5. Держава і право стародавніх східних слов`ян. Політичний союз антів.

Вперше у писемних джерелах про слов`ян згадується на межі нашої ери під назвою скіфів, а з початку нашої ери – під назвою венедів, які заселяли всю північну і західну частину території сучасної України приблизно у 2 ст. до н.е. – 2 ст. н.е. і перебували на стадії розкладу первіснообщинного ладу і зародження “військової демократії”. Згодом з`являються 2 нові назви слов`ян: склавіни - західні слов`яни і анти – східні, які заселяли територію між Дністром і Дніпром і на схід від Дніпра у 2 – на початку 7ст. (зокрема, до цієї доби належить Черняхівська культура – поселення, віднайдені археологами у Чернівецькій області). В антів родова община перейшла у територіальну сільську общину, в якій частково зберігались залишки патріархальної сім`ї. Вони перебували на останньому етапі родового ладу і зародження елементів державності: були наявні територія і поділ населення за територіальною ознакою, публічна влада, перші зародки апарату для стягнення данини і викупу, відчужені від народу військові дружини, позаплемінний суд, спадкове право управління, первинна ієрархія божеств. На думку М.Грушевського, об`єднання антів було спробою створити державність з організованим військом та участю населення у політичному житті. У 480-558 рр. держава антів набула характеру військової організації, військової демократії. У час воєнних дій основна влада належала військовому вождю-князю, але в мирний час вона обмежувалась вічем. Військо становили усі боєздатні чоловіки; поступово з них виділились охоронці кордонів і дружина військового вождя. Отже, політичний союз антів був одним із зародків майбутньої східнослов`янської державності. Його очолювали царі (вожді-князі) за підтримки вельмож (приматів), які утворювали Раду племінного союзу (Раду старійшин). Найважливіші справи вирішували Народні віча (громада). Політичне об`єднання антів нараховувало понад тисячу городищ, у т.ч. Київське городище, з якого згодом постав Київ. Характерно, що полонених анти не перетворювали на рабів, а пропонували їм за викуп повернутись у рідні краї або ж залишитись на землі антів як свої і вільні.

У 4 ст. анти боролись з готами, а в 6 ст. разом зі склавінами почали наступ на Балканські володіння Візантії і до 80-х рр. 6 ст. повністю заселили Північні Балкани. Однак, у 568 р. туди вторглись авари (великий союз кочових племен тюркського походження) і заснували у Трансільванії (сучасна Румунія) Аварський каганат, внаслідок чого почались аваро-слов`янські війни, які на початку 7 ст. призвели до розпаду антського політичного об`єднання. Основна його маса відступила на Полісся, Київщину, Чернігівщину, Волинь, Прикарпаття; сформувались нові племінні групи, які визначили остаточний розподіл слов`ян на східних (сучасні українці, росіяни і білоруси), південних (болгари, македонці, серби і хорвати) і західних (поляки, чехи, словаки, морави, словенці).

З розпадом первіснообщинного ладу виникли умови для створення держави. Найранішим державним утворенням у південних слов`ян стало Болгарське царство у 7 ст., в яке увійшло також асимільоване тюркомовне плем`я болгар. У західних слов`ян виникла ранньофеодальна держава Само, в яку входили словаки, морави, чехи, словенці, лужицькі серби, а пізніше – Великоморавська держава. У східних слов`ян спершу існували ранньофеодальні державні утворення: Руська земля і слов`яно-фінська Новгородська держава, з яких згодом утворилась Київська Русь.