Основні принципи соціально-природного права та їх відображення в кримінальному законодавстві україни

1. Характеризуючи соціально-природне право, слід насамперед підкреслити, що воно є загальнообов’язковим соціальним регулятором. Це означає, що всі особи, яких стосуються вимоги такого права (у тому числі й держава), зобов’язані їх не­ухильно дотримуватися або виконувати; ніхто не може перебувати поза цим правом. У такому розумінні, призначенням соціально-природного права є встановлення умов для можливості спільного життя людей, тобто умов функціонування людської спільноти. Саме таке право здатне забезпечити загальний соціальний порядок, тобто регулярність і передбачуваність дій людей на основі взаємності.

Під основними принципами соціально-природного права слід розуміти систему найбільш загальних і стабільних імперативних вимог, які є концентрованим виразом найважливіших сутнісних рис та цінностей, що прита­манні цьому праву і виражають його характер і напрямки подальшого розвитку, можуть бути закріпленими у нормах позитивного права або існувати поза ними.

2. Комплекс основних принципів соціально-природного права складається зі справед­ливості, рівності, свободи і гуманізму. Якщо припустити, що соціально-природне право буде засно­ване на цих засадах, то таке право можна буде вважати соціальним регулятором, що матиме пріоритет над будь-якими рішеннями і діями окре­мих суб’єктів. Це в свою чергу означає визнання принципу верховенства соціально-природного права, який мо­жна розгля­дати як похідну від всіх засад права. Для того, щоб гаранту­вати ефективну дію принципу верховенства цього права, повинні функціонувати принципи правової визначеності, пропорційності і добросовісності.

3. Принцип справедливості слід розглядати через окремі його прояви. Так, на думку С.П. Погребняка, об’єктивна справедливість є реалізацією ідей справедливості у певних соціальних інститутах, а суб’єктивна справедливість означає те, що людина постійно виконує вимоги об’єктивної справедливості. Принцип справедливості є на­скрізним принципом усього кримінального законодавства. «Покарання, передбаченні за вчинення злочинів, застосовуються від імені держави за вироком суду до особи, яка визнана винною у вчиненні злочину, з метою покарати за вчинений злочин та виправити засуджених, а також запобігти вчиненню нових злочинів» (ст.50 Кримі­нального кодексу України (далі – КК України). Слід окремо відзначити проце­суальну справедливість, бо діяльність уповноважених суб’єктів, які залучаються на різних стадіях процесу повинна відповідати певним процедурам. Досягнення абсолютної процедурної справедливості, яка має незалежний критерій справедли­вого результату і процедуру, яка відповідає принципам соціально-природного права, можливе лише у тому випадку, якщо процес збирання доказів у кримінальній справі буде проводитися з дотриманням такої процедури.

4. Принцип рівності повинен реалізуватися у кримінальному законодавстві. Його норми повинні застосовуватися до всіх без винятку осіб, які рішенням суду визнанні винни­ми у вчиненні злочину, без будь-якої різниці щодо раси, кольору шкіри, статі, мови релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціаль­ного походження, майнового стану, народження чи іншої обставини. Не можна вважати обмеженням принципу рівності існування у КК України норм, які вста­новлюють різний вид і розмір покарання в залежності від суб’єкта вчинення злочи­ну чи об’єкта злочинного посягання, оскільки ці обставини обумовлюють ступінь їх су­спільної небезпечності, а тому впливають на призначення більш чи менш суворого покарання.

5. Принцип свободи відображений у кримінальному законодавстві, оскільки під покаран­ням мається на увазі законне обмеження прав і свобод засудженого. Під терміном «законне» слід розуміти передбачене у законі і таке, що є суспільно необхідним та обґрунтованим. Окрім того, існують такі права і свободи, які не можуть бути обмеженими чи порушеними (наприклад, право на життя, на повагу до гідності, на свободу думки, слова і на вільне вираження своїх переконань). Якщо говорити про обмеження принципу свободи, яких зазнає особа, то вони є закономірним наслідком її злочинної поведінки, яка є підтвердженою вироком суду, що набрав законної сили.

6. Принцип гуманізму повинен реалізовуватися, як до набрання обвинувальним вироком суду законної сили, бо до цього часу особа вважається невинною у вчиненні злочину, так і під час відбування пока­рання, оскільки вона має невід’ємні права. Крім того, цей принцип знайшов відображення у ст.5 Кримі­нально-виконавчого кодексу України, де зазначено, що: «кримінально-виконавче законодавство, виконання і відбування покарань ґрунтуються на принципах справедливості, гуманізму, поваги до прав і свобод людини…».

7. Принцип верховенства соціально-природного права у кримінальному законодавстві вимагає відповідності норм кримінального права принципам соціально-природного права. У разі прийняття вироку суду на підставі закону, що не відповідає принципам соціально-природного права, особа, стосовно якої було прийнято таке рішення, може звернутися за захистом порушених прав до міжнародних установ та організацій, які сприяють належній реалізації особою своїх прав і свобод.

8. Принцип правової визначеності означає, що кримінальна відповідальність настає лише за ті злочини, які передбачені у КК України. «Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність, або іншим чином погіршує становище особи не має зворотної дії в часі» (ч.2 ст.5 КК України).

9. Принцип пропорційності проявляється у кримінальному законодавстві шляхом призначення покарання «враховуючи ступінь тяжкості вчиненого зло­чину, особи винного та обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання» (п.3 ч.1 ст.65 КК України).

10. Принцип добросовісності, що означає неприпустимість зловживання со­ціально-природним правом, знайшов своє закріплення у КК України, шляхом ви­знання злочинним певних зі видів зловживання правом, наприклад зловживання службовим становищем (ч.3 ст. 177, ч.2 ст.191 КК України).

11. Отже, основні принципи соціально-природного права так чи інакше знайшли своє відображення у кримінальному законодавстві України.