Основні принципи природного права та їх відображення у конституції україни

Основні принципи права – одна з найважливіших проблем юриспруденції. Саме ці принципи лежать в основі права, утворюють його фундамент, на них ґрунтується право як загальнообов’язковий соціальний регулятор. Основні принципи права мають безпосередній зв’язок із переважною більшістю стрижневих загальнотеоретичних понять, вони є виразом найважливіших цінностей, що притаманні системі права. На підставі та з врахуванням принципів формуються норми, інститути і галузі права, видаються юридичні акти, здійснюється весь процес правового регулювання. Вони так чи інакше відбиваються в засадах правотворчості, правозастосування, тлумачення права, завдяки чому створюється можливість їх втілення в правову реальність.

Не існує жодного соціального інституту, який би існував виключно заради самого себе. Всі соціальні інститути, у тому числі й природне право, за своєю природою і функціями замикаються на людині, обслуговують її потреби, задовольняють її інте­реси. Вирішувати це завдання необхідно шляхом забезпечення безперешкодної реалізації основоположних прав людини, які є формою ви­разу особистісної цінності природного права. А таке право — це певні можливості учасників суспільного життя,які необхідні для задоволення їхніх біологічних і соціальних обґрунтованих - за визначених історичних умов – потреб існування і розвитку, що об’єктивно зумовлюється досягнутим рівним розвитком суспільства і забезпечується обов’язками інших суб’єктів. [1, C.19].

С.П.Погребняк. вважає, що основні принципи права – це втілення найважливіших цінностей, притаманних певній системі права, що мають найбільш загальний характер, пріоритет перед нормами права, підвищену стійкість і самодостатній характер та концентроване відображення результату розвитку права та визначення напрямку його подальшого розвитку. Наповнення принципів як загальних ідей нормативним змістом, при збереженні певного концептуального ядра, є завданням органів законодавчої та судової влади. Законодавець виконує це завдання під час поточної правотворчості,а суди – в ході безперервного правового розвитку при вирішенні конкретних справ [2, C.12].

Більшість науковців погоджуються, що до основоположних принципів права належать : справедливість, рівність, свобода, гуманізм, які виступають основою для визначення інших принципів права, зокрема для верховенства права, демократії, народовладдя, політичного плюралізму та інших.

Розглядаючи Конституцію України [3] як Основний Закон держави, слід погодитися з німецьким вченим К.Штерном, який констатував: «Сучасна Конституція не може більше відмовляти у встановленні основних принципів побудови життя суспільства, інакше вона може втратити свої функції стабілізації і порядку» [4,C. 22]. Звичайно у подальшому ці принципи деталізуються в законодавстві, але основна їх маса зосереджена все ж таки у сфері конституційно-правового регулювання.

Включення до тексту Конституції загальносоціальних і юридичних принципів призводить до того, що, з одного боку, на конституційний рівень регулювання, так би мовити, переносяться пласти суспільних відносин, що збільшує кількість принципів публічного права і робить Конституцію більш контекстуальною, програмною, зумовлює її ідеологічний характер. А з другого, це призводить до абстрактної Конституції – вона розглядається як певний орієнтир для діяльності державних та недержавних інституцій, а не як конкретний нормативно-правовий акт.

Конституція України, як Основний Закон держави, теж базується на принципах природного права. Зокрема у ній закріплено такі природно-правові засади як: демократія (ст.1), народовладдя (ст. 5), поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6), верховенство права (ст. 8), політичний плюралізм (ст. 15), закріплення і забезпечення основоположних прав та свобод людини і громадянина (Розділ ІІ).

Однак не всі основні принципи природного права знайшли відображення у нормах Конституції України. Зокрема, принцип соціальної солідарності, покликаний забезпечити безконфліктність розвитку народів, націй, етнічних та інших соціальних груп, міста і села, виробників і споживачів (закріплений, наприклад, у ст. 2 Конституції Італії 1947 року), принцип соціальної безпеки, який передбачає діяльність суспільства з профілактики, попередження, припинення й знешкодження наслідків соціальних загроз, принцип гуманізму (хоча політика нашої держави свідчить, що даний принцип теж застосовується у системі українського права, наприклад у Законі України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності»[5], але конституційного закріплення дана засада не отримала), несуперечність елементів у системі і структурі права, відповідність юридичної відповідальності і тяжкості правопорушення.

Отже, загальносоціальне природне право і його принципи та їх юридичне закріплення відіграють одну з найважливіших ролей у житті всього суспільства, а будучи закріпленими у нормах Основного Закону держави, є підставою для того, щоб вести мову про достатнє регулювання та охорону суспільних відносин за допомогою юридичного права та створення такого механізму правового регулювання, який є необхідним – з огляду на природне право – на даному етапі розвитку суспільства.

Список використаної літератури:

1. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 10-те, зі змінами. Навчальний посібник. — К.: Атіка. — 2008.

2. Погребняк С. П. Основоположні принципи права// Автореф. Дисертації на здобуття наукового ступеня доктор юридичних наук. – Харків, 2009.

3.Конституція України.//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 30, ст. 141.

4. Шульженко Ф.П., Андрусяк Т.Г. Історія політичних і правових вчень. - К.: Юрінком Інтер, 1999.

5. Законі України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності».// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2008, N 24, ст.236.