Особливості розрахунку плоскопасових передач

Розрахунок плоскопасових передач базується на використанні залежності Якщо у цій залежності розділити ліву і праву частини на ширину паса та число прокладок , то дістанемо

;

де – оптимальне питоме корисне навантаження, що може передаватись одиницею ширини однієї прокладки паса; – питома сила попереднього натягу паса, що припадає на одиницю ширини однієї прокладки.

Припустиме питоме корисне навантаження визначають за допомогою коефіцієнтів, які враховують конкретні параметри пасової передачі та задані умови її експлуатації.

Знаючи корисне навантаження , яке повинен передавати пас, та припустиме питоме корисне навантаження , можна визначити потрібну ширину паса:

;

яку узгоджують із стандартними значеннями ширини пасів.

За добутими значеннями товщини та ширини плоского паса визначають площу його поперечного перерізу , а також потрібну силу попереднього натягу віток паса:

.

Особливості розрахунку клинопасових передач

Клинопасові передачі можна застосовувати при порівняно малих міжосьових відстанях та великих передаточних числах, тобто у випадках малих значень кутів обхвату шківів. У вказаних умовах плоскопасові передачі працюють незадовільно. Крім цього, у клинопасовій передачі можна реалізувати більше корисне навантаження, ніж у плоскопасовій передачі при тому самому попередньому натягу паса. Дійсно, якщо розглянути елемент паса, притиснутий до шківа силою , то сила тертя між пасом та шківом:

– для випадку плоского паса;

– для випадку клинового паса.

Для кута профілю жолобка =40° маємо . Таким чином, клинова форма паса збільшує його зчеплення зі шківом приблизно у три рази.

Розрахунок клинопасових передач виконують за допустимою потужністю для одного клинового паса або одного клина поліклинового паса:

.

Тут – допустима потужність для одного клинового паса певного перерізу у дослідних умовах.

За знайденою допустимою потужністю для одного клинового паса можна визначити потрібне число клинових пасів (або число клинів поліклинового паса), що працюють у одній пасовій передачі:

де – потужність, на передавання якої розраховується передача.

Ланцюгові передачі Загальні відомості та класифікація ланцюгових передач

У найпростішому варіанті ланцюгова передача (рисунок) складається з ведучої 1 та веденої 2 зірочок, що розміщені на відповідних валах, і ланцюга 3 у вигляді замкнутого контуру, який знаходиться у зачепленні із зірочками. За аналогією з пасовими передачами вільний відрізок а ланцюга, що набігає на ведучу зірочку 1, називається ведучою а вішкою, а другий вільний відрізок b ланцюга – веденою. Ланцюг складається із з’єднаних шарнірами ланок, що забезпечує гнучкість ланцюга. За рахунок зачеплення ланцюга із зубцями зірочок забезпечується передавання обертового руху від ведучої зірочки до веденої. Швидкість руху ланцюга у передачах загального призначення досягає 15 м/с при передаванні потужності до 100 кВт, а у спеціальних приводах – до 35 м/с при потужності до 2000 кВт. За допомогою ланцюгової передачі можна забезпечити передаточне число 10, а найраціональніше мати 4. Ланцюгові передачі застосовують у різних верстатах, сільськогосподарських та транспортних машинах, підйомних пристроях, у приводах конвейєрів тощо. Ланцюгова передача дозволяє надавати обертовий рух валам, що знаходяться на порівняно великій відстані, а її габаритні розміри значно менші від габаритних розмірів пасової передачі. Неможливість проковзування ланцюга на зірочках забезпечує сталість середнього передаточного числа передачі.

Рисунок 1. Ланцюгова передача

Ланцюгові передачі порівняно з іншими механічними передачами мають такі основні переваги: можливість використання при значних відстанях між валами; достатньо високий ККД, який досягає 0,96... 0,97; можливість передавання обертового руху одним ланцюгом кільком валам, у тому числі і з протилежним напрямом обертання.

До недоліків ланцюгових передач належать такі: збільшення довжини ланцюга через спрацювання шарнірів і відповідне ослаблення потрібного натягу; нерівномірність руху ланцюга і пов’язані з цим динамічні явища у передачі та підвищений шум; низька кінематична точність при реверсуванні; потреба застосування додаткових пристроїв для регулювання натягу ланцюга.

Зазначені недоліки не обмежують використання ланцюгових передач у деяких механічних приводах. Спеціалізовані заводи випускають сотні тисяч метрів ланцюгів на рік, а потреба у ланцюгах не забезпечується у повній мірі.

Ланцюгові передачі поділяють за такими ознаками;

за типом ланцюга, яким оснащена передача, розрізняють ланцюгові передачі з роликовими, втулковими та зубчастими ланцюгами;

за можливістю зміни відстані між осями зірочок ланцюгові передачі бувають із регульованою та постійною між осьовою відстанню;

за способом регулювання натягу ланцюга розрізняють ланцюгові передачі з періодичним і неперервним регулюванням натягу;

за кількістю зірочок, що охоплені одним ланцюгом, ланцюгові передачі можуть бути двозіркові, тризіркові тощо;

за конструктивним виконанням розрізняють відкриті ланцюгові передачі і закриті, що працюють у спеціальному корпусі в умовах неперервного змащування.