Тема 5.16: господарський механізм, його сутність та елементи Рекомендована література:

1. Щетинін А. І. Політична економія. Підручник. - К.: Центр учбової літератури, 2011. Розд. 14.

При вивченні господарського механізму основне значення має з’ясування його місця в економічній системі загалом і співвідношенні з такими чотирма елементами цієї системи:

• відносинами економічної власності,

• техніко – економічними відносинами,

• організаційно – економічними відносинами,

• продуктивними силами.

До господарського механізму безпосередньо належать конкретні управлінські форми відносин економічної власності і власності на засоби виробництва.

Господарський механізм виконує такі основні функції:

• використання економічних законів,

• розв’язання соціально – економічних суперечностей,

• реалізації відносин економічної власності,

• всебічного розвитку людини.

Моделі урядового регулювання економіки:

Визначають дві моделі урядового регулювання економіки:

• адаптивну модель, чутливу до змін і відмов ринку, що дає можливість уряду сумісно з приватним бізнесом гнучко пристосуватись до умов економічного (національного та міжнародного) довкілля. Прикладом цієї моделі урядового впливу на економіку є США;

• проактивну модель, спрямовану на попередження фіаско ринку шляхом "виваженої міри" державного втручання в діяльність бізнесових структур. Ця модель властива японській системі урядового регулювання економіки.

Інструменти (засоби) — це ті дії, за допомогою яких можна реалізувати цілі та завдання, що постають перед урядом.

Уряд використовує для впливу на економіку прямі та непрямі методи.

Прямі методи впливу ще називають адміністративними, а непрямі — економічними. Адміністративні та економічні методи використовують відповідно прямі й непрямі засоби впливу.

Прямі методи урядового впливу базуються на владно-розпорядчих відносинах і проявляються у формі адміністративного впливу на поведінку, функціонування і результативність економічних суб'єктів, обмежуючи певною мірою їх економічну свободу.

До прямих методів належать:

• дозволи на здійснення ліцензійних видів діяльності; реєстрацію та ін.;

• регламентація діяльності економічних суб'єктів і запровадження законів, інструкцій, нормативів тощо;

• заборони здійснювати певні види економічної діяльності, а також дій чи бездіяльності;

• застосування покарань та заохочень (стимулів);

• різноманітні форми цільового фінансування: державні інвестиції; надання субсидій підприємницькому сектору та сектору домогосподарств та ін.;

• прямий вплив на експорт: зняття мита, пільги на кредитування експорту та ін.;

• державне замовлення.

Непрямі методи — це система правових і економічних інструментів, за допомогою яких держава впливає на поведінку економічних суб'єктів, а також на функціонування і результати економіки, не обмежуючи економічної свободи суб'єктів господарювання.

По перше, вибір методу впливу на економіку ґрунтується на економічній доцільності. І хоч адміністративне втручання в економіку часто сприймається як грубе, надмірне, таке, що обмежує економічну свободу економічних суб'єктів, необхідно віддати йому належне, зазначивши, що жодний економічний інструмент не може працювати без адміністрування.

По-друге, звуження меж економічної свободи — це не тільки недолік. Якщо, наприклад, індивідуальна свобода одних поневолює або звужує межі індивідуальної свободи інших, то адміністративне втручання в обмеження економічної свободи перших є виправданим і бажаним.

Адміністративні методи, таким чином, ґрунтуються на силі державної влади і включають:

— засоби заборони (скуповувати акції своїх конкурентів; заборона здійснювати будівництво чи інші види діяльності шляхом припинення видачі чи дії ліцензії);

— засоби дозволу (видача ліцензій, дозволів на використання раніше заборонених ресурсів чи інших економічних благ);

— засоби примусу (держава зобов'язує підприємців забезпечувати безпечні умови праці; організувати виробниче навчання, встановлювати очисні споруди, здійснювати обов'язкове врахування та ін.).

Економічні (непрямі) методи ґрунтуються на економічному інтересі та використовують інструменти фіскальної, монетарної, зовнішньоекономічної, соціальної, цінової, антициклічної та антиінфляційної політики