Природне праворозуміння: деякі сучасні інтерпретації (за матеріалами англомовної літератури)

Природне праворозуміння – один з найдавніших підходів до розуміння права з-поміж інших. Хоча природно-правовий підхід протягом десятків років був затьмарений іншими теоріями праворозуміння, а серед них найбільше правовим позитивізмом особливо у часи панування деспотичних режимів, однак досі не втратив своєї актуальності. Останнім часом, відновилося зацікавлення вчених до природно-правових теорій розуміння права, поштовхом для цього стала публікація Джона Фінніса «Природне право і природні права».

Природне праворозуміння як спосіб мислення про зв’язки між космічним правопорядком, богословськими теоріями, моральністю і законом, посідає серед інших розумінь права значне місце протягом тисяч років . Роль природного права змінювалася також змінювалося його розуміння, зокрема в певні періоди розвитку людства воно тлумачилося як 1) моральні принципи, які виводяться з «природи» чи нормативних властивостей космосу (всесвіту); 2) моральні принципи, які можна з’ясувати пізнавши людську природу («людська природа», в даному випадку, вживається у значенні загальних характеристик-властивостей, притаманних всьому людству); 3) моральна істина, знання про яку можна почерпнути виходячи із сутності людських відносин між собою [1, C. 127]; 4)необхідний мінімум, який забезпечує нормальне функціонування людини, як біологічного виду та ін.

Природно-правовий підхід до визначення поняття «права» виступає ядром моральності і робить спробу дати відповіді на мета-теоретичні питання, серед яких найважливішим виступає «як слід чинити, щоб чинити добро (правильно, справедливо)?»[1, C.127].

Щодо співвідношення між природним правом і волею Бога, то протягом багатьох років теоретичних дослідження поняття «право» (в природно-правовому сенсі) і поняття «воля Бога» перебували в одній площині. Тому важливим аспектом пізнання природного права є аналіз теократичних догм різноманітних релігій та філософських ідей

Американський вчений Браян Бікс, вважає, що природне праворозуміння відрізняється від теократичного та зазначає, що теократичні теорії природного права мають право на існування паралельно до класичного природного праворозуміння [1, С. 127-128].

Детальніше проблему співвідношення юдаїзму (гілки теократичного праворозуміння) і класичного праворозуміння висвітлено у праці «Юдаїзм і природне право» Давида Новака. У своїй праці він аналізує в якій площині знаходиться природне праворозуміння, а саме чи належить ця проблематика до теократичного чи до філософського вчення. Зокрема він обґрунтовує три підходи: 1) природне праворозуміння – частина теократичного вчення (на думку прихильників цього підходу право, яке не може бути змінено і існування якого не може бути заперечене, міститься в Корані і є дароване Богом, а тому для того, щоб пізнати природне право слід вивчати Коран); 2) природне праворозуміння – філософська ідея (в такому випадку вчення про людську природу як універсальне посідає визначне місце і саме воно стає об’єктом наукових досліджень, основою природного права); 3) природне праворозуміння – є частиною теократичного і філософського вчення (на думку Д. Новака, саме цей підхід дає змогу найповніше розкрити сутність природного праворозуміння, теократичний підхід надає природному праву обов’язкової сили за допомогою «божого імперативу», а філософський допомагає адаптувати ці вимоги до рівня розвитку суспільства та обґрунтовує необхідність задоволення тих чи інших людських потреб) [3, С.134-137].

Також актуальними в англомовній літературі є питання пов’язані із співвідношенням природного та позитивного права. Браян Бікс акцентує увагу на цю проблему з точки зору можливості називати позитивне право нацистського режиму (закони) правом у природно-правовому сенсі [1, С. 128].

Зокрема він зазначає, що спершу слід з’ясувати доктринальну основу (позитивне чи природне праворозуміння), а також проаналізувати наявність обов’язку слідувати чи виконувати ці закони. Якщо зупинитися на проблемі моральності таких законів, то за основу Браян Бікс бере вчення Лона Фуллера (прихильника процедурної справедливості) згідно з яким право повинно мати внутрішню моральність [4], відсутність такої моральності свідчить не про наявність «неправового закону», а про відсутність такого закону і як акту, яким оформляються законодавчі норми, так і про відсутність необхідності його виконання. Також закон для того, щоб відповідати природному праву має містити в собі моральний обов’язок, який забезпечуватиме необхідність його дотримання, що поряд із силою державного примусу буде передумовою не лише його належного виконання, але й свідчитиме про розумну обумовленість існування такого закону. Тому, Браян Бікс вважає, що наявність чи відсутність норми у нацистських законах буде залежати від того, прихильником якого доктринального підходу до праворозуміння буде дослідник.

Важливе значення у англомовній літературі відводиться значенню принципу верховенства природного права. Дослідники природного права від Платона до Джона Фінніса застерігали, що доки теорія верховенства природного права користується ідеологічним престижем доти є можливим виявити «зловмисні» норми і скасувати їх політичну силу [2, С. 132].

Досягненням філософії права двадцятого сторіччя було тлумачення змісту принципу верховенства природного права Лоном Фуллером. Він у своїй праці «Моральність права» виділив вісім базових елементів законності. На його думку робити висновок про те чи є влада або в правова система державі є хорошою чи поганою слід на підставі того наскільки ця влада чи правова система у такій державі відповідають цим елементам законності. До елементів законності належать: 1) брак правового регулювання, що призводить до безсистемного судочинства ad-hoc; 2) неоприлюднення норм права; 3) неясність, незрозумілість законодавства; 4) зворотня дія норм права; 5) суперечливість правових норм; 6) вимоги, що є нездійсненними для суб'єкта чи/і правителя; 7) нестабільність законодавства (напр., щоденне внесення змін до законів); 8) суперечності між застосуванням законів та вимогами самих законів [4].

Фуллер описує ці проблеми в своїй книзі «Мораль права» на прикладі історії про уявного короля на ймення Рекс, котрий намагався правити як слід, та повсякчас стикався зі згаданими перешкодами. Фуллер стверджує, що право є діяльністю, що полягає у «спробі підкорити поведінку людей правилам». Кожна з восьми згаданих вад формує окремий принцип: уникнення відповідного недоліку при нормотворенні. Якщо бодай один з цих восьми принципів порушено, система регулювання не є правовою. Що ближче система наближається до них, то ближчою вона стає до ідеалу, хоча на практиці повсякчас виникає необхідність компромісів. Ці принципи, зауважує Фуллер, складають «внутрішню мораль права», а їх дотримання веде до в цілому справедливого права - подалі від права поганого. «Внутрішня мораль» права належить до «моралі прагнення» - вимог, дотримання яких не є і не може бути обов'язковим, але яке слугує досягненню ідеалу - на противагу «моралі обов'язку», сукупності мінімальних вимог до діяльності, порушення яких тягне за собою відповідальність. «Зовнішню мораль права» складають, за Фуллером, вимоги справедливості самих норм права по-суті, належності предмета регулювання і т. ін.[5].

Проаналізувавши деякі аспекти природно-правової традиції стає зрозумілим не лише її теоретична основа, а й практичне значення таких досліджень у формуванні правової, демократичної і соціальної держави. Як видається природно-правова проблематика була, є і залишитися актуальною темою для наукових досліджень.

Список використаних джерел:

1. Bix ,Brain H.. An Outsider’s Guide to Natural Law Theory // APA Newsletter, Fall 2001 – Volume 01, Number 1. – p. 126 -130

2. George, Robert P.. Reason, Freedom, and the Rule of Law: Their Significance in the Natural Law Tradition // APA Newsletter, Fall 2001 – Volume 01, Number 1. – p. 130-133.

3. Novak David. Judaism and Natural Law // APA Newsletter, Fall 2001 – Volume 01, Number 1. – p. 134 -141.

4. Fuller, Lon L.. The Morality of Law. – Yale University Press, 1969. – 232p.

5. Fuller, Lon L. Papers, 1926-1977: Finding Aid// Harvard Law School Library: [Электронный ресурс]. – Режим доступу: http://oasis.lib.harvard.edu/oasis/deliver/~law00074

1ст. 8, 10 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права (далі - МПЕСКП), ст. 8 Конвенція ООН про усунення всіх форм дискримінації щодо жінок (далі - КУДЖ), ст. 12, 13, 14, 15, 16 Конвенції про права дитини (далі - КПД), ст. 4, 26 КСБ, ст. 1, 17, 18 МКЗОНЗ, ст. 10-14, 16, 26, 37,39-42 МКЗПТМ.

2ст. 3 МПЕСКП, ст. 1 Міжнародної конвенцій про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (далі – МКЛРД ), ст. 1, 8, 9, 10,15 КЛДЖ, ст. 2, 23, 30 КПД, у преамбулі, ст. 3,12 КПСБ, ст. 1, 18, 27,43 МКЗПТМ.

3див.: Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004р. № 14-рп/2004// Офіційний вісник України. – 2004. - №28, ч.1. – Ст.1909; Рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2007 р. № 5-рп/ 2007// Офіційний вісник України. – 2007. - №48. – Ст.1991.

4 ст. 40 МГПП, ст. 9 МКЛРД, ст. 18 КЛДЖ, ст. 44 КПД, ст. 36 КСБ, ст. 19 КПЖНП, ст. 25 МКЗОНЗ

5 ст. 24 КУДЖ, ст. 42 КПД.

6див.: Скурко Е.В. Принципы права в современном нормативном право­понима­нии. – М.: Юрлитинформ, 2008; Погребняк С. П. Основоположні принципи права (змістовна характерис­тика): Монографія. – Х.: Право, 2008; Шевчук С. Принцип рівності у європейському та порівняльному конституційному праві(до рішення Конституційного Суду України у справі про граничний вік кандидата на посаду керівника вищого навчального закладу) // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2005. – №4(43). Гаджиев Г.А. Конституционные принципы рыночной экономики (развитие основ гражданского права в решениях Конституционного суда Российской Федерации). – М.: Юристь, 2002 та ін.

7ст. 29 Конституції Киргизстану, ст. 53, п.2 ст.54 Конституції РМ, ст. 50 Конституції Російської Федерації (далі - РФ), ст. 20 Конституції Республіки Узбекистану (далі - РУ), ст. 64 Конституції Азербайджанської Республіки (далі – АР)

8ст.26, 27 Конституції РБ, ст. 41,42,91 Конституції РВ, ст. 89 Конституції Республіки Киргизстан, ст. 21,22, п 4 ст.115 Конституції РМ , ст. 44 Конституції РФ, ст. 63,63 149 Конституції АР.

9 ст.14, п.4 ст. 33 Конституції Республіки Казахстан, ст. 22 Конституції Республіки Киргизстан, ст. 16, 19 Конституції РМ, ст. 19 Конституції РФ, ст. 18, 46,58 Конституції РУ, ст. 26 Конституції АР.

10 ст. 64, 80, 92 Конституції РБ, ст. 50, 64, 96 Конституції РВ, ст. 41,50 Конституції Республіки Казахстан, Ст. 43, 56, 80 Конституції Киргизстан, ст.. 61, 78 Конституції РМ, ст. 81, 97 Конституції РФ, ст. 77, 90 Конституції РУ.

11 Рішення Конституційного суду України від 18.04.200 р. №5-рп/200 у справі про віковий ценз// Офіційний вісник України. – 2000. - №30. – Ст. 1286.

12ст. 4, 25, 29, 31, 33, 35, 36, 37, 38, 50, 63 Конституції РБ, ст. 7, 18, 20, 21, 23, 24, 36 Конституції РВ, ст. 5, 16, 17, 20, 21, 22, 23, 24, 25 Конституції Республіки Казахстан, ст.. 8, 21, 39 Конституції Республіки Киргизстан, ст. 13, 17, 22, 23, 29, 34 Конституції РФ, с. 12, 25, 26, 27, 28, 34, 67 Конституції РУ, ст. 25, 32, 33, 47, 48, 39, 50, 51 Конституції АР.

13 ст. 47, 49 Конституції РМ, ст. 2, 7, 21, 39 Конституції РФ, преамбула, ст. 13, 14, 39 Конституції РУ, ст. 12, 16, 39, 46 Конституції АР.

14 ст. 10 Конституції Республіки Киргизстан, ст. 15, п. 3 ст. 23, п. 3 ст. 25 Конституції РМ, ст. 3, 54 Конституції РФ, ст. 15 Конституції РУ, п.2 ст.7 Конституції АР.

15 п.4 ст. 15 Конституції РФ, ст. 4 Конституції РУ.

16 п. 3 ст. 71 Конституції АР, ст. 44 Конституції РВ, ст. 39 Конституції Республіки Казахстан, п.1 ст. 21 Конституції Республіки Киргизстан, ч.3 ст. 55 Конституції РФ.

17наприклад, п. 2 ст. 8 МПЕСКП вказано: «ця стаття не перешкоджає встановленню законних обмежень користування цими правами для осіб, що входять до складу збройних сил, поліції або адміністрації держави».