Лісохімічна промисловість

Лісохімічна промисловість об'єднує підприємства, що ви­робляють деревне вугілля, оцтову кислоту, каніфоль, скипидар, розчинники, формалін, метиловий спирт, кормові дріжджі та ефірні олії. Сировиною для лісохімічної промисловості служить деревина і відходи, отриманні в процесі її заготівлі та переробки.

З деревини листяних порід одержують деревне вугілля, оцто­ву кислоту, метиловий спирт, формалін, розчинники.

Із деревини соснових порід, живиці, та із пнів сосни виготов­ляють каніфоль, скипидар, ефірні олії.

Основні центри лісохімічної промисловості - Київ, Корос­тень Житомирської області, Великий Бичків, Свалява і Перечин Закарпатської області, Костопіль Рівненської області.

Особливу роль у лісохімічній промисловості відіграє дуб. Його кора використовується у фармацевтичній промисловості для виробництва дубильно-екстрактних речовин, а дошки - для виробництва бочок, які використовуються при виготовленні ко­ньячної продукції.

12*

179

12.3. Проблеми та перспективи розвитку лісопромислового комплексу України

В сучасних умовах немає такої галузі народного господарст­ва, де б деревина і продукція її переробки не відігравала значної ролі. Разом з тим в країні складається напружена ситуація із за­безпеченням лісоматеріалами, папером, картоном та іншою про­дукцією, яка виробляється із деревини. З метою наповнення ринку продукцією власного виробництва необхідно:

По галузі лісового господарства збільшити площу під лісом. В даний час рівень заліснення території країни найниж­чий в Європі і становить 15%. Для доведення його до 20% не­обхідно посадити не менше як 2,5 млн га лісу. Разом з тим потуж­ності лісгоспів здатні забезпечити посадку 40 тис. га лісу за рік. Збільшення обсягу посадки лісу можливо за рахунок:

• по-перше, забезпечення посадковим матеріалом із розра­хунку посадки 200 тис. га за рік;

• по-друге, визначитись із площами заліснення. В першу чергу повинні підлягати залісненню території, які піддаються ерозії. Але необхідно враховувати і той факт, що нині землі при­ватизовані і не завжди власники будуть згодні віддати землю під заліснення;

• по-третє, забезпечити фінансування проведення лісопо-садкових робіт.

По лісозаготівельній промисловості необхідно:

• поліпшити відбір стиглої деревини і не допускати її старіння і руйнування. Ця робота повинна проводитись спільно з працівниками лісового господарства;

• поліпшити технологію лісозаготівель і не допускати суцільного знищення підліску;

• добитись ефективного використання усієї лісової сиро­вини для одержання відповідної продукції (гілля, зеленої маси, смолистих пнів та ін.).

180

По деревообробній і меблевій промисловості:

• вдосконалити технологію розпилу деревини, замінивши звичайні пилорами, які дають втрати на тирсу до 25% деревини, на стрічкові пили, які скорочують втрати до 5-6%;

• добитись ефективного використання відходів деревооб­робки (обрізків, тирси, стружки) для виробництва деревнотир-сових плит, дверей, паперу та іншої продукції;

• вдосконалити номенклатуру виробництва продукції із деревини;

• поліпшити якість виробництва продукції з метою завою­вання ринку шляхом виробництва конкурентоспроможної про­дукції.

По целюлозно-паперовій промисловості:

• забезпечити збільшення заготівлі макулатури;

• розширити асортимент ефективних замінників недерев-них ресурсів сировини - соломи, костриці, очерету для вироб­ництва паперу;

• залучення до промислового перероблення всіх видів маси дрібнотоварної лісосировини і деревних відходів.

По лісохімічній промисловості:

• нарощувати випуск всієї номенклатури продукції, за ра­хунок будівництва підприємств лісохімічної промисловості в усіх центрах переробки деревини;

• нарощувати обсяги випуску продукції, яка користується попитом і забезпечує потреби народного господарства й насе­лення;

• застосовувати нові технологій, які сприяють одержанню високоякісної імпортозамінної продукції.

Контрольні запитання

1. Роль і місце лісопромислового комплексу в народному господарстві.

1. Лісове господарство, проблеми та перспективи розвитку.

181

3. Лісозаготівельна промисловість, проблеми галузі.

4. Деревопереробна промисловість, динаміка виробництва продукції.

5. Целюлозно-паперова промисловість, розміщення і ди­наміка розвитку.

6. Лісохімічна промисловість, проблеми та перспективи.

7. Проблеми та перспективи розвитку лісопромислового комплексу України.

Рекомендована література

1. Андручишин B.C. Краткий национальный очерк о секто­ре лесного хозяйства и лесных товаров Украины. - Нью-Йорк. ООН. 1994-VII. - 61 с.

2. Божок О.П., Віктінов І.С. Деревинознавство з основами лісового товарознавства. - К.: НМКВО, 1992. - 320 с.

3. Бойко А. Окремі аспекти економіки сучасного лісівництва //Економіка України. - 2004. - № 7.

4. Генсірук С.А. Ліси України. - К.: Наукова думка, 1999. -408 с.

5. Григор'єв М.Я. Матеріалознавство для столярів, теслярів і паркетників. - К., 1993. - 214 с

6. Коваль Я.В. Совершенствование лесопользования и ле-совосстановления. - К.: Наукова думка, 1987. - 204 с.

7. Научно-технический прогресс и техническое перевоору­жение продукции лесной и деревообрабатывающей промышлен­ности. - Івано-Франківськ, 1987. - 228 с.

8. Проблеми деревообробки на рубежі XXI століття. -Львів: УкрДЛГУ, 1999. - 280 с.

9. Ресурсосбережение в деревообработке и производстве мебели. - Минск, 1999. - 108 с.

10. Редько Г.І. Корабельні ліси України. - К.: Либідь, 1995. -336 с.

П.Шевченко Є.І. Народна деревообробка в Україні. - К: Артемія, 1997. - 262 с

182

13. Комплекс галузей легкої промисловості України

Розглядаються наступні питання:

1. Легка промисловість і її галузева структура

1. Розвиток і розміщення галузей легкої промисловості

13.1. Легка промисловість і її галузева структура

Легка промисловість України зобов'язана забезпечити насе­лення одягом, взуттям та різними галантерейними виробами, а промисловість - технічними тканинами та ін.

До її складу входять текстильна, швейна, шкіряно-взуттєва, хутрова промисловість та виробництво галантерейних виробів.

У легкій промисловості України в 1990 р. вироблялось 1Q,8% вартості валової продукції промисловості, а в 2004 р. - всього 1,6%. В цій галузі народного господарства в 2004 р. було зайнято лише 150 тис. чол., що у 4,9 рази менше, ніж працювало в цій га­лузі до 1991 року (табл. 13.1), (рис. 13.1).

Таблиця 13.1.

Зайнято працівників в галузі легкої промисловості України

тис. чол.

	1990	1995	2000	2001	2002	2003	2004
Зайнято всього	756	352	225	199	186	156	150
в тому числі:
в текстильній
і швейній
промисловостях	608	265	181	163	161	135	129
в шкіряній і
взуттєвій
промисловостях	142	84	43	35	25	22	22

183

Рис. 13.1. Зайнято працівників у галузях легкої промисловості України

За цей же період чисельність зайнятих у текстильній : швейній промисловостях скоротилась із 608 тис. чол. до 129 тис чол., у шкіряній і взуттєвій відповідно із 142 тис. чол. до 22 тис чол.

Легка промисловість має значні потенційні можливості великий виробничий потенціал. На початок 2004 р. в Україні налічувалось 4878 підприємств легкої промисловості, в тому числі 4114 підприємств текстильної промисловості і пошиття одягу, 733 підприємства, які виробляють вироби із шкіри і взут­тя.

У 1990 р. населення України майже повністю забезпечува­лось продукцією цієї галузі за рахунок власного виробництва. Звичайно, були й деякі недоліки, в основному щодо виробів із шкіри, особливо у взуттєвому виробництві, але вирішити їх не становило якихось проблем.

В даний час потенційні можливості галузі використовують­ся недостатньо, 29% з тих підприємств, які залишились на ук-

184

раїнському ринку, орієнтовані на потреби та замовлення інозем­них споживачів, а близько 70% підприємств припинили своє існування. Причин багато, але основними з них слід вважати:

• по-перше, значну втрату традиційних ресурсів - льоново­локна, вовни і хімічних волокон. Якщо в 1990 р. в Україні виро­щувалось 108 тис. т льоноволокна, то у 2000 р. - 11 тис.т, або у 9,8 разів менше. Виробництво вовни за 1990 -2004 pp. скороти­лось майже у 10 разів: із 29.8 тис.т до 3.2 тис.т, а виробництво хімічних волокон скоротилося із 179,2 тис. т до 30,7 тис. т або в 5,8 рази;

• по-друге, відсутність коштів на закупівлю імпортної си­ровини;

• по-третє, неконтрольований завіз в країну одягу і взуття, яке уже було у використанні, із країн Європи та інших країн світу. За експертними оцінками, лише у 2003 р. було завезено одягу і взуття "секонд хенд" приблизно 51 тис. т на суму 120 млн евро;

• по-четверте, завіз дешевих товарів, які користуються по­питом у населення, із Китаю, В'єтнаму і Турції;

• по-п'яте недостатня компетентність управлінських на­виків у нових господарів підприємств легкої промисловості і не­достатнє управління цією галузю зі сторони владних структур.

13.2. Розвиток і розміщення галузей легкої промисловості

Легка промисловість України розвивалась на протязі століть. До встановлення незалежності в країні були створені всі умови для ефективної роботи галузі і забезпечення населення одягом та взуттям.

Виробничий потенціал легкої промисловості давав мож­ливість виробляти в 1990 р. 1,2 млрд м² тканин, понад 350 млн шт. трикотажних виробів, 196 млн пар взуття та ін. (табл. 13.2). Тобто в розрахунку на одного мешканця країни вироблялось 24 м² тканин, 7 одиниць трикотажних виробів і 4 пари взуття. Знач­ний розвиток легкої промисловості приходиться на після­воєнний період.

185

Таблиця 13.2. Динаміка виробництва продукції легкої промисловості України за 1913-2004 pp.

Види продукції	1913	1940	1970	1990	1995	2000	2002	2003	2004
Тканини, млн. м	10,0	27,9	503	1210	169	67	90	77	106,9
в т.ч. бавовняні	4,7	13,8	238	565	78	37	54	36	45,1
вовняні	5,3	12,0	66	72	15	7	6	5	8,3
лляні	-	3,1	61	98	20	3	4	0,5	8,6
шовкові	-	-	88	283	19	7	6	10	7,0
Трикотажні
вироби, млн шт.	-	42,4	218	351	27,0	16,3	25,3	30,3	51,4
Взуття, млн пар	8,0	40,8	149	196	20,6	13,5	15,0	15,9	21,7