Закріплення та реалізація принципів соціально-природного права в цивільному праві україни

Приватне право, складовою частиною якого є цивільне право, має своїм корінням соціально-природне право, яке виражає природні права та інтереси, передусім окремих індивідів і є позитивним правом, яке найбільш наближене до соціально-природного права.

Деякі з принципів соціально-природного права безпосередньо закріплені у ст.3 Цивільному кодексі України, зокрема в цьому переліку передбачені справедливість, добросовісність і розумність. Окрім цього, серед базових цінностей приватного права В.В. Мадіссон визначає індивіда як автономну особистість, свободу, що є основою людського співжиття, рівність, а у взаємозалежністю між свободою і рівністю визнається така правова цінність як справедливість.

Сама можливість наявності свободи, рівності та справедливості на правових засадах у суспільній і економічній сфері життя пов’язана з визначенням правоздатності індивіда у відносинах власності – однієї із базових цінностей цивільного права.

Слід детальніше з’ясувати поняття та значення закріплених принципів соціально-природного права в Цивільному кодексі України та їх вплив на регулювання правових відносин індивідів, бо незважаючи на неодноразове застосування у законодавстві понять «справедливість», «добросовісність», «розумність», не надається їхнього визначення.

Науково-теоретичну основу дослідження стосовно закріплення та реалізації принципів соціально-природного права в цивільному праві України склали праці таких представників цивільно-правової та інших галузей юридичної науки та теоретиків права І.Г. Бабич, А.А. Домінюка, В.В. Мадіссона, Д.Г. Павленка, П.М. Рабіновича, С.П. Рабіновича, Р.Б. Сивого тощо.

Принцип справедливості визначає межі здійснення суб'єктивних прав та вимагає відповідності поведінки особи актам цивільного законодавства або умовам договору (якщо він мав місце), а також врахування публічного інтересу і моральних засад суспільства та відсутності зловживання правом. Відповідно до принципу справедливості зобов'язання має виконуватись із поєднанням принципу належного виконання та принципу реального виконання. Згідно з цією конструкцією виконання належною стороною, в належному місці, в належний строк, у належний спосіб доповнюється вимогою виконання зобов'язання відповідно до мети договору, що є вимогою принципу справедливості і гарантією захисту прав та інтересів учасників правовідносин. Також принцип справедливості підлягає застосуванню при подоланні прогалин у праві.

Добросовісність можна визначити як прагнення сторін здійснювати та забезпечувати належне виконання умов договору, а у випадку невиконання чи порушення цивільних прав - прагнення захищати такі права. Категорії «добросовісність» і «розумність» тісно пов'язані між собою. Виникнення принципу розумності пов'язане із внутрішньою раціональністю соціально-природного права. Принцип розумності означає виконання умов договору у найбільш економічно вигідний для сторін спосіб з метою досягнення максимального блага. Дотримання принципу добросовісності і розумності спрямоване на належне і реальне виконання зобов'язань.

Принцип добросовісності, справедливості і розумності спрямований на ствердження в українській правовій системі принципу верховенства права, однак, на думку Р.О. Стефанчука, у разі неправильного тлумачення унеможливить застосування цивільно-правової норми внаслідок її "несправедливості", "недобросовісності" чи "нерозумності", що, з огляду на певну оціночність вказаних категорій, може призвести до суб'єктивізму у правозастосовчій діяльності. Тому для правильного розуміння та застосування цих принципів їх слід визначати в дусі соціально-природних категорій та використовувати з метою досягнення соціального благополуччя як основної цінності людського співжиття.