Лікування ускладнень інфаркту міокарду

Порушення ритму.

Шлуночкові екстрасистоличнийі і короткі пароксизми шлуночкової тахікардії, які добре переносяться, спеціального лікування не вимагають.

Для лікування триваліших пароксизмів, здатних спричиняти зниження АТ і серцеву недостатність, препаратом вибору є лідокаїн. Першим заходом для усунення шлуночкової тахікардії з вираженим порушенням гемодинаміки (гіпотонія, набряк легенів) або стенокардією, так само як і фібриляції шлуночків, є нанесення електричного розряду.

Зменшення частоти фібриляції шлуночків можна досягти при ширшому використанні бета-блокаторів. Особливо показано внутрішньовенне введення бета-блокаторів, як вважають, за наявності тахікардії у відсутність серцевої недостатності, відносної гіпертензії або болю, що не проходить після введення наркотичних анальгетиків.

Профілактичне вживання лідокаїну не рекомендується (зменшуючи ймовірність фібриляції шлуночків, препарат підвищує ризик розвитку асистолії, так що в цілому| відмічена тенденція до збільшення числа померлих).

Вживання антіаритмічних препаратів для запобігання реперфузійним аритміям при проведенні тромболітичної терапії також не рекомендується.

Пароксизми миготливої аритмії в гострому періоді інфаркту міокарду часто пов'язані з важким ураженням лівого шлуночку і серцевою недостатністю. При добрій переносимості і відсутності тахисистолії від спеціального лікування можна утриматися, оскільки синусовий ритм часто відновлюється самостійно. Для відновлення ритму при поганій переносимості аритмії може застосовуватися електрична кардіоверсія. Для відновлення синусового ритму може бути ефективний амиодарон. Подібний підхід поширюється і на інші суправентрикулярні тахіаритмії.

Для лікування синусової брадикардії, що супроводиться гіпотонією, в перші години інфаркту міокарду досить внутрішньовенного введення атропіну. Пізніше в подібній ситуації може бути потрібною тимчасова електрокардіостимуляція (ЕКС). Брадикардія, що не супроводжується погіршенням стану хворого, лікування не вимагає.

При атріовентрикулярній блокаді I ступеня лікування не потрібне. При атріовентрикулярній блокаді II ступеня 1-го типу за наявності гіпотонії або серцевої недостатності рекомендують оцінити ефективність атропіну, при невдачі – починати ЕКС. У разі атріовентрикулярної блокади II ступеня 2-го типу або повній поперечній блокаді необхідна установка ендокардіального електроду, причому ЕКС доцільно починати, коли брадикардія є причиною гіпотонії або серцевої недостатності.

Зупинка серця

Рекомендується стандартний набір заходів, що відносяться до серцево-легеневої реанімації.

Гостра серцева недостатність.

Основним методом лікування гострої лівошлуночкової недостатності є зменшення венозного повернення крові до серця. З цією метою використовуються:

• внутрішньовенне введення діуретиків - фуросеміда в дозі 60 -80 мг. струмно. Фуросемід не лише зменшує обсяг циркулюючої крові, але і безпосередньо знижує тиск в малому крузі кровообігу;

• нітрогліцерин в/в краплинно в дозі 0,25 мкг/кг/хв. ( за умови зниження систолічного артеріального тиску під впливом препарату не нижче 100 мм. рт. ст. біля у нормотоників і 120 мм.рт.ст. у гіпертоніків) Після ліквідації ознак набряку легенів терапію нітрогліцерином можна продовжувати ще 18-20 годин;

• натрію нітропрусид 30 мг. в/в краплинно (під контролем АТ);

• арфонад 250 мг. в/в краплинно в 250 мл ізотонічного розчину натрію хлориду;

• морфіну 1мл 2% р-ра в/в струминно;

• інгаляція кисню із піногасниками (спирт, антіфомсілан|)

• За відсутності ефекту від заходів, що проводяться, призначають інотропні препарати в першу чергу допамін в дозі 1-3 мкг/кг/хв., добутамін у дозі 2,5 мкг/кг/хв. який може застосовуватися тривало, від декількох годинників до декількох днів.