Чи має історичний процес власну якісну особливість?

 Історія – це частина загального природно-космічного процесу (антична

філософія, філософія Середньовіччя, частково – Відродження);

 Історія має свою якісну специфіку і в певних аспектах докорінно відріз-

няється від природно-космічних процесів (епоха Нового часу, німецька

класична філософія);

 Історія – це сфера виявлення людських якостей або можливостей люд-

ської природи (частково – філософія Відродження, Нового часу та не-

класична філософія)

 між свободою та необхідністю

 між теорією та практикою

між сущим і належним

між бажаннями та реальністю

між індивідуальним та загальним

С фера духовного життя

Сфера ідеології

Сфера соціальних відносин

Сфера політичного життя

Сфера побуту та сімейних

Відносин

Економічна діяльність

Матеріально-виробнича

діяльність

Контрольні питання.

1. Філософія історії як особлива філософська дисципліна: проблеми та завдання.

2. Основні концепції сутності історичного процесу та спрямування історії; їх оцінка.

3. Реальність історичного процесу, його складові та людські виміри.

4. Поняття суб’єкту історії. Умови, чинники та Фактори історичного процесу. Рушійні сили історії.

Література.

1. Петрушенко В.Л. “Основи філософських знань”. К., - ст. 213-229.

Тема 16. Культура та цивілізація Ключові терміни

КУЛЬТУРА – сфери найпершого та найяскравішого виявлення людини, її суттєвих характеристик і можливостей – та частина дійсності, яка перетворена людиною, але в якій людські творчі можливості проявилися із найбільшим ступенем повноти, досконалості та виразності, внаслідок чого культура постає носієм виявлень людини як людини, тобто сферою найперших та найвищих цінностей, ідеалів, сенсів.

„МОРФОЛОГІЯ КУЛЬТУРИ” – поняття, що виражає серцевину культурологічної концепції О.Шпенглера: культура – це явище принципово єдине, тому вся культура певного народу пронизана єдиним початком або єдиною вихідною формою; дослідити або зрозуміти культуру можна лише шляхом виділення цієї форми та відслідковування її видозмін.

ЦИВІЛІЗАЦІЯ – стан функціонування суспільства, що виникає на основі певних досягнень в розвитку культури; цивілізація пов’язана із будуванням міст, із виникненням письма та держави, із виготовленням та використання металів, тому вона суттєво стабілізує суспільну історію; але в наслідок неспівпадіння вихідних спрямувань цивілізаційних та культурних процесів, між культурою та цивілізацією можливі не лише взаємні впливи та стимулювання, а й конфлікти.

ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ – такі проблеми, що виникли внаслідок суттєвого зростання можливостей людського впливу на природу: у ХХ ст. масштаби людських дій стали дорівнювати масштабам планетних природних процесів, але ці дії досить часто руйнують природу, ставлячи під загрозу саме людське існування на планеті.