Рівні та форми пізнання

Рівень пізнання	Об’єкт пізнання (завдання)	Форми пізнання	Результат пізнання
Чуттєвий	Окремі властивості та ознаки речей	Відчуття Сприйняття Уявлення	Створення образу реальності
Раціонально- логічний	Зв’язки, функції, відношення речей	Поняття Судження Умовиводи	Створення понять, учень, теорій, концепцій
Синтезувальний	Синтез абстрактного мислення та наочного даного	Експеримент Досвід Практика	Підвищення рівня достовірності знання. Вихід на нові обрії пізнання та діяльності.

підтвердження фактами

узгодженість із принципами наукової теорії

підтвердження експериментальними перевірками

конкретність і точність застосування термінології

логічна та концептуальна несуперечливість

• спостереження

• безпосереднє

• опосередковане

• порівняння

• вимірювання

• п ряме

• непряме

• описування

• описування як класифікація

зібраних даних

• описування теоретичних положень

• експеримент

• пошуковий

• перевірочний

• здійснюючий

Аналіз: розкладання фактів на їх елементарні складники

Синтез: поєднання елементарних складників у складніше цілісне явище

Індукція: рух думки від окремих (часткових) фактів до ідей (узагальнень)

Дедукція: рух думки від загальних ідей до фактів (індивідуальних тверджень)

Ідеалізація: доведення параметрів певних фактів або явищ до гранично можливих меж для виявлення певної якості в найповнішому

Формалізація: застосування символічних позначень для виявлення однорідних одиниць (рис) фактів

Контрольні питання.

1. Основні змістовні наголоси у понятті пізнання. Види пізнання та їх взаємозв’язок.

2. Рівні та форми пізнання. Пізнання як процес.

3. Проблема істини в пізнанні. Істина і правда.

4. Особливості наукового пізнання. Поняття методу наукового пізнання. Основні методи в науці.

Література.

1. Петрушенко В.Л. “Основи філософських знань”. К., - ст. 167-178.

Тема 15. Філософія історії. Ключові терміни.

ІСТОРІЯ – процеси дійсності, що виникають та розвиваються як частина космічних процесів, але частина особлива – пов’язана із свідомою діяльністю людини та із свідомими фіксаціями сукупності подій, що її супроводжують; через це історія розвивається прискореними темпами, весь час розширює сферу своїх проявів та можливостей, і, отже, постає, як простір творення та реалізації людиною своєї свободи.

ПРОГРЕС – такий характер розвитку певних, перш за все – соціальних процесів, коли параметри цих процесів підлягають оцінці або вимірюванню за принципом переходу від простого до складного, від одноманітної тотожності до диференційованої єдності, від меншого до більшого та ін.

ãСЕНС ІСТОРІЇ – таке бачення історії, яке передбачає розуміння її в якості процесу, спрямованого до певної кінцевої мети, до виконання певного стратегічного задуму або ж такого, що передбачає завершення та виявлення в такому разі певного свого найпершого завдання.

ãСУБ’ЄКТ ІСТОРІЇ – та самодіяльна одиниця, що в історичному процесі постає джерелом історичної активності та, в кінцевому підсумку, - вихідною мотивацією історичних дій; в даному розділі аргументується визначення суб’єктом історії не людини, не історії як окремої самовладної персони, а людської особистості.