Держава і право у період відродження української державності (1917-1920 рр.)

1. Лютнева революція 1917 р. у Росії. Розпад Російської імперії і встановлення влади Тимчасового уряду.

2. Утворення Української Центральної Ради. Державний устрій і право Української Народної Республіки.

3. Українська держава за гетьманування Павла Скоропадського.

4. Українська Народна Республіка за правління Директорії.

1. Лютнева революція 1917 р. У Росії. Розпад Російської імперії і встановлення влади Тимчасового уряду

Революційна ситуація у Російській імперії визріла за умов російського самодержавно-поліційного режиму та світової соціально-економічної, політичної і національної кризи, яка призвела до першої світової війни 1914-1918 рр. Внаслідок особливого загострення суперечностей між антагоністичними класами пролетаріату і капіталістів, між селянами і поміщиками, між відсталим напівфеодальним селом і розвинутим капіталістичним містом у Російській імперії відбулась Лютнева революція 1917 р. Революційний вибух, який започаткував Лютневу революцію, стався 23 лютого 1917 р. у Петрограді, а вже 27 лютого озброєні робітники і солдати майже повністю оволоділи столицею Російської імперії, і у ніч на 28 лютого були заарештовані міністри останнього царського уряду. Невдовзі революція перемогла у всій державі і самодержавство було повалено. На початку березня 1917 р. Микола ІІ зрікся імператорського престолу і члени царської сім`ї вимушено відмовились від прав на російський престол. Проте, офіційно Росія була проголошена республікою декретом Тимчасового уряду аж 1 вересня 1917 р.

Вже на початку березня 1917 р. було утворено Петроградську міську Раду робітничих, солдатських і селянських депутатів, а згодом Ради стали формуватись у містах і селах усіх районів унітарної Російської держави. Ними керували соціалістичні партії – меншовиків, есерів та ін., які ставили за кінцеву мету побудову у Росії шляхом реформ соціалістичного суспільства, спершу пройшовши тривалий період буржуазно-демократичного розвитку, за якого пролетаріат не може і не повинен прагнути до влади. Їхня програма подальшого розвитку країни докорінно відрізнялась від планів і політики екстремістського крила російської соціал-демократії – більшовиків, які вважали, що Росія у своєму розвитку досягла найвищої стадії капіталізму – імпералізму, тобто того рівня, який нібито дає змогу відразу здійснити перехід до соціалізму. Лідер більшовиків Владімір Лєнін трактував революційний вибух у Росії як початок світової соціалістичної революції і стверджував, що демократична Лютнева революція є лише етапом у боротьбі трудівних мас за своє визволення і повинна перерости у соціалістичну революцію. Щоправда він визнав можливість мирного розвитку революції і переходу її від демократичної до соціалістичної шляхом завоювання комінустами більшості у Радах. Відтак, вони висунули гасло “Вся влада Радам!”, обіцяючи кожному робітнику, солдату і селянину участь в управлінні державою. Насправді ж єдиновладдя Рад створювало ідеальні умови для диктатури однієї партії, яка візьме контроль на Радами, і саме на її роль претендували більшовики, сподіваючись витіснити меншовиків і есерів з Рад. Політичний курс на єдиновладдя Рад суперечив досвіду людства, яке у процесі суспільного розвитку виробило принцип поділу влад на законодавчу, виконавчу і судову – як необхідну передумову демократії. Відмовляючись від цього принципу, більшовики відмовлялись і від демократії, вступали у конфлікт з більшістю населення і, врешті, підштовхували Росію до громадянської війни.

Петроградська Рада претендувала на роль всеросійського державного центрального органу, аналогічного статусу прагнув буржуазний Тимчасовий комітет Державної думи, тож за згодою лідерів Тимчасового комітету і керівництва Петроградської Ради 2 березня 1917 р. було створено Тимчасовий уряд на чолі з князем Г.Львовим. Формально він нікому не підпорядковувався, а фактично діяв під контролем Тимчасовго комітету, з яким до травня 1917 р. проводив спільні засідання; а водночас був пов`язаний Петроградською Радою низкою зобов`язань, за виконанням яких вона стежила. Коаліційний Тимчасовий уряд, до якого входили кадети (головна партія російської буржуазії), народні соціалісти, меншовики і есери, був створений як тимчасовий вищий державний орган з усією повнотою влади, крім права видавати законодавчі акти, які б вносили докорінні зміни у державний і соціальний лад. Цю компетенцію він зберігав до скликання Всеросійських установчих зборів як вищого представницького органу держави, після чого мав залишитись лише урядовим органом.