Вирок нюрнберзького трибуналу: обґрунтування доктрини природного права та шляхи вдосконалення принципів міжнародного права.

Нюрнберзький процес, який мав місце в 1945 -1946 роках без сумніву має важливе значення як для юриспруденції, так і для всього світу в цілому. Понад десять місяців засідав Міжнародний Воєнний Трибунал. Він детально вивчав численні документи, уважно вислуховував свідків, скрупульозно з’ясовував причетність кожного підсудного до вчинення того чи іншого злочину і виніс вирок. Це був перший в історії Суд народів над агресією і агресорами.

Вирок Трибуналу, яким агресію визнано найважчим злочином та який покарав організаторів і виконавці злочинних планів агресивної війни, справедливо розцінюється як «найважливіший вирок історії» [1, С.648].

Важливе значення процесу яскраво було відображено в словах головного обвинувача від СРСР Р.А. Руденка. «Я починаю свою вступну промову , що завершує перші виступи головних обвинувачів в цьому процесі, - сказав він, - із повним усвідомленням його величного історичного значення.

Вперше в історій людства правосуддя зустрічається зі злочинами такого масштабу, що визвали такі тяжкі наслідки.

Вперше перед Судом постали злочинці, що заволоділи цілою державою і цю ж державу зробили знаряддям для вчинення своїх жахливих злочинів.

Вперше, зокрема, в особі підсудних ми засуджуємо не тільки їх, але й злочинні установи і організації, які були ними створені, людиноненависницькі «теорії» та «ідеї», що ними поширювалися з метою здійснення давно задуманих злочинів проти миру і людства» [2, С.459].

Окрім важливого історичного значення слід звернути увагу на юридичний аспект Нюрнберзького процесу, а саме: на обґрунтування злочинності діянь підсудних.

Від імені підсудних захист наполягав на тому, що основним принципом як міжнародного, такі внутрідержавного права є те, що злочин не може каратися, якщо до того не існувало відповідного закону: «Nullum crimen sine lege, nullum pena sine lege» (Діяння не є злочином, якщо воно не визнано злочинним законом, ніякого покарання без закону).

Окрім того, захисники звертали увагу на те, що покарання «ex post facto» не сумісне з законами цивілізованих націй, також на те, що жодна суверенна держава не об’явила агресивну війну злочином, а на час здійснення цих «нібито» злочинів, ні однин статут не давав визначення терміну «агресивна війна та не встановлював жодної кари за її ведення.

Тому звертатися до позитивного (державно-юридичного) права судді не могли, бо на той час не було закріплено на міжнародному рівні, ані прав людини, ані поняття агресивної війни, а також не було криміналізовано діяння у вчиненні яких обвинувачувалися підсудні.

В свою чергу Суд у вироку зазначає, що «перш за все варто помітити, що принцип «nullum crimen sine lege…» не означає обмеження суверенності, а є лише загальним принципом правосуддя. Абсолютно очевидно, що неправильними є твердження про несправедливість покарання тих, хто всупереч договорам і гарантіям напав без попередження на сусідні держави. За таких умов нападник повинен знати, що він вчиняє неправу справу, і не тільки не буде несправедливістю покарати його, але, навпаки, буде несправедливо залишити без покарання вчинене ним зло» [1,С.363-364].

В контексті поставленої проблеми на особливу увагу заслуговує словосполучення «неправа справа» («неправое дело»). В цьому випадку абсолютно зрозумілим є те, що мова йде не про право як загальнообов’язкові правила поведінки, санкціоновані державою, а про зовсім інший феномен права – про право, як загальнообов’язковий соціальний регулятор, про так зване, «соціально-природне право», яке є певними можливостями учасників суспільного життя, які не­обхідні для задово­лення їхніх біологічних і соціальних обґрунтованих – за визна­чених історич­них умов – потреб існування і розвитку, що об’єктивно зумовлюється досяг­нутим рівним розви­тком суспільства і забезпечується обов’язками інших суб’єктів [3, С.19].

Також заради обґрунтування справедливості вироку Суд звертає увагу на той аргумент захисників, що підсудні виконували накази начальників чи розпорядження влади. Зокрема у тексті вироку зазначається: «те, що солдат вбивав чи катував задля виконання наказу, який порушував міжнародні закони ведення війни, ніколи не розглядалося як захисний доказ проти обвинувачення в схожих жорстоких діях…істинним критерієм в цьому відношенні, яке міститься в тій чи іншій мірі в формулюваннях кримінального законодавства більшості держав, є не факт наявності наказу, а питання про те чи був фактично можливим моральний вибір».

Звернення на терміну «моральний» свідчить, на мою думку, про те, що такий вибір повинен відповідати внутрішньому переконанню, настроям суспільства,бути рівноцінним ситуації, що виникла. «Керівною ідеєю моралі є доброчесність, як самодостатня мета морального розвитку» [4, С.10].

Тому, я вважаю можна зробити висновок про те, що Міжнародний Воєнний Трибунал окрім того, що визнав доктрину природного права, застосував її з метою обґрунтування злочинності діянь, які на тодішньому історичному етапі розвитку юриспруденції криміналізованими не були.

Після закінчення Нюрнберзького процесу Генеральна Асамблея ООН прийняла Протокол № 95/1 від 11 грудне 1946 року «Про підтвердження Генеральною Асамблеєю ООН принципів міжнародного права, визнаних статутом Нюрнберзького Трибуналу і тих, які знайшли відображення в його вироку». Зокрема в цьому протоколі Генеральна Асамблея ООН пропонувала Комітету по кодифікації міжнародного права, створеному відповідно до резолюцій Генеральної Асамблеї від 11.12.1946, розглядати в якості першочергового завдання проекти, ціллю яких є формулювання принципів, визнаних Статутом Нюрнберзького Трибуналу, а також тих, що закріплені у його вироку, і загальної кодифікації злочинів проти миру і безпеки людства або створення Міжнародного кримінального кодексу.

Однак, на жаль, частина цього протоколу так і залишилася нереалізованою. 1950 року Генеральна Асамблея ООН прийняла текст Принципів міжнародного права, визнаних статутом Нюрнберзького Трибуналу та закріплених в вироку цього Трибуналу [5], але Міжнародного кримінального кодексу прийнято так і не було. Тому я вбачаю можливий шлях вдосконалення міжнародного права в розробленні і прийнятті такої загальної кодифікації злочинів проти миру і безпеки людства.

Література:

1.Нюрнбергский процесс над главными немецкими военными преступниками. – Т.VII.Заключительные речи главных обвинителей. Последние слова подсудимых. Приговор. – М: Государственное издательство юридической литературы, 1961. – 760с.

2. Нюрнбергский процесс над главными немецкими военными преступниками. – Т.І. – 745с.

3. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 10-те, зі змінами. Навчальний посібник. — К.: Атіка,2008. – 176с.

4. Товпенко Я. Співвідношення поняття природного права і моравлі//Актальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави. – Одеса, 2010 – С.9-11.

5. див.детальніше: http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/conventions-/principles.shtml