7.4. Які функції навчання?

Вирізняють такі функції навчання: освітню, розвивальну і виховну. Особистість у процесі навчання, пізнання довкілля оволодіває певним обсягом знань, умінь та навичок, що сприяє підвищенню ЇЇ освіченості. Включення людини в активну пізнавальну діяльність — важлива передумова інтелектуального, психічного й соціального розвитку.

Результати дії

Рис. 18. Рушійна сила процесу навчання

Процес навчання — велика школа виховання. Це здійснюється як безпосередньо через організацію навчального процесу, так і через зміст навчального матеріалу. Крім того, на процес виховання великий вплив має особистість учителя. К.Д. Ушинський писав: "У вихованні все повинно базуватися на особі вихователя, тому що виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особистості. Ніякі статути і програми, ніякий штучний організм закладу, хоч би як хитро він був придуманий, не може замінити особистості в справі виховання"1.

Усі функції навчання діалектично взаємозумовлені, взаємопов'язані та доповнюють одна одну (рис. 15).

Рис. 14. Механізм взаємодії різних чинників дії рушійної сили

7.5. У чому сутність логіки навчального процесу?

Процес навчання, оскільки він ґрунтується безпосередньо на розумовій діяльності, має спиратися на певні закони мислення, враховувати логічні особливості діяльності мозку. На цьому й побудована логіка навчального процесу.

Логіка навчального процесу — це оптимально-ефективний шлях мисленнєвої діяльності людини від попереднього рівня знань, умінь, навичок та розвитку до потрібного, прогнозованого. Попередній рівень визначається ступенем навченості учня, обсягом його знань, умінь та навичок, якими він оволодів на

Рис. 15. Структура функцій навчального процесу

нижчому рівні пізнавальної діяльності (в школі та поза нею). Потрібний рівень зумовлений програмними вимогами з конкретної навчальної дисципліни.

Логіка навчального процесу містить такі компоненти (рис. 16):

1) розуміння та усвідомлення пізнавальних завдань;

2) оволодіння знаннями;

3) виведення законів і правил;

4) формування умінь і навичок;

5) застосування знань;

6) аналіз і оцінювання навчальної діяльності.

Рис, 16. Логіка навчального процесу

7.6. Який смисл вкладають у поняття "знання", "уміння", "навичка"?

Знання — ідеальне вираження в знаковій формі об'єктивних властивостей і зв'язків природного та людського світу; результат відображення об'єктивної дійсності.

Уміння — здатність людини свідомо виконувати певну дію на основі знань; готовність застосовувати знання у практичній діяльності на засадах свідомості.

Навичка — застосування знань на практиці, що здійснюється на рівні автоматизованих дій і виробляється в результаті багаторазових повторень.

7.7. Яка структура процесу учіння (оволодіння знак нями, уміннями та навичками)?

Структуру процесу учіння наведено на рис. 17.

Рис, 17. Структура процесу оволодіння знаннями, уміннями та навичками

Компоненти процесу навчання не можна розглядати як лінійну систему. Між ними є діалектичний взаємозв'язок. Моделювання процесу навчання на будь-якому рівні має спиратися на об'єктивні чинники структури.

7.8. Які типи навчання склалися у процесі розвитку теорії й практики освітньої діяльності та в чому їх сутність?

Тип навчання — це спосіб і особливості організації мисленнєвої діяльності людини. Визначення типу навчання здійснюється на основі аналізу певних структурних елементів: характеру навчальної діяльності вчителя; особливостей заучування знань учнями; репродуктивної діяльності учнів; специфіки застосування знань на практиці.

В історії розвитку шкільництва сформувалися такі типи навчання: догматичне, пояснювально-ілюстративне, проблемне, модульно-розвивальне.

Догматичне навчання характеризується такими особливостями: учитель повідомляє учням певний обсяг знань у готовому вигляді без пояснення; учні засвоюють знання без усвідомлення та розуміння і майже дослівно відтворюють завчене; від учнів не вимагають застосовувати знання на практиці.

Пояснювально-ілюстративне (пояснювально-репродуктивне) навчання полягає в тому, що вчитель повідомляє учням певну суму знань, пояснюючи сутність явищ, законів правил та ін. з використанням ілюстративного матеріалу; учні мають свідомо засвоїти пропонований обсяг знань і відтворити на рівні глибокого розуміння їх сутності, вміти застосовувати знання на практиці.

Проблемне навчання має такі особливості: учитель створює певну проблемну (пізнавальну) ситуацію, допомагає учням виокремити проблемну задачу, прийняти її; організовує вихованців на самостійні пошуки шляхів і засобів розв'язання конкретної задачі; учні самостійно оволодівають певною сумою знань, які є передумовою успішної пізнавальної діяльності; учитель пропонує широкий спектр застосування набутих знань на практиці. Включення учнів до системи проблемного навчання сприяє створенню оптимальних умов для їх інтелектуального розвитку, оволодінню ними інструментами (методами) навчальної діяльності, формуванню пізнавальних мотивів навчання, соціально-психологічної підготовки особистості до активної практичної діяльності.

Модульно-розвивальне навчання, ввібравши в себе кращі надбання теорії й практики освітньої діяльності, передбачає поділ навчального матеріалу на логічно завершені блоки — модулі, які є частинами цілісної структури навчальної дисципліни. Учитель організовує учнів на самостійну пізнавальну діяльність щодо засвоєння того чи того модуля, розуміння його зв'язків з іншими модулями. Самостійна діяльність учнів з оволодіння тими чи іншими блоками — це процес своєрідних відкриттів нового в системі знань. Педагог оцінює діяльність учнів у формі залікових балів. Така навчальна праця сприяє формуванню пізнавальних мотивів, позитивно впливає на інтелектуальний розвиток особистості.