Контрольні питання.

1. Зміст поняття “буття людини”. Буття, життя та існування людини.

2. Вихідні характеристики людської діяльності. Екзистенціали та сутнісні сили людини.

3. Цінності людського буття. Свобода як людська цінність.

4. Смерть, безсмертя та проблема смислу життя.

Література.

1. Петрушенко В.Л. “Основи філософських знань”. К., - ст. 179-194.

Тема 13. Свідомість як філософська проблема. Ключові терміни.

АБСОЛЮЦІЯ (або ІДЕАЦІЯ) – здатність людської свідомості створювати у полі свого інтелектуального споглядання ідеальні, тобто завершені, еталонні виміри сущого, завдяки яким свідомість набуває здатності орієнтуватися в предметній дійсності, оцінювати її.

ІДЕАЛЬНЕ – характеристика онтологічного статусу у свідомості, згідно з яким свідомість не відтворює дійсність у вигляді копій, а фіксує її через виявлення суттєвих, необхідних зв’язків та через доведення параметрів будь-якого сущого до гранично можливого виміру (див. термін “Абсолюція”).

МИСЛЕННЯ – процес інтелектуального оперування предметним змістом свідомості, тобто упорядкований та усвідомлений рух думки через серію фіксованих пунктів до виправданого змістом цього руху результату; за змістом та суттю це є виведення у поле свідомого споглядання фундаментальних характеристик буття.

МОВА (І МОВЛЕННЯ) – провідна форма виразу предметного змісту людської свідомості, тобто форма передачі того, що не може бути вказане безпосередньо, натуралістично (наприклад, ті самі еталонні орієнтири мислення); існує цілий спектр мов: мова видів мистецтва, мова науки, мова жестів, - серед яких людське мовлення постає найбільш гнучкою та оперативною формою виразу змісту свідомості.

ОНТОЛОГІЧНИЙ СТАТУС СВІДОМОСТІ – здатність людської свідомості мати у своєму змісті те, чого без свідомості або поза свідомістю не існує і існувати не може; йдеться, насамперед, про ідеацію, предметність, цілеспрямованість, саморефлексію.

ПРЕДМЕТНІСТЬ – здатність людської свідомості вибудовувати свій зміст із опорою на ідеальні системи визначень (чи відліку), внаслідок цього цей зміст не збігається із наочно спостережуваним; завдяки такій здатності людина може бачити в речах світу не лише чуттєво надане, а й приховане, потенційне, належне; в цілому: предметність – це сприйняття людською свідомістю дійсності у вимірах людської інтелектуальної та матеріальної діяльності.

ЦІЛЕСПРЯМОВАНІСТЬ – характеристика людської свідомості, пов’язана із її здатністю подумки вибудовувати образи та процедури майбутніх дій, здатність в подальшому концентрувати людські зусилля на їх реалізації.

Особливий, небіологічний тип поведінки

Використання предметів культури за їх призначенням

Оперування не наданим наявно (предметним) змістом реальності

Продукування того, що не існує (творчість)

Мова (мовлення)

Цілеспрямування дій та думок людини

 Релігійна: свідомість є проявом “іскри Божої”, вкладеної у людину Богом при

творенні світу.

 Концепція єдиного інформаційного поля: свідомість є одним із проявів дії єди-

ного світового інформаційного поля.

 Концепція походження людини та свідомості внаслідок розвитку праці: людина

і свідомість формуються по мірі розвитку суспільної праці.

 Дуалістична: в основі всіх світових процесів лежать два начала: матеріальне та

духовне. Свідомість є виявленням духовного начала буття.

 Концепція еволюції: свідомість є результатом поступового розвитку живих організмів або форм відображення дійсності.

 Концепція активно діяльного самопородження свідомості людини на основі

природно-космічних передумов (субстанційна).

інформативна: забезпечення людини інформацією про стан

та процеси дійсності;

пізнавальна: отримання знань у вигляді предметних харак-

теристик дійсності.

творча: перетворення знань та інформації за допомогою

мислення, інтуіції, уяви, фантазії;

оціночна: визначення на основі ідеальних еталонів, норм,

правил, ступеня значущості тих чи інших явищ;

цілепокладання: формування образу-результату діяльності;

сенсотворча: формування життєвих сенсів через зіставлення

реальності з ідеалами, цілями, еталонами;

організаційно-вольова: зосередження духовних та фізичних

сил у напрямі досягнення мети;

контрольно-регулятивна: свідоме спостереження за діями

людини та їх коригування;

самовиховна: свідоме прагнення організувати життя людини

згідно з вищими духовними цінностями.