Розділ 15. Колектив і особистість

15.1. Що являє собою колектив? Яка його роль у вихованні особистості?

Колектив — це соціально значуща група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють у напрямі досягнення означеної мети та мають органи самоврядування. Отже, для дієвого колективу характерні взаємозалежні ознаки: спільна мета, колективна діяльність, наявність органів самоврядування.

A.C. Макаренко наголошував: "Колектив — це соціальний живий організм, який має органи, що там є повноваження, відповідальність, співвідношення частин, взаємозалежність, а якщо нічого цього немає, то немає і колективу, а є просто юрба або зборище"1.

Виховання особистості в колективі є вираженням відповідних закономірностей розвитку суспільства. Лише в колективних взаєминах створюються умови для соціально-психічного розвитку особистості. Відокремлення людини від інших людей, від соціального середовища — це соціально-психічний вакуум, який стоїть на заваді розвитку окремої людини та спільноти взагалі.

Українська народна педагогіка акумулювала тисячолітній досвід народу стосовно місця й ролі колективу у вихованні людини. У колективі вона вбачала живильне джерело всебічного

розвитку особистості, передусім соціальну силу, що забезпечує формування її моральних цінностей. У народних прислів'ях зустрічаємо думки, які підтверджують колективістську психологію українців: "Громада — великий чоловік"; "Де дружно, там і хлібно"; "Добре там живеться, де гуртом сіється і жнеться"; "Громада — це рада, як вирішила, так і буде"; "У товаристві лад — усяк тому рад" тощо.

Народна педагогіка, вбачаючи у колективі могутню силу виховного впливу на особистість, зосереджувала увагу на тому, щоб соціальний колектив виступав джерелом всебічного розвитку кожного його члена, був надійним захисником інтересів і прав особистості. Оскільки характерними рисами менталітету українців завжди були гуманізм та демократизм, не допускалось використання колективу як інструмента пригнічення його членів, розпалювання конфліктів між ними. Лише в тоталітарних суспільних утвореннях дбали про організацію колективів і використання їх як інструмента тиску на особистість, пригнічення її "Я", нівелювання тощо. В умовах розвитку демократичного суспільства будь-які колективи мають формуватися та розвиватися на засадах гуманізму й демократизму. Поява тенденцій нехтування принципом виховання особистості в колективі є проявом нігілізму стосовно закономірностей і досвіду нашого народу в царині соціального й психічного розвитку.

15.2, Які є види колективів?

Педагогічні засади формування й розвитку колективу загальноохоплюючі. Тому говорячи про види колективів, не можна обмежитись лише означенням дитячих колективів. У загальному аспекті функціонування колективів варто визначити такі їх види: первинний, загальношкільний, виробничий (колектив заводу, фабрики, установи, сільськогосподарського підприємства та ін.), тимчасовий, сімейний, референтний (неформальний).

Первинний колектив об'єднує людей (школярів), які згуртовані в порівняно невелику соціальну групу, члени якої перебувають у постійних ділових, дружніх, побутових стосунках. Це може бути колектив класу, виробничої бригади на підприємстві, професійної групи в установі, підрозділу у військових з'єднаннях та ін. За кількісним складом первинний колектив має нараховувати 10—15 осіб. Якщо їх більше, то в такій групі створюються мікроколективи, формуються групові та міжособистісні стосунки. Якщо соціальна група нараховує менше як 1—8 осіб, вона не є колективом у соціально-педагогічному значенні. Це вже просто група.

З погляду якісного складу колектив має налічувати пропорційне співвідношення осіб протилежної статі. Якщо ця педагогічна вимога реалізується в загальноосвітніх закладах, то у виробничих колективах, колективах професійних навчальних закладів вона недотримується через об'єктивні та суб'єктивні причини, що породжує значні труднощі в розвитку колективу, організації міжособистісних стосунків.

Загальношкільні колективи об'єднують усіх учнів загальноосвітнього навчально-виховного закладу та педагогічних працівників. Щодо кількісного складу, то загальношкільний колектив має налічувати 500—600 осіб. Це забезпечує можливість членам колективу знати один одного, збиратися разом для розв'язання завдань, а педагогам, зокрема керівникам навчально-виховного закладу, знати вихованців, безпосередньо впливати на них. У цьому колективі має бути однакова кількість людей протилежної статі. Особливо гострою з цього погляду є проблема співвідношення жінок і чоловіків серед учителів-вихователів. Якщо в загальноосвітніх школах, інших навчально-виховних закладах, на підприємствах налічується понад тисяча осіб (1500—2500), то колективу, по суті, немає. Член такого штучного соціального об'єднання є анонімною особою, що негативно впливає на її виховання.

Виробничі колективи об'єднують професіоналів для розв'язання різних завдань у галузі науково-дослідної роботи, виробництва промислової та сільськогосподарської продукції, захисту держави, охорони порядку, лікування людей та ін. Ці колективи розвиваються за загальними законами.

Тимчасовий колектив групує людей, які є членами постійних колективів і об'єднуються для виконання тимчасових завдань, задоволення своїх пізнавальних і соціальних інтересів (танцювальний колектив, хор, туристська група тощо). Як правило, тимчасові колективи невеликі, згруповані на основі спільних інтересів.

Окреме місце займає сімейний колектив, який об'єднує членів однієї родини. Він складався історично і виступав важливим соціальним утворенням у суспільстві. Оскільки тенденції розвитку української сім'ї характеризувалися багатодітністю, спільністю співжиття в одній родині двох-трьох поколінь, сім'я була досить міцним колективом, що забезпечував оптимальні умови для фізичного, психічного та соціального розвитку особистості. Для того щоб у сім'ї склалися колективістські стосунки, в ній мають бути мати, батько, щонайменше двоє-троє дітей і члени сім'ї старшого покоління. Якщо в сім'ї є лише батько й мати та одна дитина, складаються стосунки на основі парної залежності: батько, мати і дитина, що в основному негативно впливає на виховання дитини. "Єдиність дитини, — писав А.С. Макаренко, — приводить до концентрації неспокою, сліпої любові, страху, паніки. І в той же час у такій сім'ї нема нічого, що могло б у такому ж природному порядку цьому протистояти. Нема братів і сестер — ні старших, ні молодших, — нема, отже, ні досвіду піклування, ні досвіду гри, любові й допомоги, ні наслідування, ні пошани, нема, нарешті, досвіду розподілу, спільної радості і спільного напруження, — просто нічого нема, навіть сучасного сусідства... Небезпечний шлях виховання єдиної дитини в сім'ї кінець кінцем зводиться до того, що сім'я втрачає якості колективу"1,

У соціально-психологічному і педагогічному плані колективи можуть бути одновікові й різновікові. Природний шлях, що випливає з досвіду народної педагогіки, — це виховання особистості в різновіковому колективі. Тут старші за віком і соціальним надбанням члени колективу передають свій досвід молодшим, турбуються про їх захист, допомагають долати труднощі. Молодші прагнуть оволодівати соціальним досвідом старших, відчувають відповідальність перед ними та ін. Тому досить ефективно розвивається і впливає на своїх членів повноцінний сімейний колектив. Доцільно також формувати різновікові колективи в школах-інтернатах, дитячих будинках, на виробництвах та в установах.

Узагальнююча сутність питання про види колективів і їх функціонування подана на рис. 43.