Закріплення ідей соціально-природного права у вироку міжнародного військовий трибуналу

Міжнародний судовий процес у Нюрнберзі, який розпочав свою роботу 20 листопада 1945 року, визнав гітлерівську Німеччину винною в розв’язанні Другої світової війни, засудив її авантюристську, віроломну політику і расистську, людиноненависницьку ідеологію[1].

Значення Міжнародного Військового Трибуналу для визначення концепції подальшого напрямку розвитку міжнародного права та для становлення міжнародної системи захисту прав людей важко переоцінити[2].

З позицій природного праворозуміння, вирок Нюрнберзького процесу є яскравим прикладом застосування принципів соціально-природного права[3] в якості правового підґрунтя для визнання злочинними дій, які не містяться в жодних правових актах, але є «злочинними згідно з загальним міжнародним правом, яке існувало задовго до прийняття Статуту Міжнародного військового трибуналу і початку Нюрнберзького процесу»[4, Т.7, с. 363].

Захист наполягав на тому, що основним принципом права є те, що злочин не може каратися, якщо до того не існувало відповідного закону: «Nullum crimen sine lege, nullum pena sine lege». Також вони звертали увагу на те, що покарання «ex post facto» не сумісне з законами цивілізованих націй.

В свою чергу Суд у вироку зазначає, що «перш за все варто помітити, що принцип «nullum crimen sine lege…» не означає обмеження суверенності, а є лише загальним принципом правосуддя. Абсолютно очевидно, що неправильними є твердження про несправедливість покарання тих, хто всупереч договорам і гарантіям напав без попередження на сусідні держави. За таких умов нападник повинен знати, що він вчиняє неправу справу («неправое дело»), і не тільки не буде несправедливістю покарати його, але, навпаки, буде несправедливо залишити без покарання вчинене ним зло» [4, Т.7, С.363-364].

Особливу уваги заслуговує словосполучення «неправа справа» («неправое дело»). Абсолютно зрозумілим є те, що мова йде не про право як загальнообов’язкові правила поведінки, санкціоновані державою, а про зовсім інший феномен права – про право, як загальнообов’язковий соціальний регулятор, про так зване, «соціально-природне право», яке є певними можливостями учасників суспільного життя, які не­обхідні для задово­лення їхніх біологічних і соціальних обґрунтованих – за визна­чених історич­них умов – потреб існування і розвитку, що об’єктивно зумовлюється досяг­нутим рівним розви­тком суспільства і забезпечується обов’язками інших суб’єктів [5, С.19].

Також заради обґрунтування справедливості вироку Суд звертає увагу на той аргумент захисників, що підсудні виконували накази начальників чи розпорядження влади. Зокрема у тексті вироку зазначається: «те, що солдат вбивав чи катував задля виконання наказу, який порушував міжнародні закони ведення війни, ніколи не розглядалося як захисний доказ проти обвинувачення в схожих жорстоких діях…істинним критерієм в цьому відношенні, яке міститься в тій чи іншій мірі в формулюваннях кримінального законодавства більшості держав, є не факт наявності наказу, а питання про те чи був фактично можливим моральний вибір».

Вживання у вироку Трибуналу терміну «моральний вибір», на мою думку, про те, що такий вибір повинен відповідати внутрішньому переконанню, настроям суспільства,бути рівноцінним ситуації, що виникла, так як «керівною ідеєю моралі є доброчесність, як самодостатня мета морального розвитку» [6, С.10].

Така позиція Нюрнберзького Трибуналу стала причиною для дискусій, зокрема, «в сучасній російській юридичній літературі визнається, що «принцип відсутності зворотної сили закону має свої особливості в міжнародному праві. Професор Р.А. Мюллерсон стверджує: «Якщо злочинний характер таких діянь визнаний міжнародним правом, а самі вони мають тяжкий і масовий характер, то можливі і наступні уточнення об’єктивної сторони складу злочину. Саме це мало місце в Нюрнберзі, де Статут Міжнародного військового трибуналу з його конкретними формулюваннями був розроблений після фактичного вчинення дій, які задовго до цього визнавалися злочинними»[7, С.163].

Враховуючи вищевикладене, влучно зауважив український юрист А.А. Мережко називаючи рішення Нюрнберзького Трибуналу «прикладом дієвості природного права в ХХ столітті»[8, с.32].

1. Постанова Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «До 65-Ї річниці Нюрнберзького трибуналу над фашистськими злочинцями» від 19 квітня 2011 року.

2. Стандарти, які були вироблені в Нюрнберзі, використовувалися при підготовки текстів Конвенції ООН про геноцид (1948 р.), Конвенції ООН про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людяності (1968р.), ряду міжнародних договорів, документів Конференції про безпеку і європейську співпрацю в Гельсінкі (1975 р), а також у внутрішньому законодавстві багатьох країн світу.

3.Щодо поняття «соціально-природного права» див.: Ковалишин О. Основні принципи соціально-природного права та їх відображення в кримінальному законодавстві України//ІІІ Всеукраїнська науково-практична конференція з адміністративного та кримінального права «Теоретичні та практичні проблеми застосування адміністративного і кримінального законодавства». Тези доповідей. – Львів: Юридичний факультет ЛНУ ім.. І. Франка. – 2011. – С.66-69

4.Нюрнбергский процесс над главными немецкими военными преступниками: Сб. материалов: В 7 т. – М., 1975-1961.

5. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 10-те, зі змінами. Навчальний посібник. — К.: Атіка,2008. – 176с.

6. Товпенко Я. Співвідношення поняття природного права і моралі//Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави. – Одеса, 2010 – С.9-11

7. Зелинская Н.А. Нюрнбергская концепция международного преступления// Наукові праці Одеської національної юридичної академії. – 2008. – Т. 7. – С. 160-169.

8. Мережко А.А. Введение в философию международного права. Гносеология международного права – К., 2002.