Тема 6. Стадії вчинення злочину, співучасть у злочині – 2 години

Умисні злочини можуть відбуватися за стадіями, Закон виділяє три стадії: готування, замах і закінчений злочин (ст. 13 КК). На стадії готування створюються умови для вчинення злочину (підшукання або пристосування знарядь, засобів вчинення злочину, усунення перешкод, розподіл ролей між співучасниками та інші). Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності (ч.2 ст.14 КК).

На стадії замаху відбуваються дії, спрямовані на скоєння злочину, але злочин не завершується з причин, що не залежать від волі винного (закінчений та незакінчений замах) – ст.. 15 КК.

Добровільна відмова від доведення злочину до кінця – це остаточне припинення особою за своєю волею, з будь-яких мотивів доведення до кінця задуманого злочину. Добровільна відмова можлива на стадії готування чи замаху, але до закінчення злочину. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину. Від добровільної відмови необхідно відрізняти дійове каяття. Дійове каяття – це сукупність дій особи, спрямованих на усунення чи зменшення збитку, заподіяного злочином. Дійове каяття має місце після закінчення злочину, може враховуватися як обставина, що пом'якшує покарання (ст.. 66 КК), або як підстава звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 45 КК).

Під час вивчення цієї теми особливу увагу слід звернути на питання про юридичну природу співучасті. У теорії кримінального права склалися дві сталі концепції юридичної природи співучасті. Одна з них має в основі акцесорну природу (від лат. accessorium – «додатковий», «несамостійний») характеру співучасті. Прихильники іншої теорії розглядають співучасть як самостійну форму злочинної діяльності.

Діючий КК України визначає в ст. 26, що співучастю у злочині визнається умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Співучасть включає наступні ознаки: наявність двох та більше суб’єктів злочину, які беруть участь у скоєнні одного умисного злочину; спільна їх участь в скоєнні злочину; умисний характер діяльності співучасників.

В залежності від ролі, яку виконують злочинці при вчиненні злочину спільними зусиллями, Закон виділяє наступні види співучасників: виконавець, організатор, підбурювач та посібник (ч. 1 ст. 27 КК України).

Виконавцем (співвиконавцем) вважається особа, яка: а) безпосередньо скоїла злочин, або б) вчинила це шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не є суб'єктом злочину. Організатор скоєння злочину вчиняє одне із наступних дій: організовує вчинення злочину (злочинів); керує підготовкою злочину (злочинів); створює організовану групу чи злочинну організацію; керує організованою групою або злочинною організацією; забезпечує фінансування організованої групи або злочинної організації; організовує приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ч. 3 ст. 27 КК). Підбурювачем вважається особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом чи іншим шляхом схилило будь-кого зі співучасників до скоєння злочину. Посібником визнається особа, яка сприяла скоєнню злочину іншими співучасниками: порадами чи вказівками; наданням засобів чи знарядь вчинення злочину; усуненням перешкод для вчинення злочину; заздалегідь даною обіцянкою переховувати злочинця, знарядь чи засобів скоєння злочину, його сліди та предмети, здобуті злочинним шляхом, або придбати чи збути такі предмети; іншим чином сприяти приховуванню злочину (ч. 5 ст. 27 УК). Пособництво за характером дій поділяють на: інтелектуальне, фізичне.

Форми співучасті – це об’єднання співучасників, що розрізняються між собою за характером ролей, які виконуються ними і за стійкістю їх суб’єктивних зв’язків. В залежності від ступеня узгодженості дій співучасників можна виділити наступні форми співучасті: 1) співучасть без попередньої змови; 2) співучасть за попередньою змовою. В залежності від способу взаємодії співучасників воно підрозділяється на: 1) співвиконавство; 2) співучасть у прямому значенні цього слова. За характером участі окремих співучасників у вчиненні злочину воно ділиться на: 1) просте та 2) складне.

За суб’єктивною ознакою виділяють наступні форми співучасті: група без попередньої змови; група за попередньою змовою; організована група; злочинна організація.

Слід відмітити, що співучасть як одна з форм злочинної діяльності не створює яких-небудь особливих підстав кримінальної відповідальності. Однак, окрім загального положення, передбаченого ч. 1 ст. 2 КК, діють правила, які стосуються відповідальності співучасників (ст. 29 та 30 КК).

Співучасники несуть відповідальність тільки за ті діяння, які скоєні у межах домовленості, яка відбулася між ними. Відхилення від цієї домовленості може привести до ситуації, за якої вчинене виконавцем не підпадає під ознаки співучасті. У такому випадку має місце так званий кількісний або якісний ексцес виконавця.

В Кримінальному кодексі 2001 року введена норма з добровільною відмовою співучасників від скоєння злочину (ст. 31 КК).

Причетність до злочину – це така злочинна діяльність, яка хоча й пов’язана зі вчиненням злочину, однак не є співучастю у ньому через відсутність об’єктивної та суб’єктивної спільності. В теорії кримінального права виділяють три види причетності: заздалегідь не обіцяне приховування злочину; неповідомлення про злочин; потурання злочину.

Питання про можливість співучасті звичайного суб’єкта у злочинах, вчинених тільки спеціальним суб’єктом, являється дискусійним. Дискусійними в науці кримінального права є проблеми уявної співучасті та співучасті у необережних злочинах.