87. Створення і діяльність панамериканського союзу

     

У сфері міжамериканських стосунків прагнення латиноамериканських країн до незалежності проявилося і в діяльності Панамериканського союзу (ПАС). Хоча ця організація була створена в 1910 р. за ініціативою США для зміцнення політичної і економічної координації з державами Латинської Америки, ПАС з часом став перетворюватися на орган, у рамках якого самі латиноамериканські країни стали намагатися виробити заходи для міжнародно-правового захисту інтересів власної національної безпеки. Хоча до 1928 р. ПАС не мав офіційних засновницьких документів, він працював досить активно і в 20-30-х роках панамериканські конференції-сесії ПАС проводилися регулярно.

      25 березня - 3 травня 1923 р. в Сантьяго-де-Чилі на п'ятій Панамериканській конференції латиноамериканські представники (в особі президента Уругваю б.Брума) спробували навіть перетворити ПАС в Континентальну лігу американських держав так, щоб в процесі реорганізації процедурних механізмів для перегляду засадничих документів унеможливити диктату США і зробити стосунки у рамках організації рівноправнішими. У основу Ліги пропонувалося покласти принципи "абсолютної рівності усіх країн", що об'єдналися, і невтручання у внутрішні справи.

      Проект Брума, окрім іншого, передбачав, що країни, що "позбулися своїх володінь, отримають їх назад на законній підставі". У цьому формулюванні містився прямий натяк на можливість постановки Мексикою, Панамою і деякими іншими країнами питання про повернення територій, відторгнутих у них свого часу Сполученими Штатами. Слід визнати, що американська дипломатія уміло заблокувала проект Брума, переконавши латиноамериканські країни передати його для "подальшого вивчення" в керівні органи Панамериканського союзу. Надалі до його розгляду вже не поверталися

      На п'ятій конференції було прийнято рішення з процедурних питань. Встановлювалося, що ті латиноамериканські держави, які не мали своїх дипломатичних місій у Вашингтоні, отримували право делегувати свого дипломатичного представника в Керівну раду ПАС. Закріплювався також принцип виборності голови і заступника голови Ради (раніше ці пости завжди займали держсекретар США і чиновник його відомства).

88. Ялтинсько-Потсдамська система міжнародних відносин ^[1] - прийняте в геополітиці позначення системи міжнародних відносин, закріпленої договорами та угодамиЯлтинській і Потсдамської конференції ^[2]

Вперше питання післявоєнного врегулювання на вищому рівні був поставлений в ході Тегеранської конференції 1943 р., де вже тоді досить чітко проявилося посилення позиції двох держав - СРСР і США, до яких все більше переходить вирішальна роль у визначенні параметрів повоєнного світу. Тобто, ще в ході війни зароджуються передумови формування основ майбутнього біполярного світу. Повною мірою ця тенденція проявилася вже на Ялтинській і Потсдамській конференціях, коли головну роль у вирішенні ключових проблем пов'язаних з формуванням нової моделі МО грали дві, тепер уже наддержави СРСР і США.

Потсдамська епоха стала історичним прецедентом, оскільки ніколи раніше весь світ цілком не був штучно розділений на сфери впливу між двома державами. Біполярний розклад сил швидко призвів до початку протистояння між капіталістичним і соціалістичним таборами, іменованому в історії холодною війною.

Для Потсдамської епохи характерна надзвичайна ідеологізованість міжнародних відносин а також постійна загроза початку прямого військового протистояння між СРСР іСША.

Кінець Потсдамської епохи ознаменувався розвалом світового соціалістичного табору, що послідував за провальною спробою реформувати економіку Радянського Союзу, і був закріплений Біловезькі угоди 1991.