3. Політичні режими: поняття і види.

Форма політичного (державного)режиму — це сукупність засобів, прийомів і способів реалізації державної влади, форма взаємодії державно владних структур та населення.

Політичний режим у державі визначається тим, наскільки до формуванні влади долучається народ, як ураховується суспільна думка під час прийняття владних рішень, яку роль відіграють недержавні та неполітичні організації та структури; який характер мають існуючі в суспільстві заборони, яку роль відіграє ідеологія в житті суспільства. Політичний режим є показовим і з огляду на характер політичного лідерства, обсяг прав та свобод громадян, становище засобів масової інформації, роль політичних партій, типи політичної поведінки; співвідношення між законодавчою та виконавчою владою роллю і значенням органів примусу.

З урахуванням наведених характеристик розрізняють демократичний та недемократичний режими.

Основними ознаками демократичного режиму є гарантії особистих прав і свобод, захищеність особи від свавілля та беззаконня, свобода особи у сфері економічної діяльності, плюралізм у політичній, ідеологічній та духовній сферах життя людей, правовий характер діяльності державного апарату тощо. У сучасному суспільстві демократичний режим проявляється в трьох різновидах: ліберально-демократичному, консервативно-демократичному, соцїально-демокрагичному.

Недемократичний режим поділяється на тоталітарний та авторитарний.

Тоталітарний режим — це сукупність таких засобів, прийомів і способів реалізації державної влади, за яких уся життєдіяльність суспільства й кож­ного окремого громадянина (особи) повністю (тотально, від латин.— увесь, цілий) регламентована: влада на всіх рівнях формується однією особою або кількома людьми з правлячої верхівки, не контролюється населенням, від­сутня будь-яка можливість вільного виявлення інтересів усіх груп населен­ня, звичним є грубе втручання в особисте життя людини й громадянина.

Авторитарний режим передбачає таку організацію державної влади, за якої вона концентрується в руках правлячої верхівки; припускається не­значне розмежування політичних сил, відстоювання інтересів певних верств населення.

Серед недемократичних режимів розрізняють військово-поліцейський, фашистський, расистський, терористичний, диктатуру певної партії, класу, іншої групи чи прошарку в соціально-неоднорідному суспільстві.

4. Форми територіального устрою держави: поняття і види

У конституціях країн світу містяться норми щодо територіальної орга­нізації держави. Вони регулюють питання, пов'язані з адміністративно-територіальним поділом, закріплюють кордони держави, вирішують питан­ня автономії в складі унітарних держав, статусу складених федерацій тощо.

Територіальний устрій — це спосіб поділу держави на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством. Територіальний устрій визначає правове становище складових частин держави (республік, штатів, провінцій, земель, кантонів тощо) і порядок взаємовідносин між центральними та місцевими органами влади.

За формою територіального устрою держави поділяють на прості й склад­ні. Вибір конкретної форми територіального устрою залежить від багатьох чинників: соціально-економічних, географічних, історичних, національних, площі території тощо.

Простою, або унітарною (від латин. — єдність), є держава, що характеризується цілковитою політичною єдністю. Така держава має єдину структуру] державного апарату, який поширює свої повноваження на всю територію дер­жави; усі адміністративні одиниці мають рівний юридичний статус стосовної держави; жодна з адміністративних одиниць не має політичної самостійності) та ознак суверенітету; держава має єдине громадянство, єдину систему права, судову та грошову системи.

Більшість держав у сучасному світі — і однонаціональних, і багатонаціональних, як республік, так і монархій — є унітарними. До унітарних держав належать Франція, Японія, Єгипет, Україна.

Існування певних відмінностей у ступені й формах контролю центральної влади над місцевими органами дозволяють говорити про централізовану й децентралізовану унітарну держави.

У централізованих унітарних державах місцеві органи формуються шля­хом призначення з центру. Такими державами є, наприклад, Казахстан, Нідерланди, Франція. Найбільш централізованою є така унітарна держава, де існує вертикальна система призначених органів управління. Ця система створюється тільки в умовах військових режимів, тому що в нормальних умо­вах у містах і громадах (селах) завжди діють виборні ради чи загальні збори громадян, які приймають рішення з питань місцевого самоврядування.

Децентралізованою є унітарна держава, у якій місцеві органи створюють­ся незалежно від центру, як правило, шляхом виборів (наприклад, у Великій Британії, Японії).

До складних держав належать федерація, конфедерація, імперія.

Федерація — це складна держава, що включає території, які мають обмежений суверенітет. Ці території називають суб'єктами федерації. Для федерації характерною є наявність двох рівнів державного апарату, що складають органи федерації та органи її суб'єктів; наявність двопалатного парламенту, єдиного громадянства та дворівневої правової системи — федерації в цілому та її суб'єктів.

Конфедерація — це договірний союз держав, кожна з яких зберігає по­вний суверенітет. Конфедерація характеризується відсутністю єдиного гро­мадянства, добровільним об'єднанням, що необхідне для вирішення спіль­них справ, створенням спільних органів шляхом рівного представництва держав. Ця форма державного устрою нині практично не зустрічається і має здебільшого лише історичний характер (Північна Америка XVIII ст., Німеч­чина XIX ст. тощо).

Імперія — це складна держава, яка включає суверенну державу — метрополію і підвладні їй держави — колонії. Ця форма державного устрою вже відійшла в історію.