2. Правові норми: ознаки, структура. Співвідношення правових норм зі статтями правових актів

Правова нор­ма — це обов'язкове, формально визначене правило поведінки загального характеру, що встановлюється, змінюється та припиняється в установленому порядку, виконання якого забезпечується державою, її відповідними орга­нами.

Правова норма має власну внутрішню будову, де виділяють гіпотезу, диспозицію, санкцію.

Диспозиція — це частина норми, у якій зазначаються права або обов'язки суб'єктів. Диспозиція є центральною, основною частиною правової норми, яка, власне, указує, описує дозволену (можливу), обов'язкову (необхідну) або заборонену (неприпустиму) поведінку суб'єкта.

Гіпотеза — це частина норми, у якій зазначаються умови, обставини, із настанням яких можна або необхідно здійснювати її диспозицію. Ці об­ставини охоплюються поняттям юридичні факти. Призначенням гіпотези є визначення сфери і меж дії диспозиції правової норми. Гіпотеза відповідає на питання: коли? де? у якому випадку? за якої умови?

Санкція — це частина норми, у якій зазначаються заходи державного примусу в разі невиконання, порушення її диспозиції. Завданням санкції є забезпечення здійсненності диспозиції правової норми.

Слід зазначити, що наявність у нормі права всіх елементів не є обов'язковою.

3. Система права і система законодавства

Якщо поняття «система права» характеризує внутрішню структуру пра­ва — його зміст, то поняття «система законодавства» описує його зовнішню сторону — форму.

Таким чином, система права та система законодавства співвідносяться між собою як зміст і форма.

Система законодавства — це взаємопов'язана і взаємодіюча сукупність всіх нормативно-правових актів, що діють на території певної держави. За­конодавство є формою існування права: норми права втілюються в законах та інших нормативно-правових актах.

Структура системи законодавства — це її внутрішня організація, яка виявляється в її поділі на галузі та інститути законодавства.

Кожна держава має своє законодавство. Законодавство України вклю­чає нормативно-правові акти, що поділяються на закони та підзаконні нормативно-правові акти. Крім цього, елементами законодавства України є її міжнародні договори, які були ратифіковані Верховною Радою України.

Закон — це нормативно-правовий акт законодавчого органу влади, який ухвалюється з дотриманням особливої законодавчої процедури, регулює найважливіші суспільні відносини і має вищу юридичну силу.

В Україні закони ухвалює Верховна Рада України. Також допускається ухвалення законів на референдумі. Закони ухвалюються на основі та відпо­відно до Конституції України, яка має найвищу юридичну силу і є Основним Законом України.

Підзаконні акти — це нормативно-правові акти, які видають державні органи в межах своїх повноважень на підставі та відповідно до закону.

Підзаконні акти поділяються:

• на загальні (постанови Верховної Ради України, укази Президента Укра­їни, постанови Кабінету Міністрів України);

• відомчі (акти міністерств та відомств);

• місцеві (акти місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування).

Слід розрізняти нормативно-правові акти, які складають систему законодавства держави, та індивідуальні правові акти.

Нормативно-правовий акт — це офіційний письмовий документ, який приймається уповноваженим органом держави та встановлює, змінює або скасовує правові норми. Його основні ознаки:

1) приймається державними органами в межах їх компетенції;

2) має певну, чітко визначену форму;

3) має юридичну силу, тобто породжує юридичні наслідки;

4) має загальний характер, тобто поширюється на всю сферу однотипних від­носин;

5) застосовується до невизначеної кількості випадків;

6) охороняється державою.

Індивідуальний правовий акт — це юридичний документ, що приймається компетентним органом держави в конкретних випадках правовідносин.

Йому властиві такі ознаки:

1) приймається на основі нормативно-правового акта;

2) поширює норму права на конкретну юридичну ситуацію;

3) має одноразове значення, тобто застосовується один раз;

4) адресується чітко визначеним суб'єктам;

5) може бути оскаржений зацікавленими особами.

Таким чином, відмінність нормативно-правового акта від індивідуального полягає в тому, що він містить і закріплює юридичні норми, тоді як індивідуальний акт є завершальним документом правозастосування і містить державний припис щодо конкретної юридичної справи. Нормативно-правовий акт використовується багаторазово і не має індивідуально-визначеного адресата, а індивідуальний акт має разове, індивідуалізоване застосування. Індивідуально-правовим актом є, наприклад, рішення і вирок суду, наказ про зарахування або про звільнення.

Отже, система законодавства — сукупність усіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, що являє собою зовнішній вираз системи права. Правові акти загального характеру називають нормативними акта­ми, а ті, що стосуються конкретної юридичної справи,— індивідуальними актами.