3. Використання природних ресурсів.

Громадяни використовують природні ресурси для задоволення різних потреб та інтересів. Експлуатація землі, води, надр, лісів та інших природних об’єктів здійснюється в порядку загального і спеціального їх використання. Суб’єктами права загального користування природними ресурсами можуть бути, згідно із Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища”, всі громадяни. Закон гарантує громадянам право на використання природних ресурсів для задоволення естетичних, оздоровчих, матеріальних та інших потреб. Це право здійснюється громадянами безкоштовно, без закріплення за ними певних природних ресурсів. Для його здійснення не потрібно відповідного дозволу уповноважених органів і осіб.

На відміну від загального використання природних ресурсів, спеціальне природокористування здійснюється громадянами, підприємствами, установами і організаціями у випадках, коли певні природні ресурси у встановленому законодавством порядку надаються їм у володіння, користування чи в оренду. Природні ресурси для спеціального користування надаються на підставі спеціальних дозволів – державних актів на право володіння чи право постійного користування землею, лісорубських квитків, мисливських карток та інше. Спеціальне використання природних ресурсів для здійснення виробничої чи іншої діяльності можливе тільки за плату.

Природокористувачам забороняється погіршувати стан об’єктів природи, заподіювати їй шкоду. Вони зобов’язані виконувати заходи щодо раціонального використання природних ресурсів, проводити природоохоронні і відновлювальні роботи, які спрямовані на збереження і покращання навколишнього природнього середовища.

Тема: Кримінальне право

План

1. Загальна характеристика кримінального права.

2. Поняття злочину, склад злочину. Види злочинів. Стадії скоєння злочину. Співучасть у злочині.

1. Загальна характеристика кримінального права

Кримінальне право – це одна із галузей права України, яка представляє собою сукупність юридичних норм, установлених вищим законодавчим органом нашої держави – Верховною Радою України, що визначають злочинність певних суспільно небезпечних діянь і ті покарання, які треба застосувати до осіб, що їх скоїли. Особливість кримінально-правових норм полягає у тому, що вони забороняють певні вчинки людей під загрозою застосування особливих заходів державного примусу – кримінального покарання. Отже, головне призначення кримінального права – охорона суспільних відносин від злочинних посягань. Основним кримінально-правовим актом є Кримінальний кодекс України, прийнятий у 1961 році. Він характеризується внутрішньою єдністю та є системою взаємозв’язаних правових приписів, визначає принципи й загальні положення кримінального права, встановлює коло злочинних діянь і покарань за їх скоєння, а також регламентує питання звільнення від кримінальної відповідальності та покарання.

Кримінальний кодекс має дві частини – Загальну й Особливу. Загальна частина регламентує найбільш важливі загальні положення кримінального права. У ній зокрема, сформульовані завдання кримінального права (законодавства), закріплені підстави кримінальної відповідальності, межі чинності кримінального закону в часі та просторі, визначені поняття, система покарань, порядок призначення покарань за скоєні злочини й порядок звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, поняття неосудності, співучасті у злочині, стадії скоєння злочину й таке інше.

Особлива частина складається з норм, що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, і встановлюють конкретні покарання, що застосовуються до осіб, які вчинили злочини. Вона складається з 11 глав: 1. Державні злочини;

2. Злочини проти власності;

3. Злочини проти життя, здоров’я, волі та гідності особи;

4. Злочини проти політичних і трудових прав громадян;

5. Злочини проти особистої власності громадян;

6. Господарські злочини;

7. Службові злочини;

8. Злочини проти правосуддя;

9. Злочини проти порядку управління;

10. Злочини проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров’я;

11. Військові злочини.