2. Державний устрій зунр

Українська національна рада 9 листопада 1918 р. сформувала уряд ЗУНР – Державний секретаріат на чолі з Костем Левицьким у складі 14 міністерств-державних секретарств, очолених державними секретарями: внутрішніх справ – Л.Цегельський, зовнішніх справ – В.Панейко, військових справ – Д.Вітовський, фінансів – К.Левицький, юстиції – С.Голубович, торгівлі і промислу – Я.Литвинович, земельних справ – С.Баран, шляхів – І.Мирон, пошти і телеграфу – О.Пісецький, праці і суспільної опіки – А.Чернецький, суспільного здоров`я – І.Куровець, освіти – тимчасово О.Барвінський, віросповідання – О.Барвінський, публічних робіт – І.Макух. 10 листопада глава уряду і міністри присягнули на вірність українському народові і державі. Українська національна рада одним з основних завдань уряду визначила вжити усіх необхідних заходів для об`єднання західноукраїнських земель з УНР.

13 листопада Українська національна рада прийняла “Тимчасовий Основний закон”, що визначив конституційні засади ЗУНР – закріплював верховенство і суверенітет народу, який здійснюватиме конституційні засади через представницькі органи, обрані на основі загального, рівного, прямого і таємного голосування за пропорційною виборчою системою; виборчим правом наділялись усі громадяни держави, незалежно від національності, віросповідання, статі. До виборів парламенту – Сейму – уся повнота законодавчої влади належала Українській національній раді. Було прийнято державні символи ЗУНР: герб – золотий лев на синьому полі, а згодом тризуб, і синьо-жовтий прапор; затверджено державну печатку.

За розпорядженням Української національної ради від 11 листопада передбачалось ліквідувати усі старі органи місцевої влади і управління, а натомість шляхом загальних виборів, які вже у листопаді відбулись на всій території ЗУНР, утворити нові: у сільських і містечкових громадах – громадські і міські комісари та їх дорадчі органи – прибічні громадські і міські ради, а у повітах – повітові комісари і повітові національні ради. Після їх обрання у багатьох повітах відбувались збори, наради громадських і міських комісарів для інформування населення про найближчі завдання, прийняті урядом і Українською національною радою нормативні акти, обміну досвідом.

У подальшому вдосконалювались структура державного апарату влади і управління, форми і методи його діяльності, правова основа. Так, 15 листопада Українська національна рада прийняла закон про доповнення її складу делегатами від більших міст і всіх повітів: Львів – 4, Чернівці – 2, Станиславів – 2, Перемишль, Тернопіль, Дрогобич, Коломия, Стрий, Ярослав, Самбір, Золочів, Бережани, Борислав і від повітів – по 1; і 22-26 листопада відбулись вибори цих делегатів; відтак, склад Ради став більш представницьким.

За Законом “Про адміністрацію ЗУНР” і розпорядженням на його виконання “Про державну адміністрацію” від 16 листопада залишалось чинним попереднє, австрійське законодавство, якщо воно не суперечило інтересам і цілям ЗУНР; регламентувався порядок утворення, структура і функції місцевих органів влади і управління – надалі повітових комісарів мав призначати і звільняти державний секретар внутрішніх справ (а вже обрані населенням комісари підлягали затвердженню вищестоячими державними органами), їм підлягали повітові військові коменданти і коменданти жандармерії, а також вони призначали громадських і міських комісарів.

Однак, під тиском переважаючих польських сил 22 листопада українське військо і державні органи залишили Львів – державні установи переїхали спершу до Тернополя, а на початку січня 1919 р. – до Станиславова.

На засіданні Української національної ради 4 січня 1919 р. була створена Президія ради у складі Президента (голови Ради), яким знову було обрано Є.Петрушевича, і 4 його заступників; а також Виділ Української національної ради як колегіальний глава держави у складі Президента Ради і 9 членів. У березні 1919 р. Українська національна рада прийняла закон про скликання Сейму ЗУНР, а у квітні – виборчий закон. Однопалатний Сейм мав обиратись громадянами (активне виборче право належало громадянам з 21 р., а пасивне – з 25 р.) на основі загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні за національно-пропорційною системою, тобто за кожною національністю (залежно від кількості її представників) закріплювалась відповідна кількість послів (депутатів). Відтак, з 226 послів Сейму українці мали обрати 160, поляки – 33, євреї – 27, австрійці – 6 представників, для чого територію держави було поділено на 12 українських виборчих округів, 5 польських, 5 єврейських і 1 німецький. Такий демократичній механізм забезпечення прав національних менших при виборах законодавчих органів не застосовувався у світовій практиці ні у той час, ні сьогодні.

Дещо змінилась структура і персональний склад уряду – ще у грудні подав у відставку прем`єр-міністр К.Левицький, його замінив С.Голубович; з метою забезпечення прав і та інтересів національних меншин Українська національна рада вирішила утворити ще 3 державних секретарства – польське, єврейське, німецьке, запропонувавши меншинам обрати до них своїх представників, проте через їхнє небажання це не відбулось. На початку 1919 р. кількість державних секретарств скоротилась до 10 – було об`єднано секретарства освіти і віросповідання; шляхів, пошт і телеграфів; ліквідовано секретарства праці і суспільної опіки, суспільного здоров`я, а замість них утворено відповідні відділи при секретарстві внутрішніх справ.

Ще у листопаді 1918 р. Українська національна рада розпорядилась утворити корпус державної жандармерії для охорони громадського порядку, державного і особистого майна, публічної безпеки. Корпус очолила Команда української державної жандармерії на чолі з Головним комендантом, а на місцях утворювались окружні і повітові команди жандармерії, сільські і міські станиці. До жандармерії приймали добровольців, передусім з військовослужбовців; кількісний склад жандармерії у повітах визначав повітовий комендант за погодженням з повітовим комісаром. На місцях обиралась також народна міліція.

Тимчасово, до прийняття відповідного закону про судоустрій і судочинство, у ЗУНР діяли попередні суди у колишньому складі, притому судді і технічні працівники присягали на вірність українському народу і державі; а тих, хто скомпрометував себе антинародною, антиукраїнською діяльністю і переконаннями, було звільнено. Та невдовзі уся територія держави була поділена на 12 судових округів і 130 судових повітів, в яких мали бути утворені окружні і повітові суди у складі 144 осіб, обрані населенням; притому, для національних меншин встановлювалась квота для обрання ними своїх суддів; відтак передбачалось обрати 102 судді-українці, 25 поляків і 17 євреїв. На пропозицію Державного секретаріату судівництва Українська національна рада у лютому 1919 р. прийняла закони про скорочення підготовчої суддівської служби, тобто стажування, з 3 до 2 рр.; про тимчасове припинення внаслідок умов військового стану діяльності суду присяжних; про уведення у судочинстві української мови, принципів гласності, змагальності, широкого демократизму, безумовного права обвинуваченого на захист тощо. Для розгляду кримінальних справ 11 лютого було тимчасово створено трибунали першої інстанції. Апеляційною інстанцією з цивільних і кримінальних справ мав стати Вищий суд, а касаційною – Найвищий державний суд; а до їх обрання їх функції належали спеціально утвореним Сенатам – Окремому судовому Сенату другої інстанції і Окремому судовому Сенату третьої інстанції, утвореним 8 березня при окружному суді у Станиславові. Були врегульовані розміри оплати за судові витрати, судове мито, суми оплат при розгляді судових справ, оплата праці запрошуваних експертів та ін. Відновилась діяльність адвокатури, були створені нотаріальна служба, державна прокуратура, очолювана Генеральним державним прокурором, військова юстиція, прокуратура.

За умов протистояння агресії Польщі, а згодом і Румунії пріоритетним і нагальним було формування власних збройних сил ЗУНР. Вже 1-2 листопада 1917 р. Українська національна рада звернулась до усіх вояків і старшин-українців колишньої австро-угорської армії із закликом стати на захист рідного краю; і зголосилось дуже багато добровольців, а населення постачало війську продовольство, одяг, медикаменти тощо. Головну команду українських військ 5 листопада очолив отаман Г.Коссак, шефом генерального штабу став отаман С.Горук. Проте, була очевидною необхідність створення регулярної армії, тож у середині листопада територію держави було поділено на 3 військові області – Львів, Тернопіль і Станиславів, і 12 військових округів, і оголошено мобілізацію чоловіків-українців 1883-1900 рр. народження, прийнято текст присяги, проведено облік озброєнь і військового спорядження тощо. Військові команди повітів на чолі з призначеними військовими комендантами приступили до формування збройних сил ЗУНР – Української галицької армії (УГА). УГА утворювали такі війська і служби: піхота, кіннота, артилерія, санітарна і ветеринарна служби, військове судівництво, інтедантура, канцелярська служба; а дещо пізніше було утворено летунський відділ, який очолив син І.Франка поручник Українських Січових Стрільців Петро Франко, і саперний кіш, та організовано духівництво українського війська на чолі з Преподобництвом. Була розроблена система звань і відзнак та встановлена згідно з нею державна платня; раз на квартал уряд затверджував і публікував список присвоєння військових звань у війську і жандармерії.

На початку 1919 р. була утворена понад 120-тисячна дисциплінована і патріотична армія, яку очолював Начальний вождь (спершу - запрошений з УНР досвідчений генерал Михайло Омелянович-Павленко, у червні його замінив генерал О.Греков, у липні генерал Мирон Тарнавський, а у листопаді 1919 р. генерал Й.Микитка) з Генеральним штабом, шефом якого став полковник Євген Мишковський. У складі УГА було утворено 3 корпуси, кожен з яких поділявся на 4 піхотні бригади (по 5-6 тис. вояків кожна), які поділялись на 2 полки, а полки – на 3 курені. При кожній бригаді були полк артилерії, кінні сотні, технічна сотня, сотня зв`язку, допоміжні відділи тощо. З добровольців було сформовано єврейський курінь з 1200 стрільців, командиром якого був Соломон Ляйнберг.

Тож, на відміну від УНР, попри військовий стан ЗУНР, спираючись на старі австрійські моделі, у стислі строки ефективно сформувала основні ланки державного механізму – центральні і місцеві органи державної влади і управління, дієві правоохоронні органи і потужну армію.