1.5.2 Пожежна небезпека і визначення груп горючості будівельних матеріалів

Під пожежною небезпекою речовин і матеріалів розуміють сукупність властивостей, що характеризують їхню здатність до виникнення і розповсюдження пожежі. Важливіші з цих властивостей встановлюються стандартом "ДСТУ 2272-93. ССБТ. Пожежна безпека. Термiни та визначення". До головних пожежонебезпечних характеристик матеріалів, згідно з цим документом, можна віднести:

– горючість;

– димоутворюючу здатність;

– токсичність продуктів згоряння;

– індекс розповсюдження полум’я;

– кисневий індекс.

Горючість (займистість) – здатність матеріалів до самостійного горіння, або, іншими словами, здатність спалахувати, полум’яно чи безполум’яно горіти (тліти), розповсюджувати горіння. За ДСТУ 2272-93 за групами горючості матеріали поділяються на:

1) горючі - що під впливом вогню або високої температури запалюються або тліють, або обвуглюються і продовжують горіти або тліти, або обвуглюватися після усунення джерела запалювання (деревина, більшість полімерних матеріалів, руберойд);

2) важкогорючі - що під впливом вогню або високої температури запалюються або тліють, або обвуглюються і продовжують горіти або тліти, або обвуглюватися за наявності джерела запалювання, а після його усунення горіння або тління припиняється (фіброліт, асфальтові бетони та розчини і т. п.);

3) негорючі - що під впливом вогню або високої температури не запалюються, не тліють і не обвуглюються (бетон, цегла, природні кам'яні матеріали, сталь і т. д.).

Показник горючості - відношення енергії, що виділяється зразком при згорянні, до енергії, витраченої на його запалення.

Внаслідок горіння утворюються продукти згоряння. Це газоподібні, рідкі і тверді речовини, що утворюються в процесі горіння при взаємодії горючої речовини та окислювача. Звичайно, при горінні органічних речовин утворюються:

а) за достатньої кількості окислювача - продукти повного згоряння: вуглекислий газ (CO₂), вода (H₂O), азот (N₂);

б) за недостатньої кількості окислювача або низької температури - чадний газ (CO), сажа (C), оксиди азоту.

При горінні неорганічних речовин (S, P, Na, K, Ca, Al, Mg, Ti...) утворюються їхні дисперсні оксиди (P₂O₅ , Na2O, CaO, MgO...).

Дисперсна система з продуктів згоряння у вигляді дрібних твердих часток розміром 0.01...1.0 мкм зветься димом.

Під час пожежі матеріали і конструкції, які беруть участь у цьому процесі, можуть завдати шкоди людям, які знаходяться у межах досягнення. Згідно з ГОСТ 12.1.004-91 визначаються небезпечні фактори пожежі, які впливають на людей, це:

1) відкритий вогонь та іскри;

2) підвищена температура навколишнього середовища, предметів і т.п.;

3) токсичні продукти горіння і термічного розкладу;

4) дим;

5) понижена концентрація кисню;

6) частини будівельних конструкцій, що падають, агрегатів, установок і т.п.;

7) небезпечні фактори вибуху за ГОСТ 12.1. 010-76;

8) враження електричним струмом;

9) токсичні речовини, що застосовуються для гасіння пожежі.

Слід підкреслити, що пункти 1-5 являють собою первинні фактори, тобто фактори виникнення пожежі. Пункти 6-9 - це вторинні фактори, чи проява небезпечних факторів самої пожежі.

Для експериментального визначення належності будівельного матеріалу до певної групи горючості використовують методи, що базуються на реєстрації параметрів, що характеризують процеси, які мають місце при горінні. До них відносять:

– втрату маси зразками матеріалу, що випробовується, у ході вогневих випробувань;

– час вільного горіння зразка матеріалу після усунення джерела запалювання;

– розмір ділянки зразка, на яку розповсюджувалось горіння;

– кількість тепла, витраченого на запалення зразка, або кількість тепла, що утворилося при його горінні;

– зміна температури у випробувальній камері або температура відходячих газів, що відходять;

– швидкість розповсюдження горіння по зразку.