2. Форми державного регулювання ринку фінансових послуг

Державне регулювання ринку фінансових послуг може носити як адміністративний, так і рекомендуючий характер.

До адміністративного регулювання відносять наступні заходи:

1. Реєстрація фінансово-кредитних інститутів (ФКІ) і ліцензування їх діяльності;

2. Встановлення вимог та обмежень щодо діяльності ФКІ;

3. Застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

4. Нагляд за діяльністю ФКІ;

5. Надання рекомендацій щодо діяльності ФКІ.

До індикативного регулювання відносять:

1. Встановлення обов'язкових економічних нормативів;

2. Визначення норм обов'язкових резервів для ФКІ;

3. Встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних фінансових послуг;

4. Визначення процентної політики;

5. Рефінансування ФКІ;

6. Регулювання кореспондентських відносин;

7. Управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;

8. Операцій з цінними паперами на відкритому ринку;

9. Імпорту та експорту капіталу.

Залежно від економічної ситуації контролюючими органами надаються відповідні пріоритети тій чи іншій формі регулювання. Проте, в будь-який час регулювання відбувається як в адміністративній, так і в індикативній формах.

3. Регулювання діяльності окремих видів фінансових інститутів

Механізм регулювання окремих видів фінансових інститутів можна найбільш повно розглянути на прикладі ринку цінних паперів (РЦП). Українська модель РЦП сприйняла багато універсальних рис від західних моделей РЦП, найбільш важливими з яких є наступні.

1. Законодавче регулювання РЦП. В ієрархії нормативно-правових актів закони займають головне й найвище місце. Головним принципом регулювання фондового ринку є першочергова реалізація загальнонаціональних інтересів та забезпечення гарантій і безпеки інвестиційної діяльності в економіці України.

Державне регулювання фондового ринку здійснюється шляхом прийняття законодавчих та інших нормативних актів, ліцензування та контролю за діяльністю фондового ринку. З метою забезпечення єдиної державної політики в цій сфері створюється спеціальний державний орган — Комісія з цінних паперів та фондової біржі чи ринку.

2. Законодавче закріплення списку цінних паперів. Як правило, в законах, що регулюють РЦП, створюються списки (переліки) цінних паперів, які визнаються правом даної конкретної країни. Такий перелік має бути вичерпним та відкритим. У одному випадку цінними паперами вважаються лише ті грошові документи, які прямо вказані в переліку; в іншому, крім вказаного прямо, також й інші аналогічні їм документи. В Україні існує вичерпний список ЦП, до якого входять: акції, облігації внутрішньої державної та місцевої позики, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, депозитні сертифікати, векселі та приватизаційні цінні папери.

3. Державне регулювання випуску ЦП й інформація про ці випуски. Законодавство України покладає на інституційних емітентів, які випускають акції та облігації у відкритий обіг, зобов'язання зареєструвати випуск цінних паперів та інформацію про випуск у певних державних органах. Державне регулювання випуску цінних паперів виконує функцію захисту інтересів інвесторів та інших учасників РЦП. Вона, відомо, з однієї сторони сприяє тому, що на РЦП у вільному обігу не з'являються сумнівні грошові інструменти, а з другого — сприяє тому, щоб інвестори могли приймати на РЦП зважені рішення.

4. Публікація емітентом річних звітів. Інституційні емітенти, акції яких знаходяться у відкритому обігу на РЦП, зобов'язані, згідно із законодавством України, опубліковувати річні звіти про результати своєї господарської діяльності та фінансового стану. Ця інформація доводиться до відома акціонерів та потенційних інвесторів для того, щоб вони мали змогу приймати рішення стосовно покупки чи продажу акцій.

5. Державне ліцензування посередницької діяльності. Посередницька діяльність на РЦП практично в усіх країнах здійснюється на основі державних ліцензій. Введення режиму ліцензування в даному випадку є встановленням режиму монополії на здійснення ряду важливих посередницьких функцій. Оскільки РЦП займає важливе місце в системі фінансового ринку, а також більшою мірою залежить від довіри з боку великої кількості його учасників, держава пред'являє вищі вимоги до тих суб'єктів підприємницької діяльності (та їх службовців), які здійснюють на РЦП посередницьку діяльність. Це припускає, перш за все, наявність у керівників і службовців інститутів-посередників певної кваліфікації, вмінь та сумлінності поведінки.

6. Державний контроль на РЦП. Здійснення державного контролю на РЦП представляє собою один з головних елементів моделі РЦП. Звичайно такий контроль здійснюють спеціалісти вповноважених на це органів виконавчої влади. Завданнями таких органів є: захист інтересів інвесторів і публічних інтересів; забезпечення цілісності ринкових взаємовідносин; забезпечення реалізації законодавчих актів, регулюючих ринок ЦП; вживання заходів для підтримки порядку на РЦП і ряд інших. Державний контроль здійснюється щодо всіх найбільш важливих областей взаємовідносин. Це стосується, наприклад, нагляду за переміщенням контрольного пакету акцій, допуску та обігу на території даної країни іноземних ЦП, перевірки інформації про випуск ЦП та річних звітів емітентів та ін.

7. Біржовий та позабіржовий сегмент РЦП. Як правило, РЦП має два основних сегменти: біржовий та позабіржовий. Біржовий РЦП — це організовані ринки. Торгівля на фондових біржах здійснюється за певними правилами, стандартами та критеріями. На позабіржовому ринку умови обігу ЦП, укладання та виконання угод за ними є більш вільним та менш процедурним. Фондові біржі та торгівля на них виконують функцію "барометра" стану РЦП на даний момент часу. Багато економічних рішень приймається в повсякденному житті на основі обліку стану біржової торгівлі цінними паперами.

Правові аспекти регулювання ринку цінних паперів. На початковому етапі становлення ринок цінних паперів регулювався багатьма державними органами — Міністерством фінансів України, Фондом державного майна України (ФДМУ), Антимонопольним комітетом України, Національним банком України. Сьогодні головним регулятором є Державна комісія цінних паперів та фондового ринку (ДКРЦПФР). Відбувся розподіл повноважень із ФДМУ, підписано угоду про спільну діяльність із регулювання ринку цінних паперів та обмін інформацією з НБУ.

Об'єктивна ситуація, коли на неорганізованому ринку зосереджений переважний обсяг та кількість укладених угод, не дозволяє Державній комісії ефективно контролювати ринок, створювати прозоре середовище для портфельних інвесторів. Тому доцільними є заходи Комісії, спрямовані на централізацію операцій із цінними паперами на організованих ринках. Це знайшло відображення у рішенні ДКЦПФР від 31.07.98 № 100-1, згідно з яким з 01.04.1999 р. угоди із цінними паперами інвестиційно привабливих підприємств повинні здійснюватись торговцями цінними паперами лише через організаторів торгівлі, які зареєстровані Комісією.

Згідно із Законом України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” для укладання на фондовій біржі або організаційно оформленому позабіржовому ринку угод із цінними паперами, випущеними в документарній формі, ці цінні папери повинні бути знерухомлені в депозитарії, який обслуговує їх обіг, тобто заведеними у депозитарну систему поряд із цінними паперами у бездокументарному вигляді.

Саморегулюючі організації на ринку цінних паперів. Як показує світовий досвід, фінансовий ринок ефективно розвивається тоді, коли враховується принцип оптимальності державного регулювання: держава регулює діяльність учасників ринку лише у випадках, коли це абсолютно необхідно, в інших же випадках вона делегує частину своїх повноважень професійним учасникам ринку, які об'єднуються у саморегулюючі організації (СРО).

В Україні, наприклад, саморегулюючі організації ринку цінних паперів здійснюють свою діяльність відповідно до Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" та Положення про саморегулюючу організацію ринку цінних паперів, затвердженого рішенням Комісії від 11.11.1997 р. № 45, інших законодавчих та нормативних актів.

Відповідно до ст. 1 названого Закону саморегулююча організація — це добровільне об'єднання професійних учасників ринку цінних паперів, яке не має на меті одержання прибутку і створюється з метою захисту інтересів своїх членів, інтересів власників цінних паперів. Професійні учасники ринку цінних паперів об'єднуються у СРО за видами професійної діяльності. Кожний учасник ринку може входити до складу кількох СРО згідно з функціями, які він виконує відповідно до дозволів, або бути учасником однієї саморегулюючої організації.

До саморегулюючих організацій в Україні належать:

Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв;

Асоціація "Позабіржова Фондова Торговельна Система" ;

Українська Асоціація інвестиційного Бізнесу;

Асоціація "Південноукраїнська торговельно-інформаційна система";

AT "Київська міжнародна фондова біржа";

ЗАТ "Українська фондова біржа";

Придніпровська фондова біржа;

Донецька фондова біржа;

Асоціація учасників фондового ринку України.