77. Розгром і капітуляція Німеччини. Потсдамська конференція.

 

Весною 1945 р. ще могутнішим став наступ Червоної Армії. Радянські війська вийшли на Берлінський напрямок, 30 березня вступили на територію Австрії й ІЗ квітня оволоділи її столицею Віднем. 4 квітня була визволе­на Братислава, в середині квітня завершено визволення Угорщини, значної частини Чехословаччини.

В цих умовах Радянський Союз підписав у Москві до­говори про дружбу, взаємну допомогу й післявоєнне співробітництво з Югославією (11 квітня 1945 р.) та Поль­ською Республікою (21 квітня).

Англо-американські війська, ледве оправившись від поразки в Арденнах, перейшли в наступ. 25 березня вони вийшли на Рейн, до 1 квітня оточили Рур. 8 березня Аллен Даллес зробив спробу провести в Берні (Швейцарія)

таємні переговори з німецькими генералами про сепарат­не перемир'я. Сталін у листі Рузвельту висловив протест і зазначив: «Зараз німці на Західному фронті по суті при­пинили війну проти Англії й Америки. Разом з тим нім­ці продовжують війну з Росією».

У своїй відповіді Рузвельт подякував Сталіну за щире звернення у зв'язку з «бернським інцидентом». Він писав: «У будь-якому випадку не повинно бути взаємної недові­ри, і незначні непорозуміння такого характеру не повин­ні виникнути в майбутньому». Цей останній лист Ф. Рузвельта Й. Сталін одержав уже після раптової смерті пре­зидента від крововиливу в мозок 12 квітня в госпіталі Ворм-Спрінгз (штат Джорджія). Чотириразове обраний президент США так і не дочекався перемоги у війні, якій він віддав усі свої сили.

Гітлер і Геббельс були в захопленні від цієї звістки: зі сльозами на очах згадували, як російська імператриця раптово померла під час Семирічної війни, що докорін­но змінило хід тієї війни, і королю Фрідріху Великому, якого боготворив Гітлер, не довелося кінчати життя са­могубством.

Проте Червона Армія не залишила фашистським керівникам жодного шансу. Не змогли стримати її пе­реможного наступу і віроломні дії деяких західних дія­чів. Так, наприкінці війни знову посилилися антира­дянські тенденції в політиці Черчілля. Пізніше у своїх мемуарах він визнав, що тоді дійшов висновку про «смертельну загрозу для вільного світу» з боку радян­ської держави, про необхідність негайно створити но­вий фронт, аби припинити стрімкий наступ її армії, вважаючи головною метою англо-американських армій здобуття Берліна. В 1954 р. на зустрічі з виборцями Черчілль розповідав, що напередодні капітуляції Ні­меччини він наказав фельдмаршалові Монтгомері зби­рати й складувати німецьку зброю, зберегти в строю До 500 тис. полонених німецьких солдатів, роздати їм цю зброю, «якщо радянський наступ поширюватиметься» далі на Захід.

16 квітня 1945 р. 2,5 мільйона радянських солдатів і офіцерів почали штурм Берліна, який обороняли понад один мільйон гітлерівців. За наказом Гітлера десятки ні­мецьких дивізій зняли із Західного фронту на допомогу Берліну.

І все ж 25 квітня Червона Армія повністю замкнула кільце оточення німецької столиці. Того ж дня радянські війська на березі Ельби в районі Торгау зустрілися з аме­риканськими частинами, зламано опір німецького гарні­зону в Східній Пруссії, а в Сан-Франциско розпочалася конференція Об'єднаних Націй.

28 квітня партизани Італії, виконуючи вирок народно­го трибуналу, розстріляли й повісили за ноги Муссоліні та його прибічників. Не надовго пережив його Гітлер — ЗО квітня 1945 р. він отруїв свою дружину Єву Браун, з якою щойно справив весілля в бомбосховищі, та самого себе. Оскільки отрута не подіяла, застрілився, їхні трупи разом з трупами Геббельса, його дружини та їх шести до­чок, яких особисто отруїла мати, есесівці спалили у дво­рі. Пізніше, щоб не було непорозумінь, спеціальна комі­сія в Берліні й Москві ретельно обстежила череп Гітлера й офіційно підтвердила факт його самогубства.

Спадкоємці Гітлера — голова «уряду» Деніц, началь­ник генерального штабу Кребс та інші — намагалися за­тіяти мирні переговори з радянським командуванням, але їм була поставлена єдина умова — беззастережна капіту­ляція. Деніц ще 1 травня в наказі військам заявив, що бу­де «рішуче вести війну проти більшовиків». 2 травня він оголосив: «Нашою головною метою є капітуляція тільки на Західному фронті». Але вранці 2 травня 1945 р. берлін­ський гарнізон капітулював. Червона Армія штурмом оволоділа столицею Німеччини.

7 травня в штабі Ейзенхауера в Реймсі генерал А. Йодль підписав попередній протокол про капітуляцію Німеччини перед представниками військового команду­вання трьох союзних держав.

8 травня 1945 р. в передмісті Берліна Карлехорсті пе­ред представниками СРСР, США, Англії і Франції на чо­лі з маршалом Г. К. Жуковим був підписаний остаточний акт про безумовну капітуляцію Німеччини. Від імені ні­мецького верховного командування «Акт про воєнну ка­пітуляцію» підписали Кейтель, Фрідебург та Штумпф. О 23.01 за центральноєвропейським часом замовкли гарма­ти. Війна завершилася цілковитою капітуляцією Німеч­чини.

 

Рішення союзників після капітуляції Німеччини.

Після капітуляції Німеччини радянські танкові частини, здій­снивши безпрецедентний марш з Берліна, 9 травня о 4-й ранку ввійшли в Прагу для допомоги чеському народно­му повстанню. За 5— 6 годин столиця Чехословаччини була очищена від гітлерівців і власовців. Війська 2-го і 4-го Українських фронтів добили в Чехословаччині німецько-фашистське угруповання генерала Шернера й за­хопили зрадника Власова з його штабом.

5 червня 1945 р. в Берліні представники 4-х союзних держав підписали «Декларацію про поразку Німеччини і взяття на себе верховної влади щодо Німеччини урядами СРСР, Англії, США та Тимчасовим урядом Французької Республіки». В Декларації формулювалися основи політи­ки щодо Німеччини, конкретизувалися рішення Ялтин­ської конференції.

Проголошувалося, що взяття влади союзниками не було анексією Німеччини. Союзники цілком відмовилися від ідеї розчленування Німеччини. Декларація передбача­ла: цілковите роззброєння й демілітаризацію Німеччини, арешт і віддання під суд нацистських лідерів, оголошен­ня поза законом націонал-соціалістичної партії, розпуск усіх збройних сил Німеччини, СС, СА, СД і гестапо (за рішенням від 25 липня 1945 р.). Союзники застерегли своє право контролювати фінанси, промисловість та сіль­ське господарство Німеччини.

6 червня була опублікована угода про контрольний механізм у Німеччині. Четверо головнокомандуючих ма­ли діяти як члени верховного контрольного органу — Со­юзної Контрольної Ради. Для спільного управління рай­оном «Великого Берліна» засновано Міжсоюзницьку ко­мендатуру в складі чотирьох комендантів.

24 червня 1945 р. в Москві відбувся Парад Перемоги, який у радянській пресі назвали «Парадом безсмертних». 1 липня почався відхід американських і англійських військ у свої зони окупації в Німеччині та Берліні, 25 серпня — у Відні. Німеччину було поділено на 4 зони окупації: радянська (східна), американська, англійська, французька.

Населення радянського сектора «Великого Берліна» становило 1,14 млн. чоловік, американського — 0,87 млн, англійського — 0,58 млн., французького — 0,43 млн. чоло­вік.

 

Потсдамська конференція глав урядів СРСР, США й Англії.

У зв'язку зі зростанням напруженості у відносинах СРСР із США та Англією після смерті Ф. Рузвельта, а та­кож з необхідністю завершення війни проти Японії пот­рібні були нові переговори між лідерами союзних держав.

Західні керівники дедалі частіше висловлювали анти­радянські ідеї. Черчілль у бесіді з Д. Девісом, спеціальним представником Трумена, наприкінці травня 1945 р. загро­жував «негайно почати війну проти Радянського Союзу». У своєму звіті Трумену Девіс писав: «Я сказав йому, що був нечувано вражений, зустрівши настільки несамови­тий і розлючений настрій... Це жахливо. Я охоплений страхом, що віднині не може бути миру... Позиція Черчілля створює реальну загрозу миру не тільки в майбут­ньому, але й тепер».

У листі Трумену від 4 червня 1945 р. Черчілль висло­вив свої «найпохмуріші передчуття» через те, що «радян­ська держава опиниться в самому серці Західної Європи й між нами та всім тим, що розташовується східніше, опуститься залізна завіса».

Трумен у вузькому колі своїх прибічників теж став го­ворити про Радянський Союз як про майбутнього су­противника, натякаючи на великі можливості США у зв'язку з їхньою монополією на атомну зброю.

Проте можливості США й Англії виявилися значно меншими за бажання їх лідерів. Не були ліквідовані на­слідки війни з Німеччиною, ще тривала війна з Японією, союзники не могли вирішити ці питання без СРСР. Во­ни мусили також зважати на зростання могутності й між­народного авторитету Радянського Союзу, загальне праг­нення народів до зміцнення миру.

Отже, назріла необхідність нової конференції «Великої трійки». Така конференція відбулася в Потсдамі, передмісті Берліна, з 17 по 25 липня і з 28 липня по 2 серпня 1945 р. (пе­рерва була викликана зміною англійського уряду після парламентських виборів). Делегації очолювали Й. Сталін, Г. Трумен і У. Черчілль (після перерви — К. Еттлі).

Спочатку Трумен хотів провести переговори тільки з радянською делегацією, а потім запросити Англію. Але Черчілль надзвичайно обурився, з гіркотою заявивши: «Це —чорна невдячність за мою підтримку й дружбу з США». Трумен мусив відступити.

Чекаючи повідомлення зі США про випробування першої атомної бомби, президент відтягував початок кон­ференції в Потсдамі. Тільки одержавши коротке шифро­ване повідомлення («Немовлята благополучно народили­ся»), яке підтверджувало випробування атомної бомби на полігоні в штаті Невада 16 липня, Трумен дав згоду почи­нати конференцію наступного дня. Новий державний сек­ретар Дж. Бірнс визнавав, що атомна бомба була необхід­на США не стільки для приборкання Японії, скільки для того, щоб «зробити Росію більш зговірливою в Європі».

Потсдамська конференція проходила в палаці Цецілієнгоф. Вона стала останньою зустріччю «Великої трій­ки» в 40-ві роки. Наступна конференція керівників СРСР, США, Англії й Франції відбулася лише в 1955 р. В Потсдамі обговорювалися проблеми післявоєнного устрою в Європі, були укладені дуже важливі угоди.

1. Прийнято ряд рішень про ліквідацію наслідків вій­ни, про майбутнє Німеччини. Перетворення в Німеччині мали включати:

демократизацію — демократичну перебудову політич­ного життя країни;

демілітаризацію — цілковите роззброєння Німеччини, поділ її військово-морського й торговельного флоту по­рівну між трьома союзними державами;

денацифікацію — ліквідацію націонал-соціалістичної партії та всіх її філій і закладів.

Сторони по-новому домовилися про репарації. Аме­риканці відійшли від ялтинських угод. Зафіксовано, що репараційні претензії СРСР задовольнятимуться шляхом вилучення обладнання та продукції з радянської зони окупації й додаткового одержання протягом двох років із західних зон 15% вилученого промислового устаткування (з компенсацією протягом п'яти років) та 10 % безоплат­но. В радянські репарації враховувалося також викорис­тання праці військовополонених. Польща мала одержати репарації з частки СРСР. Претензії США, Англії та інших країн, які мали право на репарації, домовлено задоволь­няти шляхом вилучення промислового обладнання із за­хідних зон окупації. Але для США й Англії більше зна­чення мало те, що конференція узаконила захоплення ними німецьких золота, валюти, патентів, технічної доку­ментації та закордонних активів у всіх країнах (крім Бол­гарії, Фінляндії, Угорщини, Румунії й Східної Австрії).

2. Закріплено міжнародно-правовий статус Берліна як місця перебування верховного органу влади чотирьох со­юзників у Німеччині — Контрольної Ради.

3. Засновано Раду міністрів закордонних справ (5 со­юзних країн) з метою негайної підготовки мирних дого­ворів для Італії, Румунії, Болгарії, Угорщини та Фінлян­дії й пізніше Німеччини. Після підписання мирних дого­ворів три союзних уряди зобов'язалися підтримати про­хання цих країн про прийняття у члени ООН.

4. Знову розгорілася дискусія щодо кордонів Польщі. За­хідні делегації затято наполягали відкласти це питання до мирної конференції. Їм удалося записати застереження, що «остаточне визначення західного кордону Польщі відкла­дається до мирного врегулювання». І все ж були затвердже­ні пропозиції делегації СРСР. Вирішено тимчасово переда­ти Польщі німецькі території на схід від кордону по річках Одер і Західна Нейсе, Східну Пруссію (крім Кенігсберга й Мемеля, які відійшли до Радянського Союзу) та Данціг.

5. У спеціальному рішенні підтверджено передання Кенігсберга й прилеглого району Радянському Союзові. Місто Танжер оголошено міжнародним.

6. Вирішено провести міжнародний суд над головними воєнними злочинцями. Союзні держави вважали «справою величезної важливості, щоб суд над цими головними злочинцями розпочався якомога скоріше в Нюрнберзі.

7. Радянська делегація підтвердила попереднє рішення Радянського Союзу про вступ у війну проти Японії'.

Потсдамська конференція мала дуже важливе міжна­родне значення.

По-перше, вона врегулювала найскладніші міжнарод­ні проблеми, пов'язані з ліквідацією наслідків війни в Європі.

По-друге, конференція продемонструвала можливість досягнення єдності великих держав антигітлерівської коа­ліції в мирний час, як і в роки війни.

По-третє, рішення Потсдамської конференції стали програмою післявоєнного устрою Європи.

На жаль, західні держави досить скоро почали забува­ти й перекреслювати деякі з цих рішень. Проте потсдам­ські рішення протягом тривалого часу допомагали мирно вирішувати найскладніші міжнародні проблеми.