії, пов’язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

Не визнаються злочинними дії потерпілого й інших осіб (ст. 38 КК) безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи. Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця тягнуть кримінальну відповідальність лише у випадках заподіяння смерті або тяжкого тілесного ушкодження особі, яка вчинила злочин, тобто за статтями 118 і 124 Кримінального кодексу.

Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронним інтересам у стані крайньої необхідності (ст. 39 КК), тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Якщо особа заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого вона не могла керувати своїми діями, то заподіяне цією особою не є злочином (ч.1 ст. 40 КК).

Дія (бездіяльність) особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, але була вчинена з метою виконання законного наказу чи розпорядження, визнається правомірною (ст.41 КК).

Діяння, яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, не визнається злочином, якщо воно було вчинено в умовах виправданого ризику для досягнення суспільно корисної мети (ст. 42 КК).

Якщо особа вимушено заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам під час виконання нею відповідно до закону спеціального завдання із попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, беручи в них участь, то її діяння не є злочином (ст.. 43 КК).